Саме цими термінами — затятість і протистояння — можна найточніше визначити сутність того періоду, коли боротьба (у одних — за узаконене існування медико-профілактичного закладу нового типу, у інших — за привласнення бізнесово вартісної будівлі) увійшла у заключну стадію. Наша газета вже тричі упродовж 2002—2003 років зверталася до цієї суспільно та соціально злободенної теми.
І прокуратура не указ
Нагадаю: остання публікація закінчувалася повідомленням про те, що Оболонська райдержадміністрація відмовила Міністерству охорони здоров’я України в реєстрації створеного на базі поліклініки «Маяк» принципово нового медичного закладу — спеціалізованої медико-санітарної частини № 18.
Ось хронікально й документально зафіксований перебіг змагань, у ході яких логіка фактів наражається на затятість, а законні вимоги — на псевдоправові викрутаси. Саме в такому бюрократично-викрутасному стилі витримано обидві відмови на листи МОЗ щодо реєстрації СМСЧ-18. Відмови датовано 20 лютого та 5 березня 2003 року за підписом першого заступника голови Оболонської держадміністрації В. Ягодки.
Це був виклик. Не будемо з’ясовувати, чого в ньому більше — зухвалості чи відчайдушності у намаганні виграти час. МОЗ на цей виклик відповіло листом на ім’я прокурора міста Києва В. Присяжнюка. У листі спростовано усі надумані «аргументи», наведені В. Ягодкою.
14 квітня 2003 року прокуратура міста Києва направляє голові Оболонської райдержадміністрації М. Товкачу свій припис, де зазначено, що проведеною перевіркою встановлено «суттєві порушення законів України «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні» з боку адміністрації району. На підставі чого поставлено вимогу:
«1. Негайно усунути виявлені порушення закону та здійснити державну реєстрацію державного підприємства «Спеціалізована медико-санітарна частина № 18 МОЗ України» відповідно до чинного законодавства.
2. За допущені порушення вимог Закону України «Про підприємництво» притягнути до дисциплінарної відповідальності першого заступника голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Ягодку В. С. та начальника відділу реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності Майбороду В. Г.»
Припис підписав перший заступник прокурора м. Києва В. Стеценко.
Думаєте, подіяло? Небоязкі хлопці-оболонці припис проігнорували. Мало того, самі перейшли у наступ, направивши 18 квітня 2003 року, за підписом голови Оболонської районної адміністрації пана Товкача, листа на ім’я прокурора м. Києва з проханням перевірки дій посадових осіб медсанчастини «Маяк».
Цілий місяць Оболонська районна прокуратура (за дорученням міської прокуратури) перевіряла листа оболонських «правдолюбів». У результаті — нульовий пшик. Тож у порушенні кримінальної справи проти посадових осіб СМСЧ № 18, чого так затято домагалися керівники Оболонської райдержадміністрації, довелося відмовити.
І тоді слово взяв народ
У це протистояння втрутилися трудові колективи підприємств. Як видно, їм набридло спостерігати, що їх долями маніпулюють заповзятливі адміністратори, нехтуючи інтереси трудового люду. Так з’явився колективний лист на ім’я Прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Від імені 40 тисяч трудівників листа підписали керівники і голови профспілок 27 підприємств району.
«На нашу думку, — сказано у листі, — головне — стан здоров’я працівників підприємств, від діяльності яких залежить поповнення державного та місцевих бюджетів. Трудові колективи просять Вас покласти край діяльності деяких посадових осіб щодо бажань навколо будівлі медсанчастини. Вона сьогодні по праву належить Міністерству охорони здоров’я України».
14 квітня 2003 року міністр МОЗ листом поінформував голову Київської держадміністрації Олександра Омельченка, що СМСЧ № 18 на законних підставах входить до структури міністерства і ні за яких умов не може бути передана до комунальної власності. Здавалося б, усе з’ясовано і подальше баламутство ні до чого.
За сфальшованих підстав
Однак керівники Оболонської держадміністрації вже так увійшли у «штопор» затятого відкидання щодо узаконення та визнання тепер від них незалежної за своїм статусом СМСЧ № 18, що не дослухалися жодних доказів. І чинили, як той казковий Колобок, необачний у своїй зарозумілості. Мовляв, ми прокуратури не злякалися, тож і міністри й навіть віце-прем’єри нам не указ!
Заручившись підтримкою деяких посадовців Київської міськради, вони домоглися винесення на розгляд Київради (24 квітня 2003 року) питання «Про надання згоди до прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва будівлі та обладнання поліклініки, просп. Червоних Козаків, 19». Заступник голови Київради В. Яловий буквально «продавив» прийняття певного рішення. Вдавшись до ось такої «аргументації» (цитую за стенограмою): «Для нас воно принципове, для Київради. Ми приймаємо заклад, лікарню заводу «Маяк», до комунальної власності. Його хочуть приватизувати і забрати з міської громади».
Тут що не фраза, то свідоме фальшування. Так, ніколи не було «лікарні заводу «Маяк», а була медсанчастина (поліклініка) під назвою «Маяк», котра заводові ніколи не належала. Тепер це спеціалізована медико-санітарна частина № 18 (СМСЧ № 18), підпорядкована у законному порядку Міністерству охорони здоров’я у статусі державної власності, котра до комунальної передаватися не може. В. Яловий усе це добре знав, та все ж злукавив.
А чого варте ось це його твердження: «Його (заклад. — І. Д.) хочуть приватизувати і забрати з міської громади». Це провокативне твердження, без наведення на доказ жодного аргументу, було вочевидь спрямоване проти головного лікаря поліклініки, а нині СМСЧ № 18 Анатолія Костюченка. Його особиста принциповість та «непіддатливість» в обстоюванні інтересів свого трудового колективу та життєвих інтересів отих 40 тисяч трудівників промислових підприємств стала дратівливою перепоною для тих, хто насправді жадав і ще й нині не облишив надії «прихватизувати» такий бізнесово ласий шмат, як бідівля поліклініки. Саме будівля, бо медичний заклад їм, грубо кажучи, «до фонаря».
Хто ж справжній прихватизатор?
Так закрутилося ще одне коло затятості й протистояння. Листом від 8 травня 2003 року прокурор м. Києва В. Присяжнюк вказав голові Оболонської райдержадміністрації М. Товкачу, що надісланий раніше міською прокуратурою припис щодо реєстрації СМСЧ № 18 сповна відповідає законодавству України, а тому «припис підлягає виконанню невідкладно». Досі пан Товкач саботував виконання припису і навіть оскаржив його правову сутність. Але прокурор м. Києва рішуче поставив усе (і декого із занадто зарозумілих) на свої місця. Тож 13 травня 2003 року видано свідоцтво за № 11178 про державну реєстрацію «Спеціалізованої медико-санітарної частини № 18 МОЗ України» як державного підприємства.
Декому навіть здалося: ось він, момент істини! На жаль... Бо із «тіні» ввели в дію осіб високого рангу. На адресу деяких міністерств та інших високих державних установ пішли листи за підписом київського голови Олександра Омельченка такого змісту: Київська міська державна адміністрація звертається з проханням погодити проект розпорядження Кабміну про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства СМСЧ № 18 з державної власності у комунальну власність територіальної громади м. Києва. До листів додавався проект начебто «розпорядження» Кабміну.
Сказати, що поява цих «документів» є авантюрою, означає нічого не сказати. Бо їх поява і надання їм ходу на офіційному рівні вочевидь тягне на значно гостріше визначення, а також відповідне реагування. Зокрема — прокурорське. І ось чому.
Проект так званого «розпорядження» у стінах Кабміну не укладався, а зовсім в інших кабінетах. Його автори видавали бажане за дійсне. Наступне: Кабмін не міг видати таке «розпорядження», оскільки там люди юридично грамотні й добре знають, що про передачу СМСЧ № 18 будь-кому можна було б вести мову лише за надання згоди на це розпорядника — МОЗ України. А з ним ніхто цього питання не обговорював.
Ще одне. У доданій до листа і проекту «розпорядження» пояснювальній записці стверджується, що наявні в Оболонському районі поліклініки начебто не справляються з обслуговуванням населення, а тому, мовляв, потрібна підтримка СМСЧ № 18 з її потужною базою. Насправді поліклініки району завантажені ледь наполовину, бо люди вже не сподіваються одержати тут якоїсь істотної медичної допомоги. Ці поліклініки, за словами народного депутата України Юрія Оробця, «перебувають у жалюгідному стані». Він знає це, бо до Верховної Ради балотувався саме по Оболонському виборчому округу. Тож, панове, не лукавте і не зазіхайте на чиєсь готове, а радше наведіть лад у своєму домі...
Так ні — затялися на одному: віддайте нам СМСЧ № 18! Доходить до абсурду, а точніше — грубого адміністративного тиску. Зважте: з промислового відділу райдержадміністрації на підприємства Оболонського району пішли телефонні дзвінки: не укладайте договори з СМСЧ № 18 на медичне обслуговування ваших працівників! На заміну — нічого конкретного.
До честі керівників та профспілкових комітетів цих підприємств, вони не піддалися тиску. На cьогодні вже понад 95 відсотків договорів укладено. Ось така промовиста відповідь на зазіхання тих, хто звик вважати себе всевладними. Але, схоже, ситуація починає змінюватися...
Державне — кому?
За останніми даними, дехто таки «клюнув» на квазі-розпорядження. Так, його завізовано у Фонді держмайна. Що фактично означає згоду фонду на передачу СМСЧ № 18 з державної у комунальну власність. Доречно запитати: як на це дивиться Голова фонду Михайло Чечетов? Адже досі він твердив: державне повинно належати державі.
У листі-відповіді С. Лазаренко зазначає, що після «уважного розгляду» фонд визнає право передачі СМСЧ № 18 «лише за умови прийняття рішення Міністерством охорони здоров’я України». А його віза на квазі-розпорядженні є начебто «попередньою згодою», з урахуванням певних умов. Отже, визнати помилку сповна, виходить, характеру не вистачило.
Розслідування провів Іван ДМИТРЕНКО.
