Сумщина перша в Україні розробила і запровадила в дію комплексну програму зайнятості населення та розвитку ринку праці, що забезпечила їй статус регіону, впевнено долаючого безробіття
Про безробіття, що охопило Сумщину в другій половині попереднього десятиріччя, тим самим поставивши її на межу економічного виживання (цю тему, до речі, свого часу «Голос України» освітлював на своїх сторінках дуже часто. — Авт.), сьогодні навіть страшно згадувати. То була для області не просто катастрофа, а суцільна пошесть, від якої хотілося на стінку лізти. Тоді поринути у відчай і справді було від чого. Достатньо сказати, що серед кількох сотень наявних великих і малих промислових підприємств того часу з повним тижневим навантаженням в області фактично працював хіба що український машинобудівний флагман —ВАТ «Сумське науково-виробниче об’єднання імені Фрунзе».
Ще близько 20 відсотків виробництв, місяцями не виплачуючи людям зарплати, трималися «на плаву» лише завдяки дво- і триденному робочому тижню. А ось більшість «колег» — або уже давно припинили своє безрадісне існування на грішній землі, або ж тріщали по економічних швах, немов перезрілі горохові стручки, викидаючи щомісяця за брами своїх прохідних тисячі «зайвих» висококваліфікованих робітників і фахівців.
Для повноти картини слід додати, що лаври першості з масового звільнення тоді надійно утримувала в своїх руках будівельна галузь, яка із майже 40 тисяч людей, донедавна зайнятих у ній, на той час без усіляких докорів сумління уже відправила на вільні хліби понад 80 відсотків промперсоналу. А відтак безперервні локальні страйки, пікети та мітинги протесту безробітних у другій половині 1998-го і на початку 1999-го стали хоча й сумним, але невід’ємним атрибутом «пейзажів» переважної більшості міст і районних центрів агонізуючої в економічному аспекті області.
Як результат, саме тоді Сумщина на всіх парах і влетіла у трійку областей-«призерів» з безробіття. Тож навіть від офіційних даних про «вільних стрільців», у яких навіть і натяку не було про приховане безробіття, моторошно на душі ставало. Так, лише у промисловому виробництві під звільнення потрапив кожен четвертий працюючий — загалом більш як 120 тисяч осіб. Майже такою самою кількістю «зайвих» людей ощасливило й село.
Як наслідок, середньостатистичний рівень безробіття в області на кінець минулого століття офіційно перевищив 15 відсотків. Ці сухі цифри приховували сотні тисяч напівголодних сумчан, позбавлених права на нормальне життя. Навіть у порівняно благополучних Сумах на кожне вакантне робоче місце претендувало 12 осіб. А ось у Ромнах чи, скажімо, в Охтирці, їх було у півтора разу більше. Про більшість сільських районів та місто хіміків — Шостку, яка тоді закріпилася у першій п’ятірці «безробітних» міст —годі й говорити, оскільки там на вулиці просто неба опинився кожен третій працюючий.
Здавалося, настав час посипати голови попелом: через безробіття Сумщина втратила статус донора і стала одним із найбільших дотаційних регіонів, у якому чи не левову частину виділених коштів поглинали легіони безробітних.
Утім, за наступні три роки в області сталися такі разючі зміни, у які навіть важко повірити і можна лише порівняти з казкою. Судіть самі: кількість незайнятого населення за цей час зменшилася майже вчетверо! На сьогодні на обліку в Сумській обласній службі зайнятості перебуває трохи більш як 34 тисячі безробітних. Понад 140 тисяч нових робочих місць, що з’явилися за цей короткий проміжок часу, дали змогу Сумщині повернути собі втрачений статус донорського регіону.
Та виплутатися з тодішньої кризи суцільного безробіття, яке ось-ось мало покласти на обидві лопатки агонізуючу економіку, допомогли, на жаль, не держава і не чарівна паличка в руках доброї феї. Хоч би що там казали, але знаковою фігурою у розв’язанні цього гордієвого вузла став тодішній новий голова Сумської облдержадміністрації Володимир Щербань, котрий серед пріоритетних завдань, намічених для виведення області з соціально-економічної кризи, якою тоді були охоплені практично всі галузі промисловості, найголовнішим визначив для себе (решти також. — Авт.) створення нових та реанімацію старих робочих місць. Саме цьому наріжному каменю й було присвячено першу колегію при голові облдержадміністрації, на якій Володимир Щербань сказав: «Вивести область із цієї тривалої кризи знаскоку або одними циркулярами — марна справа. Не варто нам розраховувати й на чиюсь допомогу. Манни небесної не буде. Зрештою, це наш дім і, як справжні господарі, яким болить його майбутнє, маємо засукати рукави та спільно наводити лад і разом примножувати достаток. Ми його занедбали, тож власноруч і виправлятимемо допущені прорахунки. Іншої альтернативи у нас немає...»
Невдовзі після цієї наради Сумщина перша в Україні стала на шлях комплексного розв’язання проблеми бідності та зайнятості населення. Формувалася обласна програма на основі районних та міських програм, схвалених відповідними сесіями та затверджених міськвиконкомами і на засіданнях колегій райдержадміністрацій. Нею, зокрема, передбачено щорічне відновлення 40—50(!) тисяч робочих місць.
Щоби програма не стала черговою мильною булькою, Володимир Щербань пожертвував навіть одним зі своїх заступників — кандидатом педагогічних наук Володимиром Підлісним, добившись у Києва згоди на призначення його директором Сумського обласного центру зайнятості. І, як бачимо, інтуїція не підвела керівника області: протеже йде з дворічним випередженням програми, розрахованої на десять років і умовно розділеної на п’ять етапів по два роки кожний.
— 3 липня розпочалася заключна фаза другого етапу обласної програми, — дає пояснення Володимир Підлісний. — Попри те, що вона націлена на комплексне розв’язання питань безробіття та розвитку ринку праці в області, і торік, і в нинішньому році ми, не розриваючи її цілісності, передусім сконцентрували свою увагу на трьох її аспектах: створенні на промислових підприємствах Сумщини якомога більшої кількості дотаційних робочих місць та залученні безробітних до підприємницької діяльності й оплачуваних громадських робіт.
— Можете похвалитися успіхами?
— Враховуючи той факт, що до цілковитого подолання безробіття ще працювати й працювати, визначення «успіх» звучить дещо визивно і неадекватно до Ситуації. Тому йтися може лише про певні локальні здобутки, і не більше. Так, за рахунок дотацій, наданих роботодавцям з початку нинішнього року, на виробництво уже повернулася майже тисяча недавніх безробітних. Щорік дедалі більше бажаючих зайнятися підприємницькою діяльністю. Цього року, наприклад, на кошти, виділені нашим Центром зайнятості, в області успішно відкрили свій власний бізнес понад 600 осіб. На перший погляд, ця цифра аніскільки не вражає, а тим паче, не викликає захоплення.
Однак треба взяти до уваги, що кожен з новонароджених бізнесменів уже створив на своєму молодому підприємстві в середньому щонайменше два-три робочі місця. А це ще мінус півтори тисячі безробітних. Окрім цього, понад 13 тисяч непрацевлаштованих було залучено на оплачувані громадські роботи. Причому четверта частина з них працювала не два, а чотири і навіть шість місяців. Якщо додати, що у першому півріччі служба зайнятості загалом працевлаштувала близько 16,5 тисячі осіб, то наші зусилля можна назвати задовільними.
Мій співрозмовник вочевидь скромничав. Адже саме в Сумах у квітні відбулося спільне засідання колегії Міністерства праці та соціальної політики України за участю Міністра Михайла Папієва і колегії при голові Сумської облдержадміністрації, на якому було прийнято рішення про запровадження досвіду сумчан іншими областями.
— Чи не важко тягнути вгору ущерть заповненого проблемами воза і водночас розгрібати на його шляху завали, залишені попередниками? — запитую у Володимира Ілліча.
— Самотужки такої поклажі службі зайнятості нізащо не зрушити б з місця. Однак у нас чимало партнерів, які завжди підставлять своє плече і, образно кажучи, не розмірковуючи «впрягаються» в голоблі. Ми завжди можемо розраховувати на допомогу керівництва області, безвідмовність з боку керівників райдержадміністрацій і органів самоврядування на місцях, розуміння і підтримку переважної більшості роботодавців. За таких умов — заради людей та їхнього благополуччя і достатку — можна підняти найважчу ношу і здолати найкрутішу гору...
Роменська міськрайонна служба зайнятості на чолі з депутатом міськради Євгеном Гаркавим (фото 1) заслужено вважається однією з кращих не лише на Сумщині. Ефективно боротися з безробіттям колективу центру зайнятості допомагає тісне співробітництво з міською, районною і сільськими гілками влади, запровадження нових форм співпраці з роботодавцями. Цього року за сприяння служби вже отримали постійну роботу понад 60 відсотків зареєстрованих на початок року безробітних. Ще тисячі вона допомогла офіційно узаконити трудові стосунки з їхніми роботодавцями.
За підтримки служби в першому півріччі організували власну справу як суб’єкти підприємницької діяльності 75 учорашніх безробітних. Серед них і один з недавніх керівників відомої на всю Україну цегельні Володимир Фуртат (ліворуч на фото 2), який заснував приватне підприємство з випуску столярних виробів. Якість продукції настільки висока, що від клієнтів відбою немає. 3амовлень у новонародженого підприємства, в якому уже зайнято чотири працівники — на два місяці вперед.
Не шкодують у Ромнах сил і коштів також на створення на підприємствах міста і району дотаційних робочих місць, у тому числі й на приватних виробництвах. Одне з них — «Хлібодар» — відоме роменчанам та жителям сусідніх районів смачними паляницями, запашними булками та іншою неперевершеною продукцією. І теж повернуло радість життя недавнім безробітним — пекарям Наталці Баченій і Олександру Овчаренку (фото 3).
Новому міському голові Охтирки Ірині Демченко (друга праворуч на фото 4), як мало кому, болять проблеми безробітних. Свого часу, ще на початку 90-х, майже рік сама стояла на обліку тоді ще у бюро з працевлаштування, а потім близько десяти років працювала в Охтирському міськрайонному центрі зайнятості: інспектором, заступником директора, державним інспектором. Тож не з чуток знає гіркий смак безнадії і відчаю. Скільком допомогла, скількох порятувала від злиднів, повернула втрачену було надію — не перелічити.
Погана слава лежить, добра навипередки біжить. Добро, коли воно йде від щирого серця, назавжди залишається в людських душах і пам’яті. Охтирчанам, як бачимо, пам’ять не зрадила, і вони вперше в історії Охтирки торік обрали міським головою жінку. Їхня ставка виявилася безпрограшною. Окрилена довірою земляків Ірина Демченко, як і раніше, спрямовує свої зусилля передусім на соціальний захист і підвищення добробуту своїх виборців, постійно тримає руку на пульсі проблем своїх колишніх колег, допомагає їм у створенні нових і відновленні старих робочих місць.
Серед її найвірніших однодумців у питаннях боротьби з безробіттям — колишній керівник Охтирської райдержадміністрації, а нині голова правління знаного в багатьох країнах СНД підприємства «ВАТ Охтирський сирокомбінат» — Юрій Ситник. Здійснене ним без жодної натяжки можна прирівняти до подвигу в найширшому розумінні цього слова. Мало хто відважився підняти, а тим паче, підняв з руїн «мертве» підприємство. Ситник із цим, здавалося б, непосильним для будь-кого іншого завданням упорався лише за півтора року, та ще й (у що взагалі важко повірити) «мимохідь» виборов з колективом кілька престижних національних і міжнародних нагород. Серед них «Вища проба», перемога на ХVІІІ Міжнародному бізнес-форумі «Слов’янський базар» та інші. І все-таки найбільше з них цінує звитягу в номінації «Кращий роботодавець року». Привітати Юрія Ситника з перемогою особисто приїхав керівник Міністерства праці та соціальної політики України Михайло Папієв. На знімку Михайло Папієв у присутності директора Сумського обласного центру зайнятості Володимира Підлісного вручає нагороду голові правління ВАТ «Охтирський сирокомбінат» Юрію Ситнику (фото 5). Нагорода більш ніж заслужена. Адже сьогодні на комбінаті працює понад 450 людей, більше половини з яких прийшли сюди за рекомендацією та направленням Охтирської міськрайонної служби зайнятості. Серед них і одні з кращих сироварів Наталя Даркова і Валентина Гусак (фото 6).
Небайдужий до проблем безробіття і недавно обраний Сумським міським головою Володимир Омельченко, який пообіцяв виборцям за півтора-два роки перетворити Суми на місто європейського типу. Реалізувати задумане можна лише за умови якнайшвидшого розв’язання найактуальніших і найболючіших на сьогодні для обласного центру соціально-економічних питань, передусім підвищення добробуту населення, різкого зниження злочинності, якнайшвидшого розв’язання житлової проблеми, максимального наповнення місцевого бюджету. Стати красивим і багатим під силу тільки працюючому місту. І Омельченко це добре розуміє. Ось тому і відвідав міський голова Сумський міський центр зайнятості під час проведення там першого в області «Ярмарку вакансій» (фото 7), щоби ближче ознайомитися із ситуацією на ринку праці і, в разі потреби, зробити все можливе для її поліпшення.
Публікацію підготував Владислав ЖМУРКОВ.
Сумська область.
