Землю — селянам!

Початок змін у відносинах власності на землю забезпечили закони України «Про селянське (фермерське) господарство» та «Про форми власності на землю», якими вперше була запроваджена приватна власність на землю. Розпочато формування фермерства — нового господарського укладу на селі, за яким багато країн світу досягли перевиробництва продукції. Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» передбачалася безплатна передача у власність громадянам земельних ділянок, наданих їм для ведення особистих підсобних господарств та облаштування присадибних ділянок. З огляду на це прийнято нову редакцію Земельного кодексу України, яким врегульовано державну, колективну і приватну власність на землю.

Поряд з розвитком особистих підсобних і селянських (фермерських) господарств особливу увагу приділено подальшому розвиткові колгоспів і радгоспів. За своєю економічною сутністю вони не відповідали вимогам ринкової економіки. Було внесено пропозицію стосовно реформування цих господарств на основі роздержавлення земель і передачі їх у колективну власність з наступним поділом на земельні частки (паї) серед членів колективних сільськогосподарських підприємств і пенсіонерів з їх числа.

Реалізація основних положень аграрної політики започаткована Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва».

Порядок паювання сільськогосподарських угідь урегульовано Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Під час аграрної реформи виникла потреба у приватизації майна недержавних сільськогосподарських підприємств. З метою правового врегулювання цього процесу  Президент України видав Указ «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі», було ухвалено Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», відповідну постанову Кабінету Міністрів України та методичні рекомендації з паювання майна. Під час розпаювання майно колишніх колективних сільськогосподарських підприємств перейшло у власність їх працівників, які отримали законодавчо гарантоване право вільно розпоряджатися належними їм майновими паями.

Вирішальну роль у завершенні організації колективних сільськогосподарських підприємств у нові формування ринкового типу відіграв Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» та новий Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою 2001 року.

Через паювання сільськогосподарських угідь і майна відбулося формування власника засобів виробництва в особі членів колективних сільськогосподарських підприємств. Вони набули права володіння, користування і розпорядження своєю власністю. Право на земельну частку (паї) стало об’єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування і застави.

Унаслідок проведеної роботи з реформування аграрного сектору запроваджено приватну власність на землю, проведено роздержавлення земель з передачею їх у власність колективним сільськогосподарським підприємствам та громадянам; розпайовано землі колективних сільськогосподарських підприємств між їх працівниками і пенсіонерами з їх числа. На цій основі створено майже 19 тисяч сільськогосподарських підприємств ринкового спрямування, які побудовані на приватній власності на землю, орендних відносинах та колективних формах організації виробництва.

Новостворені сільськогосподарські підприємства використовують 64,6 відсотка сільськогосподарських угідь України. Розширено землекористування особистих господарств населення до 27,5 відсотка та фермерських — до 7,9.

Реформування аграрного сектору дає позитивні результати. У 2001 році виробництво валової продукції сільського господарства загалом по країні зросло на 21 відсоток, а 2002-го — більш як на 23 проти 1999 року.

Унаслідок впровадження ринкового механізму порівняно з 1999 роком у два рази зменшилася кількість збиткових господарств, спрацьовує впроваджений фіксований податок як чинник стримування податкового тиску.

Для розвитку багатоукладності в сільському господарстві України, створення та ефективного розвитку принципово нових ринково орієнтованих сільськогосподарських формувань, організаційно-правова, управлінська та організаційно-виробнича структура яких дала б змогу повною мірою використати всі переваги від змін у відносинах власності на землю та майно, на науково-методичному рівні були розроблені відповідні рекомендації, які знайшли своє відображення у низці законодавчих та нормативно-правових актів.

Закони України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фіксований сільськогосподарський податок», практична література: «Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств», «Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник)» — ось аж ніяк не повний перелік законодавчих, нормативно-правових та науково-методичних актів, якими було надано сільгосппрацівникам право вільного вибору форм господарювання, способів і напрямів господарської діяльності.

Реформування сільськогосподарських підприємств — процес безперервний. Успіх його залежатиме від того, як дотримуються положення наукових основ реформування, за яких передбачається забезпечення вільному громадянинові вільної України права вибору сфери своєї діяльності: організувати фермерське або особисте селянське господарство, працювати в колективному підприємстві, передавати в оренду свою земельну ділянку, земельну частку (пай). Для цього потрібно створити йому умови, за яких він може вільно вийти із своєю землею з будь-якого виробничого формування.

Проте слід зберегти та вдосконалити чинну систему оподаткування агропромислового виробництва та закріпити її в Податковому кодексі; підтримати ціни на тваринницьку продукцію; стабілізувати розвиток тваринництва у вкрай негативних для цієї галузі умовах у зв’язку з ціновою ситуацією на ринку зерна; поставити в рівні умови сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності стосовно державної фінансової підтримки, кредитного та ресурсного забезпечення; законодавчо врегулювати міжгалузеві відносини в народному господарстві, на ринку землі, активізувати формування інфраструктур аграрного ринку.

У проведенні вказаних реформ в аграрному секторі важлива роль відомих учених, економістів-аграрників, які розробили теорію та методологію реформування відносин власності на землю і майно.

За їх участю вперше в Україні створена нормативно-правова основа проведення реформ, яка знайшла втілення у відповідних законах України, декретах Кабінету Міністрів України, указах Президента України, постановах Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

З метою роз’яснення громадянам суті аграрної реформи та надання науково-методичної і практичної допомоги фахівцям аграрного сектору в реорганізації галузі автори видали і передали на місця низку монографій, посібників і рекомендацій з цих питань, що забезпечило завершення формування організаційного блоку аграрної реформи.

Тому заслуговує на всебічну підтримку робота «Науково-методологічне і нормативно-правове забезпечення реформування земельних відносин та аграрного сектору України», висунутої Інститутом аграрної економіки УААН на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2003 року.

Авторський колектив виконаною науково-практичною роботою і на законодавчому, і на методологічному рівнях фактично забезпечив необхідні умови для ефективного реформування аграрного сектору України, створення та подальшого розвитку різних форм господарювання, поліпшення соціально-економічної ситуації в країні і, зокрема, підвищення добробуту сільського населення.