Під такою назвою 3 липня 2003 року було опубліковане звернення директора закритого акціонерного товариства «АТЕК» Анатолія Гриневича до Президента України Леоніда Кучми, в якому, зокрема, йшлося про відсутність працюючих механізмів підтримки вітчизняних виробників агропромислової техніки з боку органів державної виконавчої влади, про встановлення розорного податку на землю для підприємств—виробників зазначеної техніки. Чи змінилося щось відтоді?
Реакція столичної влади на публікацію була неоднозначна.
Так, голова КМДА Олександр Омельченко на апаратній нараді, частина якої транслювалася на одному зі столичних телевізійних каналів, заявив, що «держава обманута» колективом колишнього Київського екскаваторного заводу (нині ЗАТ «АТЕК») і що керівництво підприємства скаржиться на «всіх»: на прокурора за те, що порушив кримінальну справу, на Фонд державного майна України за те, що він намагається повернути державі «вкрадене підприємством». Репортер того телеканалу зазначив, що ЗАТ «АТЕК» нині вважається банкрутом (що не відповідає дійсності), і висловив пропозицію розмістити на земельних ділянках заводу торговельні комплекси, дитсадки, школи та медичні установи. Хоча підприємство, незважаючи на жодні негаразди, продовжує працювати і виробляти сільгосптехніку.
Ситуацію стосовно заяви О. Омельченка прокоментував директор ЗАТ «АТЕК» А. Гриневич, який, зокрема, зазначив:
— У 1990 році за законодавством СРСР майно державного підприємства було викуплене і передане у власність трудовому колективу. На все майно підприємства належним чином були оформлені державою в особі Мінважмашу СРСР відповідні документи. З метою перевірки дотримання вимог постанови Верховної Ради України про мораторій на зміну форм власності в 1992 році Фонд держмайна України, комісії ВР України з питань економічної реформи і управління народним господарством та з питань розвитку базових галузей народного господарства, Генеральна прокуратура України перевірили наявні документи закритого акціонерного товариства «АТЕК» на правомірність зміни форми власності майна та його власника. За результатами перевірки Фонд держмайна підтвердив Державний акт викуплення державного майна та правомірність передачі у власність трудовому колективу Київського екскаваторного заводу побудованих за рахунок підприємства об’єктів соціальної сфери. Право колективної власності на об’єкти соціальної сфери встановлено і рішеннями господарського суду міста Києва 13/62, № 4/100 та постановою Верховного Суду України від 29 жовтня 2002 року.
Окрім того, як пояснив А. Гриневич, 16.11.2000 р. Київська міська державна адміністрація ухвалила розпорядження № 2035 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчого житлового фонду, службового житла та зовнішніх інженерних мереж ЗАТ «АТЕК», згідно з яким Ленінградською (Святошинською) районною Радою депутатів було вирішено (Рішення № 191 від 28.12.2000 р.) зарахувати до комунальної власності житлові будинки ЗАТ «АТЕК» з відповідними допоміжними спорудами, а також три дитсадки, які було передано у власність територіальної громади Ленінградського району в 1992 році. До речі, в одному із дитсадків, по вулиці Верховинній розмістилася Державна податкова інспекція Святошинського району Києва.
Піклування про соціальну інфраструктуру столиці заслуговує на увагу. А якщо соціальне забезпечення населення відбувається за рахунок знищення виробничих підприємств — колишніх радянських велетів важкої промисловості та інших галузей виробництва (як це сталося зі столичними «Більшовиком», верстатобудівним заводом «Веркон» та ін., виробничі площі яких здаються в оренду під складські приміщення, а виробництво ними профільної продукції фактично припинено), внаслідок чого скорочується чисельність робочих місць, то створюється вітчизняний виробничий вакуум і це призводить до необхідності купувати продукцію закордонних виробників, що стимулює їх виробництво.
Виходить парадоксальна ситуація: новенькі українські комбайни в розпал жнив не працюють на ланах, а перебувають на асфальтованому майданчику столиці другий сезон поспіль. Справді парадокс.
Такий стан речей стає зрозумілим, якщо взяти до уваги те, що головними споживачами аграрної техніки є селянські та фермерські господарства. В свою чергу, в цих споживачів відсутні кошти для придбання нової техніки. На сьогодні, на жаль, так і залишається не вирішеним питання кредитування під 3—5 відсотків і споживачів, і виробників сільгосптехніки, що є однією з ключових стримувальних умов серійного виробництва та масового продажу вітчизняної техніки для АПК.
Директор ЗАТ «АТЕК» Анатолій Гриневич пояснив, що виробничі потужності та площа підприємства дають змогу налагодити лінію серійного виробництва зернозбиральних комбайнів до 5000 одиниць щорічно. Але за умови, якщо підприємство отримає довгостроковий кредит під 3—5 відсотків річних. «Якщо у нас не буде оборотних коштів для закупівлі матеріалів, ми будемо змушені зупинити виробництво сільгосптехніки. На сьогодні підприємство власними силами, без державної підтримки, виготовило 20 комбайнів АТЕК-1300», — повідомив директор ЗАТ.
У зв’язку з цим питання Президента України, чому відсутні вітчизняні зернозбиральні комбайни на полях, стає дуже актуальним і має вирішуватись виконавчою владою держави негайно.
— Крім проблеми з отриманням кредиту, є й інша не менш важлива перешкода — розорний розмір податку на землю в місті Києві, — сказав
А. Гриневич. — Ми в своєму відкритому зверненні до Президента України зазначали, що сплата земельного податку в Києві в розмірі 6 000 доларів США за 1 га на рік — це відверте пригнічення виробничого підприємства, яке на сьогодні за власні кошти, без державної підтримки, розробило і виготовляє необхідну сільгосптехніку. І це проблема не лише нашого підприємства. Слід зазначити, що голова Святошинської районної держадміністрації у місті Києві Володимир Мазепа розуміє «земельну» проблему нашого підприємства і підтримує наше звернення про зменшення земельного податку. Але Київська міськдержадміністрація чомусь не поспішає нам допомогти у розв’язанні такої важливої для нас проблеми, тоді як забезпечення держави вітчизняною сільгосптехнікою — це пріоритетний напрям економіки України».
