Ще напередодні жнив аграрії Олександрійського району, що на Кіровоградщині, з’їжджалися на семінар до Червоної Кам’янки, щоб порадитися з проблем цьогорічного збирання врожаю. Щоправда, з останнім уже тоді було ясно: очікується він мізерний. Тому розмова йшла здебільшого про наступну посівну, про те, де взяти зерно, щоб вчасно засіяти.
Проголошений раніше владою заклик «Зібрати озимі без втрат і залишити їх на насіння!» втілити у життя не вдасться. Дожило до літа лише десять відсотків озимої пшениці. І стоїть вона триярусна, забур’янена і так поїдена знахабнілими блощицями-черепашками, що навряд чи згодиться для харчування.
Якісного насіннєвого зерна не буде. Але завбачливий і заощадливий український селянин завжди має щось у коморі. Ось і на Олександрійщині сьогодні є третина необхідного насіння — ще з минулорічних запасів. Решту доведеться купувати. Досвідченіші директори та агрономи попереджали молодших колег про ймовірність купівлі насіння з підробними сертифікатами. Посилалися при цьому на думку столичних експертів про те, що знайти в Україні у вільному продажу справжню «еліту» сьогодні практично неможливо. Та і стосовно першої репродукції спеціалісти мають серйозні сумніви. Про якість насіння у багатьох випадках навіть не йдеться.
— Я вам скажу відверто, — заявив на нараді голова СФГ «Південне» Василь Василькевич, — сіяти цієї осені будуть одиниці з нас. Якщо у мене 730 тисяч гривень збитків на озимині цього року, і я з величезними труднощами «пробиваю» на них оформлення форс-мажору — то ще й сіятиму позиченим насінням.
Голова червонокам’янського СФГ ім. Фрунзе Михайло Гончаренко, маючи у своєму розпорядженні 7,5 тис. га орної землі, також далекий від оптимізму:
— На 600 га у мене є запас насіння, я його посію. І все! Купувати матеріал цього року немає за що, кредити на це брати не буду — невідомо, як їх зможемо повертати. За Кіровоградщиною постановою Кабміну офіційно закріпили Вінницьку область і Крим як джерело постачання посівного зерна. Найзаможніші керівники сіли у свої джипи (дехто з них вже заробив і на такі) та відвідали зазначені регіони. Вінниччина зустріла посланців не дуже гостинно, оскільки там також були погодні проблеми: як висловився один з керівників, «і ціни зростали з кожним дощем!». До Криму, однак, деякі олександрійські господарі їздили з власним комбайном, і зерна на насіння собі там уже намолотили.
Чимало сортового матеріалу знайшли наші «розвідники» і в господарствах Приазов’я, до того ж охоче ділилися інформацією про місцезнаходження таких багатих на насіння агрофірм зі своїми колегами на згаданій нараді.
З часом з’явилося зерно посівних кондицій у вільному продажу безпосередньо в Олександрійському районі — і в найзаможніших колег-хліборобів, і на елеваторах відомих зернотрейдерів, які дуже зацікавлені в тому, щоб на ланах Вітчизни колосилися врожайні пшениця та ячмінь. Чи придбає це зерно той, хто не зміг відрядити власного «КамАЗу» до Криму або Приазов’я —то вже інша справа. Як зазначив прилюдно представник місцевої насіннєвої інспекції, жодне невелике фермерське господарство краю не здавало свого насіннєвого матеріалу на апробацію — чи схожість зерна господарів не хвилює, чи 46 грн. за аналіз шкода, чи здавати нема чого?.. Одне втішає в цій передпосівній історії з неясними перспективами. Більшість площ під врожай зернових 2004 року в найбільшому хлібному районі Кіровоградщини буде посіяно на парах. У господарствах краю вимушено «гуляє» нині до 40—50 відсотків орних земель.
 
Кіровоградська область.