Біржова торгівля — механізм оптимізації аграрного ринку
Ринок сільськогосподарської продукції не лише стратегічно важливий сектор економіки, а й ключовий елемент соціальної політики нашої держави. Пересічний громадянин може не вникати в нюанси податкової реформи чи в концепцію подальших ринкових перетворень, проте його завжди цікавитимуть ціни на продовольчі товари. Бо можливість купувати, наприклад, хліб та цукор за стабільною доступною для нього ціною є основним індикатором економічної та політичної ситуації в країні, хоч би що там свідчили макроекономічні індекси і політичні рейтинги тих чи інших угруповань.
На превеликий жаль, ситуація, що склалася на агроринку, не лише гальмує розвиток національної економіки, а й може привести до великих соціальних ускладнень.
Наша держава має плодоносні землі та прекрасний клімат. При цьому із року в рік ми не можемо спланувати обсяги майбутнього врожаю. І навіть коли врожай вже зібрано, практично неможливо достовірно підрахувати реальний обсяг ринку тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Ринок непрозорий, і від цього страждають виробники, народ та й сама держава.
Коли, скажімо, об’єктивні ринкові ціни на зерно та обсяги його купівлі-продажу в регіонах точно невідомі, то в цій ситуації залишається широке поле для ринкового ажіотажу чи паніки, розповсюдження всіляких слухів, розпалювання пристрастей та, головне, для різноманітних спекуляцій і махінацій з цим стратегічним продуктом. Закритість інформації за відсутності належного рівня конкуренції, за рахунок істотного обмеження доступу на цей ринок, дає можливість привілейованому колу його учасників, зокрема й корумпованим чиновникам, отримувати надприбутки і заважає прогнозувати майбутні ціни та зниження цінових коливань на агроринку. З другого боку, за такого перебігу подій досить легко знайти й важелі впливу на певного аграрного чиновника, завжди є привід для порушення кримінальної справи тощо.
За найскромнішими оцінками, майже 45—50 відсотків зерна в Україні продається за готівку, без належного оформлення документів угоди. Практикується й продаж за заниженими цінами з офіційним контрактом, але з обов’язковим «боковиком». Негативні наслідки для національної економіки такої торгівлі важко переоцінити.
В останні роки лише три відсотки зерна було продано на біржовому ринку. Причина зрозуміла — біржовий контракт фіксує ціну товару та обсяг угоди. Відповідно стають відомі реальні обсяги купівлі-продажу, реальні прибутки і виробника, і зернотрейдера, з яких потрібно сплачувати податки. Проте куди легше «залізти в кишеню» держави, ніж у власну, і ринок залишається в «тіні». Наголошувати на ситуації, що склалася, — моветон, хоча знають про неї всі зацікавлені особи.
Чому ж за 12 років незалежності жодний уряд не створив ефективно функціонуючий агроринок? Очевидно, існує велика протидія цьому процесу, а усі програми розвитку залишаються лише обіцянками-цяцянками для виборців. Але механізм, що потрібно запустити, досить простий та успішно відпрацьований в усіх розвинених країнах світу. Достатньо запровадити масовий продаж сільськогосподарської продукції через організаційно оформлені біржові ринки, і це автоматично сприятиме виводу ринку із «тіні».
Товарні біржі, як ключовий елемент ринку вільної конкуренції, завдяки самому принципу їх організації допоможуть вирішити більшість вищезазначених проблем. Продаж товарів за біржовими контрактами зробить ринок прозорішим та ефективним, з’явиться статистична інформація щодо котирувальних (довідкових) цін та обсягів торгів, стане можливим аналіз тенденцій ціноутворення та прогноз на майбутні періоди, підвищиться рівень конкуренції на ринку за рахунок рівноправності всіх учасників біржової торгівлі. Це, в свою чергу, сприятиме залученню додаткових інвестицій в цей сектор економіки, вирівнюванню цін, підвищенню ліквідності та зниженню ризику цінових коливань тощо.
До того ж, якщо не дозволяти біржам реєструвати контракти на продаж продукції за ціною, нижчою від середньоринкових цін, що склалися в регіоні, то цей захід значно знизить можливість економічних зловживань та порушень на цьому ринку. Пропонується також заборонити експорт сільськогосподарської продукції за цінами, нижчими від індикативних цін, що можуть бути визначені як усереднена ціна товару по регіонах України.
Доцільність створення активного спотового агроринку очевидна, але це лише проміжний етап. Світова практика свідчить, що сучасний біржовий ринок передбачає наявність строкової (ф’ючерсної) торгівлі. Саме ця форма торгівлі домінує на розвинених біржових ринках, оскільки лише вона надає цілий ряд переваг, до основних з яких можна віднести такі:
зниження ризику цінових коливань, підвищення стабільності цін;
підвищення ліквідності та ефективності ринку, залучення додаткових інвестицій;
можливість виявлення поточних та майбутніх ринкових цін на біржові товари, поліпшення прогнозування цін на довгостроковий період;
покращення планування виробничих процесів за рахунок стабілізації закупок сировини та продажу кінцевої продукції;
забезпечення принципів вільної конкуренції —прозорість та ефективність угод, відкритість інформації щодо котирувальних цін;
забезпечення належного рівня урегульованості, правової упорядкованості та захищеності інвесторів.
Підкреслимо: строковий ринок тісно взаємопов’язаний зі спотовим, є логічним наслідком розвитку останнього, тому просто не може існувати без нормально функціонуючого спотового ринку.
Отож для успішного впровадження строкової торгівлі на агроринку треба спочатку створити базис для неї, спрямовуючи на біржі наявні спотові товарні потоки. Однак починати створювати механізми строкової торгівлі потрібно заздалегідь, насамперед популяризуючи цю економічну ідею, готуючи фахівців, розробляючи нормативно-правову базу.
Відмітимо, що в Україні спроби торгівлі строковими контрактами (деривативами) відбувалися ще у 1994 році. На жаль, за цілковитої відсутності відповідного законодавства. Зусиллями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Нацбанку України правова база з цих питань почала формуватися з 1997 року, а в квітні 1999-го Кабмін затвердив Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів. А загалом чинне українське законодавство у галузі строкової торгівлі відрізняється неповнотою, суперечливістю та невідрегульованістю. На сьогодні відсутні механізми регулювання ряду ключових моментів функціонування цього ринку, тому для початку ефективної роботи на ньому необхідне істотне розширення законодавства в цій сфері.
В Україні спостерігається чітка тенденція: законодавчо-нормативні акти, що не мають під собою конкретних меркантильних інтересів певних фінансово-промислових груп впроваджуються неприпустимо повільно або не виконуються взагалі. Так, відповідно до постанови Кабміну «Про активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його потреб матеріально-технічних ресурсів» Міністерство аграрної політики затвердило пілотний проект «Правила випуску та обігу товарних деривативів на Придніпровській товарній біржі». Рік потому, судячи з цілковитої відсутності строкового ринку сільськогосподарської продукції, результати проекту дорівнюють нулю.
Утім, як уже було зазначено, запровадити строкову торгівлю в досить короткий термін без існування розвиненого спотового ринку агропродукції дуже важко. Проте дивує небажання застосувати сучасні методи торгівлі відповідними координуючими структурами в інших секторах національної економіки.
Наприклад, є достатньо розвинений спотовий валютний ринок, обсяг торгів — прийнятним, відбуваються вони регулярно. З метою стабілізації курсу гривні Нацбанк легко використовує неринкові методи, примушуючи експортерів до обов’язкового продажу 50 відсотків від валютної виручки через уповноважені комерційні банки. При цьому Нацбанк не робить жодних активних кроків для впровадження валютних деривативів, хоча провідними економістами світу доказано, що цей ринковий механізм виконує, зокрема, стабілізуючу та координуючу функції регулювання економіки.
На Міжбанківській валютній біржі взагалі склалася абсурдна ситуація — валютна біржа проводить торги нафтою, газом, землею несільськогосподарського призначення, а займатися розвитком строкового валютного ринку не хоче або не може.
Іноді створюється враження, що в нас країна непродуманих та абсурдних рішень. Мінфін з благородною метою зміни структури позичання планує випустити облігацій внутрішнього займу на величезну для фінансового ринку України цифру — 2,5 млрд. гривень. Зрозуміло, що довіра населення до цього фінансового інструменту не надто висока, й для ефективного розміщення цієї позики потрібні інноваційні механізми. Проте про застосування фондових деривативів на ці облігації для залучення додаткових фінансових ресурсів мова не йде. Хоча ідея апробована і вона успішно працює в Сполучених Штатах, де, наприклад, на Чиказькій торговій біржі (CME) продаються ф’ючерсні контракти на казначейські векселі, а на Чиказькій товарній біржі (CBOT) працюють з ф’ючерсними контрактами на казначейські облігації та казначейські білети.
Причин невпровадження сучасних ринкових механізмів на українському біржовому ринку багато. Сюди можна віднести, зокрема, й відсутність повноцінної законодавчої бази з цих питань чи неврегульованість порядку бухобліку та оподаткування таких операцій. Однак, на наш погляд, основним гальмуючим чинником щодо розвитку строкової форми торгівлі є насамперед незацікавленість фахівців відповідних міністерств і відомств у застосуванні нових технологій та їхнього нерозуміння сутності та принципів строкової торгівлі, а також важливості ролі, що виконують строкові інструменти в економіці.
Неприпустимо низька економічна культура й суб’єктів підприємницької діяльності щодо питань строкової торгівлі. Тільки окремі фахівці мають адекватне уявлення про деривативи, їх класифікацію, механізми дії тощо.
Тому шлях становлення строкового ринку повинен супроводжуватися обов’язковим навчанням фахівців, до того ж не лише зацікавлених практиків — професійних учасників фінансового та біржового ринків, а й спеціалістів відповідних міністерств і відомств.
Недаремно у схвалених указом Президента «Основних напрямах розвитку фондового ринку України на 2001—2005 роки» наголошується на необхідності створення комплексної, постійно функціонуючої системи підготовки фахівців із застосуванням сучасних навчально-методичних технологій і використанням міжнародного досвіду в цій сфері.
Фінансовий і товарний сектори економіки повинні розвиватися паралельно і взаємоузгоджено, що виступатиме підгрунтям її збалансованого зростання. Впровадження фінансових та фондових деривативів приведе до появлення необхідної кількості кваліфікованих фахівців з питань організації строкового ринку, строкової торгівлі тощо, а також до відпрацювання механізму розрахунково-клірингової діяльності. Ці зрушення, в свою чергу, сприятимуть й оптимізації роботи аграрного сектору та створенню ліквідного та ефективного строкового ринку сільськогосподарської продукції.
Ми сподіваємося, що запропонована стаття викличе відгуки небайдужих фахівців Міністерства аграрної політики, Міністерства фінансів, Нацбанку України, Міністерства економіки, спеціалістів-практиків фінансового та біржового ринків.
Михайло СЯТИНЯ, народний депутат України, Леонід ДОЛІНСЬКИЙ, кандидат економічних наук.
