Учора Міністерство фінансів здійснило спробу продати на первинному аукціоні короткострокові (на 182 дні) та середньострокові (на 357 днів) державні облігації —КДО і СДО. А вже на сьогодні Національний банк запланував видати 150 мільйонів гривень кредитів під вісім відсотків річних для рефінансування комерційних банків.
Привабливі умови кредитування (Мінфін розміщує КДО без обмежень за обсягами, Нацбанк рефінансує комбанки за помірнішими кредитними ставками, ніж на міжбанківському ринку, під заставу тих самих цінних паперів Мінфіну тощо) свідчать: на часі — мобілізовувати кошти на внутрішньому ринку на поточні витрати, попри те, що тепер перевиконується навіть витратна частина бюджету. Але поквапитися примусили зовнішні чинники — перенесення з серпня на жовтень засідань ради директорів Міжнародного валютного фонду і Світового банку, які мали затвердити порядок кредитування України за програмою випереджувальний Stand by і програмною системною позикою. Без дешевих зовнішніх запозичень і кредитів НБУ урядові обійтися ще важко, бо гроші (і неабиякі!) потрібні щодня — для розрахунків з імпортерами зерна, погашення відсотків кредиторам, виконання інвестиційних зобов’язань, конкурсної приватизації і т. д., і. т. п. Нічого страшного, звісно, в цьому немає. Мінфін має підтримувати ресурсами ринок запозичень, НБУ — рефінансувати комерційні банки. Згідно з державним бюджетом на поточний рік Кабінет Міністрів може позичити на внутрішньому ринку 1,78 мільярда гривень і на зовнішньому — 6,7 мільярда. Але невчасне обслуговування кредитної заборгованості тягне за собою штрафні санкції, а за ними — недовіра інвесторів до кредитної історії країни, про що краще не думати.
Цікаво, що рішення про мобілізацію коштів на внутрішньому ринку фінансових установ країни збіглося в часі з президентським вето на закон, який знижує з 20 до 17 відсотків ставку податку на додану вартість. І що не менш важливо — скасовує довгу низку пільг, передбачених цим законом. Як на мене, не випадково. Бо й рада директорів МВФ утрималася від розгляду українського питання, не ознайомившись попередньо з проектом державного бюджету країни на 2004 рік. Очевидно, що попередні начерки цього проекту, навіть у сирому вигляді, не влаштовують Леоніда Кучму. І з огляду на те, що кожен відсоток ПДВ важить не менш як один мільярд бюджетних гривень, його можна зрозуміти.
І ще. Президент України погоджується вочевидь не з усіма пільгами, які «протягли» деякі олігархи під час внесення змін і доповнень до Закону України «Про державний бюджет на 2003 рік» і які, цілком імовірно, нині збираються пролонгувати.
