Важелезна ноша невагомих атомів

Ніби випадково, цьогорічий День Перемоги гірники кількох шахт Донбасу й Дніпропетровської області зустрічали страйками і мітингами. Зрозуміло, підстави для таких акцій у них є —заборгованість із зарплати. Та в повідомленні про це прес-служби Незалежної профспілки гірників спершу впало в очі ось яке уточнення. «Характерно, що гірники самі, знизу, порушують питання про проведення акцій протесту, оскільки ситуація в галузі, в шахтарських містах ускладнюється...»

Однак мимоволі напрошується запитання: а хто за них має порушувати їхні питання? І таке. А за які чи чиї кошти безоплатні шахтарі не раз ішли до столиці й протягом кількох днів висловлювали в ній свій протест?

А далі вже не впадає у вічі, а дивує таке твердження. Буцімто дехто, користуючись близькими стосунками з Президентом України, його сім’єю, намагається посилити свій вплив в енергетиці. І прицільно: «На цій хвилі рветься до керівництва Мінпаливенерго Сергій Тулуб...» Можна поставитись до цього закиду, приміром, таким чином: «На городі бузина, а в Києві дядько». Адже Тулуб уже був міністром і вугільної промисловості, і Мінпаливенерго. Відомо, недовго на обох посадах. Бо ж уряди в нас змінюються, як вбрання у жінок. Йому довелося йти разом з ними. Хоча немало встиг зробити на кожній, але багато чого із задуманого й кричуще необхідного не вдалося здійснити. Одна з причин та, що з Кабінету Міністрів до міністерств надходили нереальні до виконання, як за обсягом, так і за терміном, завдання. Напружував зусилля апаратів на їх виконання, вносив свої пропозиції стосовно реформування вугільної промисловості й енергетики. У відповідь — вперте небажання «кураторів» з Кабміну їх реалізовувати. Більше того, очевидними й досить помітними були товстелезні палиці в колеса руху, спрямованого на подолання криз у цих галузях.

Тоді давайте пошукаємо відповіді ще на таке запитання: навіщо його дістають і нині? Може, дехто з тих, хто більше зацікавлений у дестабілізації ситуації в країні, боїться повернення його на посаду міністра?

Одні вірять, другі ні, що тринадцяте число нещасливе. А як тоді жити тому, хто народився (звісно, не з власної волі й бажання) цього числа? Ходити все життя з відчуттям невдалого моменту появи на світ і цим самим пояснювати свої невдачі? Життєвий шлях Сергія Тулуба — заперечення цієї тези. Хоча на самому початку свого безперечно тернистого шляху він відхилився від батьківського курсу — вчитися, отримати освіту, домогтися кращого за них.

Батько знав, що казав. Він, як і тисячі інших селян, котрі тяжкою працею заробляли ні в що не конвертовані трудодні, залишив рідне село Богуславець на Черкащині й подався на Донбас. Там платили й тоді, у 50-ті роки, непогано. Із досить пристойними заробітками можна було відчути себе людиною. Та тяжка й ризикована шахтарська праця змушувала замислюватися над долею дітей.

Отож, за батьківським напуттям Сергійко мав би одразу піти вчитися. Та не складалося одразу, як бажалося. Доля, мабуть, пророкувала йому спершу відчути смак дорогого шахтарського хліба, пройти у вибоях суворий вишкіл. Той гарт, який дозволив йому все-таки домогтися кращого в житті, ніж батько.

Кращого. А чи легшого за ту справді важку працю гірника? Усвідомлення цього приходить одразу, коли він сімнадцятирічним хлопцем працює доставником-такелажником, а потім, після закінчення інституту, — гірничим інженером, помічником начальника дільниці, начальником зміни. Згодом — головним інженером, директором шахти і шахтоуправління «Харцизьке».

Таких, як він, не могли тоді не помітити компартійні органи. Далі працював інструктором і першим секретарем Харцизького міськкому партії. Але довго в партійних органах не затримується і знову повертається до родинного шляху. Працює генеральним директором ВО «Шахтарськвугілля», а в 1994 році генеральним директором, головою правління холдингової компанії «Шахтарськантрацит».

І, певно, не випадковістю було призначення його начальником обласного управління палива та енергетики, заступником голови Донецької облдержадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку. Вочевидь, саме ця вже досить помітна посада послужила йому трампліном до ще вищих. У 1998 році його призначають міністром вугільної промисловості, наступного — міністром палива та енергетики України. Попри відставки прем’єр-міністрів, а отже, й урядів, він не залишається за бортом активного суспільного життя країни. Не тому, що рветься до нових посад. Певно, враховуючи риси характеру, досвід, вже набутий авторитет, його призначають заступником секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

На цій посаді він очолює комісію з перевірки ефективності використання родовищ нафти і газу, займається питаннями розвитку енергетики, енергоринку, підготовки до зими. Там же прилучається до нової галузі — атомної. Як голова міжвідомчої комісії з перевірки безпеки на АЕС. А ось уже трохи більше року, з 5 липня 2002-го, Сергій Тулуб на надзвичайно відповідальній і весь час бомбардованій посаді — президента Національної енергетичної компанії «Енергоатом».

Цьому стрімкому підвищенню сприяв уже не лише шахтарський гарт, а й освіта, знання. У 1976 році він закінчив Донецький політехнічний інститут і отримав фах інженера-економіста. У 1990-му — Академію суспільних наук у Москві. А нині С. Тулуб — доктор технічних наук, лауреат Державної премії у галузі науки і техніки. Він член-кореспондент Академії будівництва, Академії інженерних наук, дійсний член (академік) Міжнародної академії безпеки життєдіяльності, почесний доктор Міжнародної кадрової академії, член Всеукраїнського експертного комітету Світової енергетичної ради, Українського комітету з державних нагород у галузі науки і техніки, наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів та дітей «Україна — дітям». А в 2002 році його обрано до складу Всесвітньої ради керуючих АЕС.

Про загибель шахтарів, зрозуміло, він знав не з розповідей, журналістських повідомлень. Сам бачив багато горя. Та й батько не раз потрапляв під завали, страждав від вибухів. Чорнобильська катастрофа — найпереконливіше свідчення необхідності дотримання всього комплексу безпеки в атомній енергетиці. Бо ж наслідки будь-якої аварії на АЕС — більші, складніші й триваліші, ще небезпечніші.

Тому цілком виправданим і давним-давно потрібним став його перший крок на цій посаді: зміна пріоритетів фінансування. Точніше, суттєве збільшення коштів на ремонт, поточну експлуатацію та підвищення безпеки роботи атомних блоків. Торік — переважно у другому півріччі — витрати на ці цілі було збільшено в 1,3 разу. А щоб надати справі системності, потрібен був чіткий план дій. Невдовзі він з’явився. Але недруги тут же знайшли шпаринку. Мовляв, добре, що нарешті з’явилася комплексна програма модернізації й підвищення безпеки діючих енергоблоків АЕС. Та вона торік виконана лише на 35 відсотків. Кепсько.

Уточнення для особливо засліплених незрозумілим невдоволенням. С. Тулуб очолив компанію 2002 року в червні. Згадана програма була затверджена постановою Кабміну в серпні. 

Подібні недостатньо аргументовані закиди з того чи іншого приводів з’являються мало не щодня, на управлінських рівнях, в окремих ЗМІ. Усі недоліки в роботі галузі за попередні роки виставляються як прорахунки нинішнього керівника галузі. І чи не через те, що йому вдалося зламати чимало фінансово-посередницьких схем, якими був обплутаний «Енергоатом». Як можна було з ними миритися, коли посередники, скажімо, за вивезення відпрацьованого ядерного палива здирали платню, втричі більшу за реальну вартість такої операції? Звичайно, вони і ті, хто за ними стоїть, у свою чергу, також не хочуть миритися з такими змінами. А невдоволення, відомо, завжди породжує злу протидію.

Анулювання невигідних посередницьких і зменшення підрядних угод, максимальне залучення власних фахівців до ремонтів обладнання, скорочення їх термінів, перерозподіл внутрішніх ресурсів, удосконалення управління — це лише деякі чинники поліпшення фінансового становища компанії. І все задля збільшення виробництва електроенергії.

Незважаючи на те, що в ремонті постійно перебуває 2-3 енергоблоки, у першому півріччі цього року атомні станції виробили майже 42 млрд. кіловат-годин. У порівнянні з аналогічним періодом минулого року це на 1 млрд. 113 млн. кіловат-годин більше. На 2,1 відсотка більше, ніж у першому півріччі минулогого року, зріс коефіцієнт використання встановленої потужності й досяг високого показника — 81,6 відсотка. Досі ледь перевищував 70 відсотків.

Оце достатньо помітне поліпшення виробничо-фінансових показників дало змогу в першому півріччі збільшити витрати на експлуатаційні потреби в 1,5, проведення ремонтів — у 2,3, підвищення безпеки блоків — у 8,2 разу. Поставити свіже ядерне паливо на сім енергоблоків.

Дісталось НАЕК «Енергоатом» від Мінпаливенерго не за підсумки роботи в першому півріччі. За «невиконання фінансових зобов’язань перед фондом створення ядерно-паливного циклу». Як повідомила інформаційна служба цього міністерства, колегія звернула увагу президента компанії Сергія Тулуба на неприпустимість систематичного неперерахування належних коштів до цільового галузевого фонду ЯПЦ.

Уточнення для читачів. Створення вітчизняного ядерно-паливного циклу передбачено указом Президента України від 23 лютого 1994 року. Його вартість — 5,3 млрд. гривень. Станом на 1 січня 2003 року на ці цілі мало бути виділено 1,3 млрд. гривень, фактично спрямовано лише 278,4 млн. гривень. Справді мало. Але, нагадаю, С. Тулуб керує компанією з червня минулого року...

На загальному фінансовому стані компанії, її перспективному розвитку негативно позначається постійне зниження тарифу на електроенергію, вироблену нею. Якщо в 1999 році в доларовому еквіваленті одна кіловат-година коштувала 2,7 цента, то нині її ціна не перевищує 1,2. А до цього слід долучити величезну заборгованість енергоринку перед «Енергоатомом» — 7,3 млрд. гривень.

І наслідок. Кредиторська заборгованість компанії становить 4,8 млрд., дебіторська — 8,7 млрд. гривень. Вона опинилася на межі банкрутства. Чи, може, хтось надто зацікавлений у цьому? Але ж руйнування цілісної системи атомної енергетики створює ще й потенційну загрозу енергетичній, ядерній та радіаційній безпеці нашої держави. Хіба можна не пам’ятати про це?

Неспокою, ускладнення в роботі «Енергоатома» додають і постійні прокурорські перевірки, заведення кримінальних справ. Знов уточнення: за порушення, допущені до приходу С. Тулуба в компанію.

Крім згаданої вище комплексної програми модернізації та підвищення безпеки діючих енергоблоків АЕС, торік затверджено програму соціальної політики НАЕК. Її мета — закріпити висококваліфікованих фахівців на атомних станціях. Метод відомий: прискорення будівництва житла, підвищення заробітної плати тощо.

А нещодавно ухвалено концепцію розвитку компанії до 2008 року. Пріоритет у ній надається передусім безпечному виробництву електроенергії. Окрім цього, одним із стратегічних завдань компанії визначено подовження ресурсу роботи енергоблоків. Буде використано досвід кількох країн, які пішли цим шляхом. Це непросто, але вигідно. Адже витрати на подовження ресурсу блоків оцінюються в межах 10 відсотків їх загальної вартості.

Нині першим пунктом у порядку денному — добудова енергоблоків Хмельницької і Рівненської АЕС, яка, між іншим, ведеться переважно на кошти компанії. Погодьтеся, є чим займатися Сергію Борисовичу, є до чого докладати свою невичерпну будівничу енергію. Якби тільки перешкод-завалів йому менше створювали і вистачило сил та мужності долати їх. Чого й бажають йому сьогодні друзі в день народження, 50-річного ювілею!