Система медичного нагляду за школярами в Україні начебто існує, але її ефективність дуже невисока. Бо для всіх учасників цього процесу перетворилась на обтяжливу формальність, а не на життєву необхідність.
За довідкою — в чотиригодинних чергах
Ще на підході до однієї з хмельницьких поліклінік довелося почути доволі емоційну скаргу. Мама ділилася своїми враженнями від відвідин окуліста: в черзі під кабінетом довелося провести чоти-ри (!) години. І це незалежно від того, чи потрібно призначити лікування, чи просто отримати підпис для шкільної довідки.
Часто в такій ситуації найперше, що спадає на думку, — звинуватити в поганій роботі і лікаря, і поліклініку, але... Окулісти самі в розпачі: за зміну доводиться приймати 50—60 пацієнтів, навантаження колосальне. А чи приділиш кожному з них за буквально кілька хвилин належну увагу? Тому ті, хто може собі дозволити, починають шукати фахівців у приватних платних медзакладах. Решта відкладають походи до поліклініки до кращих часів, аж поки ситуація не стає критичною.
Але хто б міг подумати, що однією з найголовніших причин такого цейтноту є саме шкільна довідка. Приміром, згадане поліклінічне відділення обслуговує близько десяти тисяч школярів та вихованців дитячих садків кількох мікрорайонів міста. І профілактичний огляд окуліста — обов’язковий для всіх. А водночас він ще й змушений вести прийом пацієнтів, котрі потребують лікування. Що ж дивуватися, коли в черзі під дверима доводиться очікувати годинами?
Ті, хто відповідає за профогляди, переконані: масові походи до поліклініки не потрібні. І зовсім не через те, що, скажімо, дитячий зір має залишатися поза контролем фахівців. Просто перевірки варто організувати зовсім по-іншому. Наприклад, сам окуліст міг би проводити огляди безпосередньо у школах. А в поліклініці зосередитися тільки на тих, хто потребує корекції чи лікування.
Або ще один варіант: гостроту зору може перевіряти шкільна медсестра. До того ж робити це можна не раз на кілька років, а й за потреби по кілька разів на рік. А виявивши певну групу ризику, вона може спрямувати її до спеціаліста. І той у присутності батьків зможе прийняти пацієнта.
Коли один фахівець на все місто
Можна припустити, що шкільні медсестра і лікар далеко не завжди зможуть побачити проблему, котрою повинен займатись вузький спеціаліст. Але чи зможе бачити все і всіх, скажімо, ендокринолог, котрий змушений оглянути всіх чотирнадцятирічних підлітків обласного центру? А ситуація складається так, що саме його огляд у згаданому віці зобов’язані пройти всі. Звичайно, лікар не відмовить нікому. Та будьмо об’єктивні: навіть за безмежної працездатності і відданості пацієнтам навряд чи можна очікувати від нього за такого навантаження справді високого кінцевого результату.
Саме низька ефективність профоглядів викликає найбільше незадоволення батьків. Та й самі лікарі не приховують: важко знайти вади, а тим паче приховані, коли обстеження поставлено на конвеєр. Саме через це із списку фахівців, в яких діти раніше проходили обов’язковий огляд, був викреслений невропатолог. Лікарі впевнені: дитина без допомоги батьків навряд чи зможе розповісти про симптоми, котрі викликають тривогу.
Так само відсутній тепер у переліку обов’язкових і огляд лора. Мовляв, попередня статистика свідчила, що і він не виявляв масових патологій. Але ж і дорослі в родині дуже часто теж можуть не звертати на них увагу просто через свою необізнаність. А прийти добровільно на консультацію до всіх вузьких спеціалістів наважиться далеко не кожна родина. Причин для цього чимало: і безпечність, а подекуди і просто байдужість батьків, і відсутність вільного часу, і просто недовіра до кваліфікації лікаря з поліклініки.
А в результаті діти роками страждають на ті чи інші захворювання, котрі не мають яскравих зовнішніх ознак, і водночас справно здають у школи медичні довідки про задовільний стан здоров’я.
Захворюваність і профілактика — за розкладом
Не можна відкидати того, що під час обстежень все-таки виявляються певні патології і діти отримують шанс на лікування. Але здебільшого процедура перетворюється на обтяжливу формальність, коли всі учасники незадоволені нею. Батьки з дітьми — через низьку результативність, лікарі — через просто непідйомне навантаження.
Можна припустити, що намагання систематизувати цю роботу за недостатньої кількості фахівців, котрі могли б її проводити, призвели до того, що лише тричі за час одинадцятирічного навчання школярі повинні побувати на оглядах. До того ж у доволі обмеженого кола фахівців.
Часто обстеження розтягується мало не на весь навчальний рік, коли діти за графіком, відведеним тій чи іншій школі і класу, повинні прийти в поліклініку. Вони стають в одну чергу із хворими, котрі потребують термінового прийому. Одне слово, тоді й починається справжнє поліклінічне пекло.
Але чи варто його утворювати штучно? Та й заради чого? Хто із батьків вірить у те, що довідка про здоров’я відображає реальний стан самопочуття дитини, визначає всі ризики, дає змогу попереджати захворювання?
Розмовляти на цю тему довелося зі шкільними лікарями та медсестрами, котрі пропрацювали в цій системі щонайменше зо два десятиліття. Вони не приховують: сподіватися на високу ефективність важко. І зовсім не через низьку кваліфікацію медпрацівників чи їхнє байдуже ставлення до роботи. Навпаки, молодому спеціалісту треба неабияк любити її, щоб погодитися працювати менш як за півтори тисячі гривень на місяць. У шкільних медсестер ця зарплата ще на пару сотень гривень нижча. Та це вже тема іншої розмови.
Наразі медики щиро зацікавлені в тому, щоб проводити огляди школярів із найбільшою користю. У тому, що нинішня система потребує серйозних змін, не сумнівається практично ніхто. Якими мають бути ці зміни?
Хтось пропонує створення спеціальних бригад фахівців, котрі могли б за графіками працювати в навчальних закладах. Хтось переконаний, що й окремі вузькі спеціалісти могли б час від часу вести прийоми. Та більшість одностайна в думці: первинний профогляд має проходити саме у школах. А вже звідти дітей за потреби направляти до поліклінік і лікарень.
Така практика не нова. Та, можливо, не варто боятися повертатися до кращого досвіду минулого. А варіантів його вдосконалення може бути чимало. Головне, щоб такі новації проводилися не заради формальності чи штучного реформування. Бо йдеться про надто важливі речі — здоров’я дітей.
Хмельницький.
Фото автора.
У школах переконані: медичні огляди мають бути наближені до дітей.
