Перший канікулярний для ВР і другий літній місяць можна вважати найбільш хлібним. І не в розумінні початку збирання нового врожаю зернових — жнива, як і належить за термінами, тривають у всіх областях України. А в розумінні баталій, і не тільки словесних, на всіх рівнях влади навколо цінової кризи на внутрішньому ринку продовольства, що смерчем пронеслася містами й селами країни наприкінці червня. Заразом вийнявши з гаманців наших співгромадян близько 3,5 мільярда гривень.
За галасом, що його охрестили в пресі «зерновим скандалом», відійшли начебто на другий план, але не стали від цього менш напруженими липневі баталії навколо хліба індустріального — вітчизняного ПЕКу. На якому, як і на зерні, робили і продовжують робити мільярдні приватні багатства. Врешті-решт, за рахунок того самого гаманця пересічних громадян вільної України.
Ноги поламати, голови — відірвати
пообіцяв наш прем’єр Віктор Янукович наприкінці минулого місяця. Тим винуватцям цінової кризи з продовольством, хто, цитую, «...вже сьогодні оббиває пороги високих кабінетів у Києві в пошуках покровителів».
Прем’єрська сентенція у дусі путінської «мочити в клозеті» пролунала на дводенному засіданні Кабміну, на якому відбувався розбір польотів, що призвів до червневого сплеску цін на борошно, крупи, цукор, олію, а отже, й на хлібобулочні вироби. Саме тоді, коли ціни на ці харчові продукти не тільки стабілізувалися, а й подекуди поповзли донизу. Звісно, повільно, для нашого споживчого кошика малопомітно, та все-таки.
Отож прем’єрські емоції пролунали як не більш ніж заклик до все тих самих пересічних співгромадян оцінити турботу виконавчої влади про наш з вами, дорогі читачі, добробут.
Але до таких закликів нашому народу не звикати: 80 років він їх чув від більшовиків, і ось уже тринадцятий рік — від реформаторів. Як на мене, ліпше було б розповсюдити у ЗМІ розшифрування стенограми скандального засідання Кабміну. Щоб зрозуміло було всім нам разом і кожному окремо, які уроки наша влада винесла в липні із червневої цінової кризи. І зробити висновки про те, що на нас чекає завтра.
Однак така відкритість нашим керманичам не властива. Тож спробуємо оцінити ситуацію, що складається на продовольчому, і не тільки, ринку, так би мовити, власним розумом, з огляду на реальні факти.
Факт перший. І, на мій погляд, найістотніший. Попри те, що до кінця липня наші хлібороби намолотили майже п’ять мільйонів тонн зерна нового врожаю, ціни на нього залишаються для пекарів непідйомними. Так, за пшеницю ІІІ класу оптовики просять від 1000 до 1100 гривень. Не набагато нижчі ціни і на безмитну пшеницю на кордоні України, що хлинула до нас за імпортом з Росії після поспішного (під озвученою загрозою голоду) відкриття митних шлюзів.
А у своїх землеробів новий урожай ніхто — ні держава, ні, тим паче, зернотрейдери — не поспішає купувати. Всі знають: віддадуть самі. За безцінь. Бо з першого серпня банки зажадають повернення виданих навесні на посівну кредитів.
Факт другий. У розпалі цінової кризи Держрезерв пропонував регіонам купувати борошно (не зерно!) за ціною 985 гривень за тонну, при стрибку оптових цін — від 1500 до 1600 гривень. Охочих не знайшлося. Приватні комбінати хлібопродуктів вимагали від держави зерно в чистому вигляді, а не борошно. Бо саме на переробці пшениці й отримують наші доморощені бізнесмени (тільки не селяни) основний навар. А в регіонах, де борошномельні підприємства Держрезерву мали свої пекарні та розгалужену мережу роздрібної торгівлі, наприклад, у Криму, — хлібобулочні магазини зачиняли контролювальні органи: пожежні, санітарні та інші інспекції.
Факт третій. Міністерство внутрішніх справ не погодилося із заявою кабінету Януковича про здійснену спекулянтами від продовольства так звану «зернову змову». Пояснюючи цінову продовольчу кризу збігом обставин і мусуванням у ЗМІ очевидних втрат урожаю-2003 через несприятливі погодні умови.
Висновок. По-перше, не факт, що витягнуті з наших гаманців 3,5 мільярда гривень зачепилися в кишенях спекулянтів. Цілком можливо, що левова частка цих грошей концентрується в тіньових політичних касах. В очікуванні майбутніх президентських виборів. По-друге. Від ринкової економіки наші сільгоспвиробники так само далекі, як і за часів недавніх колгоспів. Левову частку земельної ренти, як і в совковські часи, викачують з українських чорноземів можновладці. А не ті, хто на них сіє та оре. І по-третє. Аврально-адміністративні заходи влади ні до чого не ведуть, а лише підтверджують викладене вище.
Підстригання овець
Цей метод економічного утримування власного народу на межі злиденності успішно освоєно в постреформенній Україні. Судячи з офіційних даних, опублікованих у липні, зростання реальної зарплати середньостатистичного українця становить 15 відсотків. Їх саме й вистачило нашому народу на покриття цінового сплеску на продовольство. Тож оголошене зростання ВВП (у 7,3 відсотка), а також не менш вражаючі темпи промислового зростання (11,7 відсотка) прості громадяни на собі геть не відчули. А тим, хто пережив епоху розвиненого соціалізму, ці досягнення нагадують колишні часи. Коли зростало все: і видобуток вугілля, і виробництво металу, і верстатів, і машин, а жити ставало щорік дедалі важче.
Не думаю, що найближчим часом на нас чекають кращі часи. Крім прогнозованого зростання цін на м’ясо-молочні продукти та комунальні послуги, гряде підвищення тарифів на електроенергію. Принаймні саме цього домагалася в липні НАЕК «Енергоатом». Теплоенергетики кричать про це на повен голос.
Загалом минулий місяць виявив деякі тенденції у вітчизняному ПЕКу, що мають далекосяжні наслідки. Для поповнення запасів палива на теплових електростанціях, як і минулого сезону, ми його почали завозити з Польщі. За ціною в півтора разу вищою, аніж платимо своїм гірникам. Минулорічне вугільне завезення призвело до того, що нинішнього року власний видобуток енерговугілля скоротився на три мільйони тонн. Рівно на стільки, скільки проімпортували. Отже, очікуваний нинішнього року імпорт чорного золота становитиме щонайменше п’ять мільйонів. Погодьтеся, намічається прогресія певного гатунку. Висновок обивателя: комусь вигідніше годувати гірників братерського польського народу, ніж власних вуглекопів. Тільки ось кому?
Можливо, тим самим силам, котрі ось уже третій рік поспіль прирікають на простій епохальний проект незалежної України — нафтопровід «Одеса—Броди». В який, нагадаю, вгатили, за заявою нашого Президента, 500 мільйонів доларів США державних, а отже, наших з вами, пересічний платнику податків, грошей.
Битва за те, щоб не допустити реверсного використання цієї артерії, в липні розгорілася неабияка. Було створено навіть україно-польське СП з добудови нитки до Плоцька. Щоправда, без оголошення статутного капіталу і реальних кроків з польської сторони. Наприклад, виділення землі під трубу. Без чого, звісно ж, усі розмови про північний напрямок прокачування каспійської нафти залишаються побрехеньками.
Тим часом створена за вказівкою нашого Президента Міжвідомча робоча група з питання використання труби «Одеса—Броди» (нафтопроводом, доки він ще не працює, її називати особисто в мене язик не повертається) звернулася до міжнародної колсантингової компанії Cambrіdge Energy Research Assocіates (CERA) з проханням оцінити можливу ефективність усього проекту.
Оголошені в липні результати проведених досліджень можна назвати сенсаційними. По-перше, CERA вважає, що найближчими роками транспортування каспійської нафти до Європи взагалі не передбачається. Принаймні в обсягах, які дали б змогу на нитці «Одеса—Броди» отримувати прибуток. Через відсутність каспійських вуглеводнів. У кількостях, на які розраховували автори українського проекту.
По-друге, запустивши нафтовий маршрут Броди—Одеса (реверс), наша країна може почати відбивати по 60 млн. доларів США чистого прибутку вже з наступного року. До того ж нафта зрештою потраплятиме до тієї самої Європи, до якої ми так прагнемо. Плюс робочі місця, а отже, й податкові відрахування до бюджету. Для підвищення добробуту тих самих пенсіонерів, учителів, лікарів та ін. А поки що наша рідна держава щорік витрачає близько 20 мільйонів наших, платників податків, грошей на утримання сухої труби. Задля чого?
Привіт від ГПУ
Спекотним видався липень для Генпрокуратури України. Розпочався місяць порушенням сотень так званих хлібних справ. Про це наша газета писала досить докладно. А ось завершився місяць — маленькою сенсацією. Порушенням кримінальної справи за фактом зловживання службовим становищем керівників Запорізької АЕС. Ідеться про заподіяну державі шкоду на суму 12 мільйонів доларів США у зв’язку з укладанням заздалегідь невигідного контракту на продаж виробленої запорізькими ядерниками електроенергії компанії «Domіna Corporatіon L. L. C.» та поставку цією ж фірмою обладнання на АЕС.
Схема розкрадання, як бачимо, найпримітивніша. Не помилюся, коли припущу, що «Domіna Corporatіon L. L. C.» напевне офшор, хоча у своєму повідомленні ГПУ про це мовчить. Особисто мене дивує інше. Чому вибрано саме Запорізьку атомну станцію? Чому не будь-яке інше підприємство того самого ПЕКу? Адже сьогодні за такими схемами працює практично вся українська промисловість. Приватні компанії — уникаючи податків. Державні —збільшуючи тіньові доходи керівників. Як для нашої країни, така схема бездивідендного управління народним господарством давно вже стала нормою. Тим самим підстриганням овець, у ролі яких, як і раніше, перебуває основна маса народу.
Скажу більше. Підстриганням овець буде будь-яке підвищення цін і тарифів на електроенергію для фізичних осіб, доки «технологічні» втрати в українських мережах становитимуть звітні 18—22 відсотки. При цьому в окремих обленерго ці величини зростають до 47 відсотків!
Правда, схема розкрадання грошей тут дещо інша, ніж «несподівано» виявлена ГПУ на Запорізькій АЕС. Але повірте мені на слово, не менш примітивна. Чи не тому її ось уже добрий десяток років упритул не бачать наші контролювальні органи? Ті самі прокурори?
А тепер трохи арифметики. Наші енергетики, як відомо, виробляють за рік майже 180 мільярдів кВт/годин електроенергії. Легко підрахувати, що втрати в мережах сягають астрономічної величини в 36—40 мільярдів кВт/годин! За найвільготнішими нормами, 10 мільярдів з них справді губляться у проводах за законом Ома. Куди діваються ще 26—30? А це ж бо майже сім мільярдів гривень, або 1,5 мільйона доларів США за тарифом для фізичних осіб. За тарифом для підприємств — ще більше. Погодьтеся, що на цьому тлі липневий подвиг ГПУ у 12 мільйонів доларів — так, шумовий ефект. Та ще й не факт, що порушена справа, даруйте за вимушену тавтологію, за фактом заподіяння шкоди державі закінчиться пред’явленням звинувачення конкретним особам.
