Якщо погортати газетні публікації, присвячені вугільній промисловості, їхні тональність і зміст можна охарактеризувати єдиним словом: криза. Розмову про перспективу шахт замінюють на поняття виживання. Багато десятків років галузь розвивалася за рахунок колосальних бюджетних дотацій. А нині, коли казна вже неспроможна фінансувати вугільні підприємства у колишньому обсязі, лише нечисленні шахти здатні обійтися без державної грошової підтримки.
За результатами роботи вугільних підприємств у 2002 році 145 із них виявилися збитковими — мінус 1,7 мільярда гривень. І лише 20 шахт України отримали прибуток в обсязі 300 мільйонів гривень. Із них 43 мільйони, або 14,3 відсотка — прибуток ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1». Підприємство по праву вважають у галузі передовим: продуктивність праці робітника з видобування вугілля сягнула 77,3—89,3 тонни на місяць, що у 3—3,5 разу перевищує середній галузевий рівень. Фактична потужність шахти 2002 року перевищила рівень 4,6 мільйона тонн, що утричі більше за проектну. Це дало змогу відмовитися від спорудження нової шахти і заощадити 1,8 мільярда гривень державних коштів.
Переконливі цифри — результат, який заслуговує на якнайпильнішу увагу. На здобуття Державної премії України у галузі науки і техніки 2003 року висунуто роботу «Розробка і впровадження техніко-технологічних та організаційно-економічних рішень за активної інвестиційної політики, що забезпечують найвищу продуктивність видобування вугілля». Саме ця праця — ота невидима частина айсберга, верхівка якого — відомі всім успіхи вугільної компанії. Практика вугільної галузі свідчить, що її перспектива пов’язана з розвитком найсучасніших шахт з виробничою потужністю 1—2,5 мільйона тонн на рік і більше, адже лише 7 відсотків таких шахт — це 20 відсотків всього вуглевидобутку.
За розрахунками фахівців, потреби України у вугіллі становлять 125—127 мільйонів тонн на рік. Проект Енергетичної стратегії України на період до 2030 року і подальшу перспективу, а також програма «Українське вугілля» передбачають уже в найближчі 8—10 років збільшити обсяг видобутку на третину. Це вимагає кардинального оновлення фізично спрацьованих і морально застарілих основних фондів, ефективних і нетрадиційних рішень щодо спорудження нових вугільних шахт, технічного переозброєння, реструктуризації чинного шахтного фонду, перебудови управління вугільною промисловістю.
Розраховувати лише на централізовані державні кошти сьогодні нереально: обсяг державних капіталовкладень у галузь за останні роки знизився майже у 12 разів. Успішна діяльність ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1» дає підстави для оптимізму: вихід є! З’ясовується, за системного підходу до розв’язання проблем вітчизняне вугільне підприємство може на рівних конкурувати з аналогічними західноєвропейськими шахтами.
— На прикладі вугільної компанії розроблено цілісну економіко-технологічну концепцію розв’язання проблеми, — каже керівник авторського колективу, академік Національної академії наук України Олександр Амоша. —Концепція включає в себе два центральні завдання: обгрунтування і реалізацію нової стратегії інвестиційної політики та впровадження техніко-технологічних і організаційно-економічних рішень. Основна техніко-економічна ідея при цьому пов’язана з об’єднанням підприємств у самостійні вугільні компанії, здійснюваним не за територіальною чи виробничою ознакою, а за принципом найбільшої економічної доцільності з урахуванням інтересів держави і власників.
ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» було створено в результаті злиття державних ВАТ «Шахта «Красноармійська-Західна №1» і «Центральна збагачувальна фабрика «Чумаковська» й подальшої приватизації із залученням недержавних інвестицій. Нині на підприємстві реалізовують чотири інвестиційних проекти загальною вартістю 61,4 мільйона доларів США, що вже дало змогу виробити більш як 6,1 мільйона тонн товарної продукції на суму майже 894 мільйона гривень.
Нові підходи торкнулися абсолютно всіх аспектів діяльності підприємства: проходка, кріплення і охорона гірничих виробок із застосуванням потужної техніки і ресурсоекономних технологій та матеріалів; забезпечення максимальної потужності виробництва і продуктивності вуглевидобування; підвищення ефективності підйомно-транспортних систем і ліній; модернізація вуглезбагачувального комплексу і створення системи управління якістю вугільної продукції.
За рахунок впровадження розробок і заходів з експлуатації шахти одержано загальний економічний ефект у сумі 158,66 мільйона гривень. Поряд з економічним очевидний і соціальний ефект: абсолютна величина заробітної плати та її зростання протягом 2002 року значно перевищують середньогалузеві показники. Приміром, зарплата одного робітника з видобування вугілля зросла на 197 гривень — з 1376 до 1573 (по галузі — на 90,2 гривні — з 548,6 до 638,8 гривні). Авторський колектив праці у складі О. Амоші, Л. Байсарова, О. Ляшка, А. Корзуна, В. Логвиненка, С. Янка, М. Ільяшова, В. Солдатова і С. Луньова переконливо доводить: хоча прогресивні рішення виробничих завдань коштують недешево, зрештою затрати окупаються з лихвою.
У першому півріччі цього року гірники «Красноармійської-Західної №1» досягли одразу кількох найвищих показників, які перевищують досягнення російських і німецьких шахт, котрі працюють в аналогічних умовах. Хоча відомо, що в тій самій Німеччині державна дотація становить 120 євро на 1 тонну видобутого вугілля. 10 березня шахта перша в галузі видала на-гора 1 мільйон тонн палива, а 28 червня вже видобула 2,5-мільйонну з початку року тонну. 22 березня встановлено загальноукраїнський рекорд добового видобутку — 2,2 тисячі тонн. Обсяг місячного видобутку у березні становив 468,2 тисячі тонн — це в 1,3—1,5 разу більше, ніж річний видобуток середньостатистичної української шахти.
У позитивній оцінці роботи одностайні і донецькі науковці. «Основні її ідеї та напрями застосовні для багатьох збиткових шахт, які мають достатні запаси коксівного вугілля і резерви виробничої потужності», — вважає академік Національної академії наук України М. Чумаченко. «Результати роботи не тільки забезпечують високі техніко-економічні показники вугільного підприємства, а й істотне підвищення безпеки виробництва й охорони праці гірників», —зазначає директор Державного Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості О. Брюханов.
«Ковтком свіжого повітря» назвав пропозиції авторського колективу голова Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки А. Клюєв. Незаперечна перевага роботи, висунутої на здобуття Державної премії, — її комплексність, де високі практичні результати є наслідком глибокого наукового опрацювання проблеми. За оцінками науковців, використання запропонованих розробок на 15 шахтах дасть по кожній з них економічний ефект в обсязі 10—12 мільйонів гривень на рік.