Минулого тижня з’явилося чергове підтвердження однієї з версій загибелі дніпропетровського журналіста Володимира Єфремова. Співробітник Інституту масової інформації (ІМІ), з яким Володимир співпрацював позаштатно, розповсюдив скандальне припущення. ДТП, в якій загинув журналіст, начебто знімалася на відеоплівку. А це означає, що аварія планувалася. Касета з відеозаписом — буцімто на 11-му телеканалі Дніпропетровська, який свого часу очолював Єфремов.

Нагадаємо: журналіст, який представляв в Україні міжнародну правозахисну організацію «Репортери без кордонів», того трагічного дня їхав на власному авто в Київ на урочистості з нагоди національного свята Франції — Дня взяття Бастилії. На трасі його легковик раптом виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з МАЗом. Досі вважали, що в момент удару журналіста викинуло з машини. За даними ІМІ, вона загорілася від замикання електропроводки під час зіткнення, пожежу намагалися загасити двоє водіїв, що були на місці ДТП. Вони і витягли обгоріле тіло Єфремова на узбіччя, де його упізнала донька Юлія.

Родичі і колеги підозрюють, що «то була не просто ДТП». Останнім часом, стверджує Юлія, батько був надто стурбований: за ним буцімто стежили, телефонували невідомі, що не додавало настрою журналістові. А якщо врахувати справу в суді, яка розглядала позов Володимира до однієї з гілок місцевої влади, зустріч з кореспондентом ІМІ американських слідчих у справі Лазаренка, можна передбачити, скільки роботи у наших пінкертонів. Їм передусім треба відповісти на запитання, чому раптом технічно справний легковик Єфремова почало кидати в різні боки на рівній трасі й саме в момент появи на ній трьох зустрічних вантажівок. Чому, зіткнувшись із середньою, машина вибухнула, наче снаряд, і згоріла вщент?

Дехто на Печерських пагорбах поспішив повідомити, що Єфремов не має жодного стосунку до справи екс-прем’єра, а зарубіжні ЗМІ стверджують, що він був центральним свідком.

Враховуючи той факт, що Володимир Єфремов останніми роками активно проводив моніторинг порушень свободи слова в Дніпропетровській області, співробітничав з відповідним комітетом Верховної Ради, міжнародними правозахисними організаціями, можна передбачити... Утім, наші здогадки нічого не варті. Сам Володимир Єфремов ще 13 жовтня 2001 року в «Голосі України» писав: «Уперше за тридцять років журналістського стажу пишу через те, що боюся. Боюся безглуздої смерті. Але ще більше боюся, що її потім спишуть на випадкову «зустріч з наркоманами», банальне «вбивство з метою пограбування» або чергову «трагічну автокатастрофу»...

У статті «За власним бажанням чи за скороченням штатів, або Свобода слова на прикладі біографії» (знайдіть її, читачу, прочитайте цю відверту сповідь Людини і Журналіста) він, зокрема, писав: «... мені й моїй родині не просто погрожують — нас уже почали жорстоко пресингувати... Дружину півроку тому шантажем і погрозами змусили звільнитися... Мене... попередили про звільнення «за скороченням штатів».

Єфремов тривалий час у судовому порядку прагнув відстояти право займатися професійною діяльністю у створених за його безпосередньої діяльності ЗМІ (газети, радіо, ТБ). Його спочатку хотіли звільнити за порушення трудової дисципліни. Не вийшло. Попередили про скорочення штатів.

«Що буде далі?» — запитував талановитий організатор і журналіст ще 13.10.2001 р.

І сам відповів: «Не знаю. Про всяк випадок повідомляю, що не збираюся кінчати життя самогубством, не маю знайомих серед кримінальних злочинців і наркоманів, та й на здоров’я не скаржуся... Я хочу спокійно жити і чесно заробляти свій шматок хліба. І боротимуся за свої права. Але...»

Але хтось не дав ні заробляти, ні боротися, ні жити. Хто? Чи що на замовлення когось?