Подоріж по касових залах

— Вибачте, але тут сидіти не можна, — ввічливо повідомив страж порядку.

— Вибачайте, я не знав, — не менш увічливо відреагував я, піднімаючися.

Я вже хвилин сорок старанно удавав людину, котра призначила побачення біля фонтана і хаотично нарізала круги в очікуванні візаві, що затримувався. Насправді чекати мені не було кого. Об’єкт, а точніше, об’єкти мого інтересу перебували в касовій залі й особливо не ховалися.

Відійшовши від мене, охоронець підняв молоду особу, котра сиділа просто на підлозі біля колони, обвішану хіппівськими «фенечками» не гірш від воїна племені сіу, і приєднався до чотирьох молодиків, які стояли біля входу до кафе з виглядом місцевих завсідників. Узагалі-то, так воно й було насправді. Хлопці не просто прикрашали собою вокзальний інтер’єр. Вони перебували на робочому місці. У поті чола, так би мовити, добували кошти на шматок хліба з різними необхідними інгредієнтами: маслом, ковбасою, мобільним телефоном, машиною...

Гаразд, щодо поту це я, може, й занадто, але шматок цей, зароблений на посередництві під час продажу залізничних квитків, також нелегко дістається.

Поки охоронець порядку в касовій залі по-дружньому розмовляє з хлопцями, готовими допомогти пасажирам придбати квиток, у нас є час повернутися до початку нашої історії.

Колись «Голос України» провів імпровізований рейд з вивчення відповідності купівельної спроможності на залізничні квитки пропозиціям у цій сфері. Простіше кажучи, ми спробували купити квиток на потяг, що прямував з Києва в південному напрямку. Про наші пригоди в касах, біля них та щасливий фінал цієї історії — репортаж «Пасажиром стати спробуй», опублікований у «ГУ» 15 липня.

Після публікації була зустріч з начальником Українського центру обслуговування пасажирів на залізничному транспорті Ольгою Левчун. Під час розмови Ольга Петрівна основною причиною дефіциту квитків до Криму назвала несподівано великий потік охочих провести свою відпустку на Чорноморському узбережжі. Спираючись на результати минулого року, а тоді багато українців віддали перевагу Карпатам перед Кримом, залізничники відповідно й планували розподіл пасажиропотоків. Проте життя внесло в плани свої, досить істотні корективи, і «Укрзалізниці» довелося виправляти ситуацію вже на ходу. Зокрема, вводити додаткові потяги. На сьогодні до Криму прямує двадцять один состав, що трохи знімає напруження, але кардинально ситуацію не поліпшує. Не виходячи з кабінету, ми перевірили наявність вільних місць. Хоч як парадоксально, але їх виявилося більше, ніж у день нашого експерименту. Можна було запідозрити, що в начальника доступ до квитків ширший, але запитання в касах підтвердили результат. Квитки на початок серпня були. Можливість потрапити в потяг також, але вибору особливого не було. Тошніше, вибирати доводилося між найнезручнішими місцями в купе або плацкарті та недешевими «СВ» і люксами.

Торкаючись теми перепродажу квитків, Ольга Петрівна пожалкувала, що нам не вдалося з’ясувати, в якій саме касі беруть квитки посередники. За наявності інформації про махінації викритого в них співробітника тут-таки звільнили б, запевнила вона. Мабуть, так воно і було б. Але, з одного боку, функція газети — дослідження явища загалом, а не боротьба з конкретними порушниками відомчих інструкцій (залізниця сама по собі дуже потужна організація з розвиненою системою контрольних органів). А з другого — махінації навколо білетних кас — секрет Полішинеля, для встановлення конкретних осіб цілком досить кілька годин часу і, звісно, бажання.

Рішення перевірити це твердження на практиці вдруге привело нас на вокзал. Поки ми відволіклися на передісторію, ситуація в залі змінилася. «Тикнувшись» до двох-трьох віконечок, заможна, судячи з вигляду, пара розгублено зупинилася біля кас. Компанія біля бару пожвавилася. Охоронець делікатно зник у своїх охоронних справах, а до потенційних клієнтів кинувся один із хлопців. Слів зі своєї спостережної позиції я не чув, але пантоміма була досить промовиста.

Запитання. Відповідь. Ще запитання. Розглядання розкладу. Зустрічне запитання. Дзвінок по «мобільному» (очевидно, уточнення наявності квитків). Відповідь (пропозиція?). Сумнів (пара відійшла вбік і про щось, судячи з усього, радилася). Схоже, пропозиція їх чимось збентежила, але вони погодилися. На запрошення посередника вони вийшли з приміщення вокзалу, а хлопець залишився в холі, вочевидь чекаючи на когось. Перебіг налагодженої схеми перервала поява біля клієнтів ще одного молодика, котрий буквально матеріалізувався із порожнечі. Покупці напевне хотіли вислухати альтернативну пропозицію, але цьому завадила агресивна поведінка першого «брокера». Розмову з конкурентом він розпочав ударом у щелепи. Решта «аргументів» були так само небагатослівні. Але зважаючи на поспішну втечу «порушника конвенції», — досить переконливі. Потенційні клієнти, щоправда, також ретирувалися. Хлопець, котрий палав праведним гнівом через невдалу оборудку, з жалем приєднався до своїх колег, які жваво обговорювали результати «поєдинку»...

Спостереження на Південному вокзалі відкрили ще один спосіб придбання квитків. При мені кілька співвітчизників купили квитки до Криму в касах продажу квитків за межі країни. Як вони розраховувалися з касирами — не знаю, може, нічого «кримінального» в їхніх діях не було. Але мені чомусь здалося, що Крим — хоча й республіка, але автономна і до іноземних держав зараховувати його не зовсім правильно, хоча, можливо, я й не правий...

Наступний «гешефт» я спостерігав уже на Північному вокзалі. Схема та сама: розмова — дзвінок — квитки. Тут, щоправда, в торгу з боку посередників брали участь кілька осіб. Поговоривши потім з таким клієнтом, я з’ясував подробиці оборудки. Фариду потрібен був квиток до Санкт-Петербурга. Номінальна його вартість 250 гривень, до того ж треба зазначити, що квитки ці в касах були. Бізнесмен просто не хотів стояти в черзі і звернувся до «професіоналів». Вони запропонували уладнати проблему за 400 грн. Під час тривалого, досить емоційного торгу ціну вдалося збити до 300. У результаті, переплативши 50 гривень, Фарид без черги отримав те, що хотів, згаявши при цьому на переговори майже сорок хвилин. За цей час цілком можна було б без «накруток» купити квиток у касі або, заплативши двадцятку, значно швидше — у сервісному центрі.

У зв’язку з сервісними центрами можна розповісти ще одну цікаву історію. Знайомий, котрий повернувся з Феодосії, переповів мені, як, переплативши сорок гривень, він придбав квиток у місцевого ділка. Подробиці історії вказували на те, що посередник просто придбав квиток у сервісному центрі феодосійського вокзалу, «знявши з лоха» гроші на рівному місці. Або, якщо хочете, скористався необізнаністю клієнта з метою збагачення.

Варіантів стягнення грошей у довірливих громадян безліч. За словами Вадима Н., який займався перепродажем квитків певний час, улітку кожен з його колег за день заробляє до двохсот доларів. Звісно, йому доводиться ділитися. І з «дахом», і з охоронцями порядку, і, звичайно, з касиром. Мати свою людину в касі необхідно — без прямого доступу до бази даних про «бізнес» і думати годі. Процес установлення контакту тривалий, процедура делікатна, майже інтимна. Але й зусилля потім окупляться сторицею. За твердженням Вадима, касир, окрім дрібних, але обов’язкових знаків уваги — цукерки, парфуми, походи в ресторан, у сезон має близько сотні «зелених» за зміну від кожного свого партнера, а їх може бути кілька...

Система ця налагоджена роками і зруйнувати її дуже складно. Втім, у цьому, очевидно, й потреби немає. Цілком досить задовольнити споживчий попит. Якщо кожний потенціальний пасажир матиме змогу купити потрібний йому квиток, необхідність у послугах посередників відпаде автоматично. Років десять тому те саме відбувалося у сфері обміну валюти. Потім з’явилося достатньо обмінних пунктів, і валютники, котрі пережили сотні, якщо не тисячі міліцейських рейдів, просто зникли — їхня діяльність утратила сенс.

Отож розв’язання проблеми в наявності місць у потягах. Якщо двох десятків составів до Криму недостатньо —нехай їх буде тридцять або сорок. Нехай їх буде стільки, скільки потрібно. Тоді питання буде вирішено, принаймні кількісно. І кожен бажаючий без проблем зможе стати пасажиром.

А про те, як воно — сьогодні бути пасажиром, ми розповімо вам найближчим часом.