Як відомо, держава, в особі уповноваженого органу, підписала з «УкрСиббанком» договір на управління останнім 98,8-відсотковим пакетом акцій Дніпропетровського металургійного комбінату ім. Дзержинського. До середини 2004 року включно.
Усе гаразд, коли б не сталося, як на «тонкому» Сході: думаємо одне, підписуємо друге, робимо третє. Навесні цього року та сама держава договір в односторонньому порядку... розірвала. Приводом стало розпорядження Президента скасувати наявний «інститут управління державними корпоративними правами» і сповна повернути їх ФДМУ.
Як би в аналогічному випадку вчинили в цивілізованій державі? Зважаючи на стовідсоткову форс-мажорність обставин, спричинених НЕ СТИХІЙНИМ ЛИХОМ, а діями ДЕРЖАВНИХ МУЖІВ, усі проблеми розв’язували б за столом переговорів з представниками сторін, чиї ПРАВА, хоч як крути, було ПОРУШЕНО. Але ж бо там, за «бугром», куди ми лише прагнемо зазирнути з Печерської «олімпійської» висоти. А для внутрішнього користування в частині приватизації у нас — геть інша «генерувальна компанія». У вигляді Фонду держмайна.
Які переговори кого з ким? Його Величності Клерка з гіпотетичним інвестором? «Подождите: а фигу в виде ФГИУ понюхать не хотите?! Даже без мака. У нас уже есть бумагомарака!».
Без будь-яких церемоній договір Фонд розриває в ОДНОСТОРОННЬОМУ ПОРЯДКУ і без найменших спроб прояснити ситуацію. Те, що ви мали володіти акціями до середини 2004 року, нікого не розчулило. Як і те, що керуючий уже вклав певні кошти, «повернути» які збирався лише після закінчення терміну дії контракту. Як і те, що було укладено договори з постачальниками, котрих переконати в «особливостях» українського чиновницького форс-мажору вкрай важко. Що... ФДМУ завжди правий! Хоча його дії нагадують гангстера часів Аль Капоне.
Що залишалося робити тим, хто щиро повірив державі? Правильно, звернутися до Київського господарського суду. І домогтися встановлення статус-кво. Це їм удалося. 98,8-відсотковий пакет акцій підприємства повернуто банку в управління, як і передбачено договором, до червня наступного року.
А ФДМУ, залишаючися вірним собі, коханому, заявив, що оскаржить вищезазначене рішення. В цьому можна було не сумніватися.
З другого боку, приватизаційному відомству нема куди діватися: а що як усі керуючі звернуться до судів і виграють свої позови? Ось і намагається він свою діяльність для «широкої публіки» представляти як таку собі битву праведного колоса з неправедною горою. Зазначмо, будь-які гори можна підкоряти. Принаймні повалити.
І потім усім, хто проголосив демократію «від Сяну до Дону», час зрозуміти: в по-справжньому демократичному суспільстві право на самовизначення має й кожна акція.
Щодо прогнозів, то заспокоює одне: хоч би як довго тривав період приватизаційної сваволі, він скоро закінчиться.
