Нещодавно в Києві групою правозахисників було презентовано новий сайт у «всесвітній павутині». Його засновником стала МГО «Міжнародна ліга захисту прав громадян України». Як пояснив голова її правління і автор проекту «Чорний список» Едуард Багіров, він надає можливість усім бажаючим опублікувати факти порушень прав людини і чинного законодавства стосовно українських громадян, осіб без громадянства та громадян інших країн і в Україні, і за її межами. Звучить заманливо. Проте на прес-конференції журналістам так і не вдалося до кінця зрозуміти, яким чином оприлюдненням фактів порушень творці проекту захищатимуть права українців від свавілля вітчизняних та зарубіжних чиновників.

«У зв’язку з тим, що мільйони українських громадян змушені заради добробуту сім’ї та рідних шукати можливість заробітку за кордоном (країни СНД та Європи), інколи на нелегальних підставах виникає потреба захистити їхні права та законні інтереси». З цією тезою Едуарда Багірова сперечатися не станеш. Звичайно, треба! Однак далі: «Правовий стан наших співгромадян у країні перебування позбавляє їх можливості офіційного звернення по правову допомогу до консульських установ або посольств України за кордоном, саме тому ми пропонуємо на випадок фактів таких порушень звертатися до нас через довірених осіб з метою розміщення матеріалів з цими фактами на нашому сайті. Наприклад, порушення, погіршення умов роботи або відмова роботодавця заплатити заробітну плату тощо. Розміщенням на нашому сайті наданих нам матеріалів ми можемо звернути увагу відповідних державних органів у цих країнах, якщо роботодавці надалі відмовлятимуться виконувати умови трудової угоди з нашими співгромадянами. Ми розуміємо, що наші співгромадяни у цих країнах працювали й працюватимуть нелегально, але обов’язок держави Україна, громадських організацій і депутатів Верховної Ради — певним чином допомогти їм, не порушуючи чинних міграційних законів сусідніх дружніх нам держав»... Чи не правда, в разі уважного прочитання виникає багато запитань? Наприклад, щодо «трудової угоди» нелегала або про «обов’язок допомогти» порушникам «міграційних законів сусідніх дружніх нам держав».

Приміром, на прес-конференції я спробувала з’ясувати, як усе-таки буде надано допомогу нашим громадянам. Можливо, у вигляді шантажу правозахисниками іноземного роботодавця? Мовляв, якщо не заплатиш якомусь Петренку, то вивісимо твоє ім’я в «Чорному списку»? З’ясовується, ні. Вивішуватимуть у будь-якому випадку: чи виплатить «рабовласник» гроші, чи ні. Зате Петренку, котрий поділиться з усім світом своїм горем через Інтернет, ніби від цього полегшає. На мою репліку про те, що це не захист, а жилетка для сліз, пан Багіров відповів: «А хіба це погано? Бо, якщо людина звертається до суду, ніхто не гарантує, що суд захистить його права». До того ж, на думку пана Багірова, якийсь Сидоренко, дізнавшися з «Чорного списку» про поневіряння Петренка, знатиме, що найматися збирати полуницю до містера Джона Сміта не варто, адже той може обманути... Усе так. Ось тільки що робити з реаліями життя, адже в дев’яти випадках із десяти Сидоренко скаже: «Шкода Петренка. А ось зі мною у цього Сміта чи в будь-кого іншого нічого подібного статися не може!»

До речі, те, що лише 10 відсотків українців мають на сьогодні доступ до Інтернету, де вони зможуть дізнатися про тяжку долю Петренка, не дивує творців «Чорного списку». Вони вірять у світле майбутнє комп’ютеризації нашої країни. Хотілося б розділити з ними віру в те, що, перш ніж шукати щастя на чужині, доведений до відчаю гастарбайтер звірятиметься з «Чорним списком», аби вберегти себе від нечистих на руку роботодавців...

Утім, ще більші ілюзії творці «списку» мають щодо його впливу на вітчизняних чиновників. Тут у правозахисників чіткіше уявлення про механізи захисту. Вони вважають, що ранок кожного чиновника, котрий себе поважає, починатиметься з перевірки, чи немає його імені в ганебному списку тих, хто образив народ. А воно може з’явитися, якщо, наприклад, на котрогось начальника ЖЕКу надійшла критична маса скарг. Скільки саме, не уточнювалося. Але психічною атакою правозахисники не обмежуватимуться. Вони ще й передадуть усі скарги у вищестоящі інстанції, і мешканцям залишиться тільки діждатися, коли самодура знімуть... До речі, скаржитися можна не лише на начальників ЖЕКу, а й на депутатів, міністрів: «Скарги громадян буде опубліковано всі, незалежно від рангу і посади людини. А скарги на депутатів розміщуватимуться в першу чергу». Як від їхнього свавілля захищатимуть громадян? З усього видно, так само, як і від начальника ЖЕКу.

Ще одне запитання, яке зачепили журналісти: яким чином «Чорний список» можуть використовувати, скажімо, для розправи з конкурентами? «Ніхто не застрахований від наклепу», — зазначив Едуард Багіров, додавши, що у вільний від основної роботи час над мішками листів зі скаргами людей трудиться цілий штат юристів, які мають допомогти відділити зерно від полови. Річ у тім, що проект «ніким не фінансується» й «існує на громадських засадах».

Едуард Багіров повідомив на прес-конференції, що сайт містить інформацію про порушників прав людини в Україні, скарги, нормативну базу, результати соціологічних опитувань. Переглянувши сайт, я помітила, що інформації про порушників прав людини там поки що немає. Щодо України, то є розділи «Законодавча влада», «Адміністрація Президента» тощо. Усередині цих розділів є поки що тільки повний перелік областей України плюс Київ, Севастополь та Автономна Республіка Крим. Немає поки що на сайті і результатів соцопитувань. На їх місці лише запрошення взяти участь в одному з них.

На прес-конференції голова правління «Міжнародної ліги захисту прав громадян України» також поінформував журналістів про те, що багато їздить і зустрічається з людьми, чиї права були грубо порушені. На сайті в розділі «Фоторепортаж» є розділ «Результати відряджень». Але замість результатів там лише констатується факт. Наприклад, відвідання Варшави 17 травня, Франкфурта — 18-го, Люксембурга — 20-го —загалом 26 міст Європи протягом одного тижня.

«Сайт буде реальним механізмом, який допоможе нашим співгромадянам як в Україні, так і за її межами розв’язати поточні проблемні ситуації, які виникли внаслідок правопорушень, запобігти виникненню подібних ситуацій у майбутньому», — зазначив Е. Багіров. За його словами, щойно створений сайт не має аналогів не лише в Україні, а й у країнах СНД.

Наскільки «Чорний список» стане реальним механізмом, який допоможе нашим співгромадянам удома й за кордоном розв’язати поточні проблемні ситуації і запобігти виникненню подібних ситуацій у майбутньому, безумовно, покаже час. Можливо, я надто критично сприйняла проект «Чорний список». Утім, не я одна. Один з моїх колег назвав його «лохотроном». Мені щиро хотілося б помилитися у своїх висновках. Нехай праві будуть Едуард Багіров та його соратники. Зверніться до них, якщо ви вважаєте, що ваші права порушено, і в разі позитивного результату поділіться своїми успіхами з рештою читачів через нашу газету. Гадаю, так буде справедливо.

Адреса в Інтернеті: 

www. blackpage. com. ua

Адреса для листів: Київ-01, а/с 265В.

Безпосередньо: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 19-Б, оф. 10.

Телефон: 8-044-219-29-53.