Голові Комітету по державних преміях України в галузі науки і техніки ПАТОНУ Б. Є.
Про моральне обличчя деяких науковців та пропозицію щодо зняття з конкурсу на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2003 року роботи: «Науково-методологічне і нормативно-правове забезпечення реформування земельних відносин та аграрного сектору України» (автори — Саблук П. Т., Гальчинський А. С., Гайдуцький П. І., Даниленко А. С. та інші), як такої, що не відповідає реальному стану АПК і села України, а запровадження «наукових» рекомендацій ведуть до втрати економічної незалежності і національної безпеки України.
Шановний Борисе Євгеновичу!
Як вам відомо, 15 січня 2003 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: «Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі». Майже всі члени авторського колективу названої вище роботи були в залі і чули, які біди створили на селі реформатори, які оцінки давали їм не лише народні депутати України, а й представники колективів селян, фермерів.
Фермер із Черкащини Стецюк Сергій Іванович у своєму виступі заявив: «Я звертаюся до батьків та пророків аграрних реформ, не обманюйте наш народ, не уводьте в оману Президента України і самих себе. Ваші реформи приречені» (стенограма стор.47).
Або фрагмент з виступу президента УААН М. Зубця: «Ми 11 років займаємося реформами, а вони, на жаль, як було сказано у доповіді, співдоповіді, мають результати вражаючі. Виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже удвічі, у стільки само зменшилося поголів’я худоби, більше половини сільгосппідприємств збиткових, а за попередніми оцінками за 2002 рік їх буде майже 70 відсотків. Сума прибутку не забезпечує навіть простого відтворення виробництва. Кредитування для селян несприятливе, високі процентні ставки і відсутність довгострокових кредитів, зруйнована і розтягнута матеріально-технічна база і соціальна сфера села. У селян найнижча заробітна плата. У критичному стані демографічна ситуація: село практично вимирає. Це реальна і об’єктивна оцінка і лише глибоке її розуміння і визнання змусить шукати шляхи виходу. Почати потрібно з тих реформаторських заходів, які, на нашу думку, виявилися неефективними. І на післяреформеному етапі, який ми проголосили, зрештою дати селянам право добровільно вибирати форми організації виробництва.
Яка тут потрібна наша допомога? Всебічно проаналізувати і об’єктивно показати селянам, яка форма господарювання в нинішніх умовах найефективніша і конкурентоспроможна, припинити штовхати селян до особистих селянських і фермерських господарств, оскільки перші взагалі безперспективні, а другі не можуть бути ефективними і конкурентними у нинішній ситуації. Отримані у власність земельні паї селяни не мають змоги обробляти і змушені здавати їх в оренду. А звідси господаря землі, за якого ми так боролися, на жаль, не вийшло.
Настав час, нарешті, визнати, що в умовах ринкових перетворень виживають лише великі господарські формування, які створилися у сучасних умовах або зберегли цілісність майнових комплексів і земельних масивів. Саме вони найконкурентоспроможніші і високоефективні. До того ж це досягається незалежно від форм власності і господарювання».
У лютому 2003 року на нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектору і у доповіді Прем’єр-міністра, і у виступах Президента України і присутніх, були названі серйозні недоліки, допущені в реформуванні аграрного сектору, після чого Президентом була кинута репліка: «А де наша аграрна наука? Яка її тут роль? Стороннього спостерігача?».
Дещо раніше і директор Інституту аграрної економіки УААН П. Саблук зробив такий висновок:
«Треба погодитися з оцінкою видатного економіста України Івана Іларіоновича Лукінова, який, оцінюючи аграрну реформу, визнав, що вона не забезпечила головного — приросту соціально-економічного ефекту. Україна виявилась не тільки відкинутою назад у сфері соціально-економічного життя, а й досі не має чіткої концепції подальшого будівництва суспільства, економіки, національної ідеї, що особливо негативно позначається на аграрному секторі економіки». (Доповідь на ІV річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 25 — 26 червня 2002 року, стор.10).
І ось після всього почутого та сказаного, нечуваного лиха на місцях і загрози голоду в країні, пан Саблук з командою високопосадовців вирішили про себе заявити, подавши заявку на Державну премію, «підставивши» перед народом України і Комітет по державних преміях. По-селянському не находимо слів, як можна оцінювати моральну сутність таких науковців. Одне слово —ганьба!
Шановний Борисе Євгеновичу, просимо звернути увагу і на такі істотні недоліки роботи.
По-перше, наведений в «Анотації...» поданої роботи аналітичний матеріал не відповідає вказаному періоду аналізу. А саме, на стор. 3 абз. 3 записано: «Робота виконана у період 1990—2002 рр. і є підсумком наукової і практичної діяльності авторів», водночас економічні показники таблиць 3 і 4 «Анотації...» містять дані лише за 1999—2002 роки. Як у науці називаються (класифікуються) такі дії, не знаємо, але переконані, що це маніпуляція фактами з метою використання вигідних порівнянь і є не чим іншим, як антинауковим та антидержавним підходом. Якщо брати дані з 1990 року, то показники 2001-го з валового виробництва продукції сільського господарства усіх категорій господарств у порівняльних цінах 2000-го становлять 61398 млн. грн. (58,8% від 1990 р., в якому було 104460 млн. грн.). (Статистичний щорічник України за 2001 рік, Київ, Техніка, 2002, табл. 8.1, стор. 164).
Виробництво основних видів продовольчих товарів упало не лише порівняно з 1990 роком, а й до років довоєнних та відбудови народного господарства України після Великої Вітчизняної війни. Так, виробництво хліба і хлібобулочних виробів упало до рівня 1950 року, цукру з буряків — 1940 р., круп — до рівня 1950 р., макаронних виробів — 1940 р., м’яса (включаючи субпродукти) — до рівня 1955 року... (Статистичний щорічник України за 2001 рік, табл. 7.44, стор. 141).
Доцільно звернути увагу на виробництво продуктів тваринництва в господарствах населення, тому що автори стверджують про надто позитивні досягнення в цьому секторі.
У 2001 році в господарствах населення було вироблено більше лише молока, а м’яса всіх видів, свинини, яєць і вовни менш ніж у 1990-му. Всім відомо, що в ті часи з метою вивільнення часу сільських мешканців для відпочинку основна увага приділялась не особистим, а громадсько-колективним господарствам.
Але після реформування сільгосппідприємства (включаючи фермерські господарства) у 2001 році виробили лише 11,3% м’яса, 7,6% свинини, 19,3% молока, 36,3% яєць і 4,5% вовни від того, що мали колективні господарства в 1990-му. (Статистичний щорічник України за 2001 рік, табл. 8.43, стор.195).
По-друге, Борисе Євгеновичу, вважаємо, що недопустимо авторам ігнорувати темпи збідніння населення, яке стало гірше харчуватися (споживання м’яса, молока та й інших продуктів значно менше від рівня 1990 року, в якому також не було досягнуто науково обгрунтованої норми). (Статистичний щорічник України за 2001 рік, табл.18.46, стор.441), лікуватися і жити, зниження купівельної спроможності його основної маси, катастрофічного скорочення народжуваності і зростання вимирання населення, занепаду українського села.
Доцільним буде навести тут висновок академіка В. Юрчишина:
«Проте незаперечним є те, що за межами повніших і глибших оцінок залишаються поза увагою або недооцінюються такі глибинні процеси і явища, як загрозлива соціальна деградація села; масове матеріальне збідніння сільських мешканців, включаючи напівголодне життя частини з них, дуже високі темпи їх вимирання (удвічі більші, ніж у містах), загрозливі для майбутнього української нації депопуляція і демографічна ситуація; надміру велике безробіття у селах, майже повне припинення будівництва на селі; обмеження можливостей випускників сільських шкіл здобуття вищої освіти взагалі і особливо у престижних вузах, втрата значною частиною селян віри у своє та їх дітей майбутнє; поступова втрата самобутності українського села з його високою духовністю, віковими надбаннями, побуту і культури і ще багато іншого». (В. Юрчишин «Причини і наслідки аграрної кризи», Київ, ІАЕ-2000, стор.21).
Яку ціль мають такі аграрні реформи? Не повинні автори (якщо вони є справді вченими), проводячи деколективізацію і створюючи нових власників, залишати поза увагою родючість наших чорноземів, в яких вміст гумусу саме останніми роками зменшився на один відсоток і сьогодні у 2—3 рази нижчий від оптимального, щорічні втрати гумусу в середньому становлять 600—700 кілограмів з гектара, що вже давно за межею припустимого. В 1990 році на 1 га посівної площі було внесено 8,6 т органічних добрив, а в останні роки — 1,3 т і то дякуючи тим колективним господарствам, які ще збереглися. (Статистичний щорічник України за 2001 рік, табл. 8. 27, стор.183. Аналіз внесення добрив під сільськогосподарські культури).
«Досягнення реформ» — розвал великотоварних господарств, розпаювання земель сільськогосподарського призначення, здача їх тимчасовим орендарям, порушення науково обгрунтованих сівозмін (збільшення посівів соняшнику майже удвічі), знищення поголів’я худоби — це злочин не лише перед нинішніми, а й майбутніми поколіннями.
Одвічний закон природи: що землі даси, те від неї й одержиш, можливо, і невідомий для високоповажних авторів. Не цікавить претендентів і знищення матеріально-технічної бази аграрного сектору, села, започаткованого їх «нормативно-правовими» заходами. Зверніть увагу на випуск сільськогосподарської техніки, на селі не механізація, а лопатизація і серпизація. (Статичний щорічник України за 2001 рік, табл.7.23, стор.129).
Щодо додаткових доходів сільських мешканців за рахунок орендної плати за землю і майно, як це дано в поданні авторів, то за втрати роботи сільськими мешканцями (безробіття становить 53%), за найнижчої середньомісячної зарплати (у 2002 році —151 грн.), під час знищення соціальної інфраструктури села і дорожнечі побутового палива, лікувальних засобів, транспортного сполучення — доход із земельного паю в середньому по Україні 355 грн. (а в Львівській — 78 грн., Івано-Франківській — 74 грн., Закарпатській —110 грн., Чернівецькій — 116 грн., Волинській — 141 грн., Хмельницькій — 152 грн., Житомирській —156 грн.) при тому, що грішми видано лише 5,2% суми; а за майновий пай — річний доход становить у середньому по Україні — 11,2 грн., то, погодьтеся, Борисе Євгеновичу, просто знущання з людей, а не допомога. На жаль, в академіків-претендентів, бачте, інша думка...
Шановний Борисе Євгеновичу!
Подана авторами робота не має прогнозованих наслідків реформування аграрного сектору для народу і України. Відомо, що А. Даниленко із своїм комітетом добиваються негайного запровадження продажі земель сільськогосподарського призначення, а пан П. Гайдуцький — за негайний вступ України до Світової організації торгівлі — тож не за власного сільгосптоваровиробника в них голова болить, а як позбутися його зовсім.
Підтверджується думка, закладена в поданні про творчий внесок І. Кириленка (підписаному першим віце-прем’єр-міністром М. Азаровим), що в нас «... аграрна наука використовується для розкриття потенціалу указів Президента», а не для наукової розробки стратегічної концепції розвитку аграрного сектору економіки України, яка мала б базуватися на наших реальних можливостях і ресурсах (у 1990 році вони були не так і малі), позитивному вітчизняному і світовому досвіді (відповідаючому умовам нашої держави) та створення державної високоефективної економіки із соціальним спрямуванням із забезпечення гідного життя громадян України.
Але навіть таких спроб в авторів роботи ми не змогли знайти. Тому просимо вас, шановний Борисе Євгеновичу, звернути особливу увагу на відгуки селян (переконані, вони будуть), урахувати цей запит і зробити все, щоб перемогла справедливість, об’єктивність, наука життя, а не пристосуванці від науки. Винесіть на розгляд комітету питання зняття з конкурсу на здобуття Державної премії роботи «Науково-методологічне і нормативно-правове забезпечення реформування земельних відносин та аграрного сектору України». Переконані, що автори — ініціатори злочину — ще будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.
З повагою, народні депутати України Омелян ПАРУБОК, Олександр ТКАЧЕНКО.
