Жити стало краще. Жити стало веселіше. Але не всім

Оцінки населенням України становища в країні останніми роками дійсно змінюються. Так, коли 1998 року економічну ситуацію вважали поганою чи дуже поганою 77,6% учасників досліджень, то в лютому цього року — в півтора раза менше (52,5%). Питома вага тих, хто схвально чи переважно схвально ставиться до розвитку приватного підприємництва (бізнесу), зросла з 45,3% до 50,1%. Тоді як більше половини (51,8%) опитаних ставиться переважно негативно до приватизації великих підприємств. Щодо приватизації землі позитивно висловилися 45,2% тих, що брали участь у дослідженнях, проти 40,1% у 1998 році, переважно негативно — 29,4% (було 36,7%).

Про зміни в соціальному самопочутті населення свідчать такі дані. 1998 року своїм становищем у суспільстві були скоріше задоволені 7% респондентів, на початку нинішнього року — 11,2%; скоріше незадоволені — відповідно 77,5% і 61,4%; не визначилися з відповіддю — 15,2% і 26,9%. Зменшилася (з 70,3% до 56,4%) кількість тих, хто зовсім чи скоріше не вдоволений взагалі своїм життям. Трохи більше (18,6% проти 13,5% у 1998 році) стало тих, хто цілком чи скоріше задоволений ним. У той само час 24,8% не змогли сказати, задоволені вони чи не задоволені (у 1998 році таких було 16,1%). З 14,3% до 22,8% зросла кількість тих, хто вважає, що переважно від них або більше від них, чим від зовнішніх обставин, залежить, як складається їхнє життя. Тоді як ще близько половини (47,4%) переважно чи більшою мірою покладаються на зовнішні обставини, хоча це значно менше, аніж було в 1998 році (66,7%). Вміння жити у нових суспільних умовах вистачає 20,2% респондентів (у 1998 році — 10,8%), бракує — 37,7% (проти 45,5%).

Люди дійсно пристосовуються до нових умов, дедалі більше покладаючись на самих себе.

І це при тому, що 51,7% опитаних бракує здоров’я (1998 року — 56,8%), 61,9% — необхідної медичної допомоги (було 62,8%), 51,6% — підходящої роботи (було 54,8%), 38,7% —підходящого одягу (було 46,6%), 41,4% — добротного житла (було 39,4%), 44,3% — можливості придбати найнеобхідніші продукти (було 60,6%), 68,3% — можливості харчуватися відповідно до своїх смаків (було 77,2%).

З усіх, хто взяв участь у дослідженнях, 75,6% заявили, що найбільше за все вони бояться безробіття; 75,1% — зростання цін (це ще до нинішньої паніки, викликаної труднощами на хлібному фронті); 68,8% — невиплати заробітної плати, пенсій тощо; 59,9% — зростання злочинності; 52,8% — голоду; 48,1% — зараження туберкульозом, СНІДом, іншими інфекціями; 45,1% — зупинки підприємства; 40,7% — холоду в квартирі; 31,9% — наслідків Чорнобильської катастрофи; 27,6% — міжнаціональних і міжрегіональних конфліктів; 20,9% — масових вуличних безпорядків. Тоді як нападу зовнішнього ворога на Україну побоюються 15,7%, розпаду України як держави — 14,2%, напливу біженців, переселенців та приїжджих — 10,7%, встановлення диктатури в країні — 13,7%, повернення до старих порядків часів застою —7,3% опитаних. По-справжньому нічого не бояться — 1,9%.

Наведені дані показують: люди усвідомлюють, що загрози національній безпеці України на даному етапі йдуть в основному не ззовні, а зсередини країни, і зумовлені вони насамперед тим, що не розв’язано чи незадовільно розв’язано багато економічних і соціальних проблем, які стосуються мільйонів людей. Не випадково тільки 12,4% опитаних (у 1998 році — 11,1%) вважають, що в найближчий рік життя більш-менш налагодиться. Щоправда, кількість тих, хто вважає, що ніякого поліпшення не відбудеться, зменшилася з 70,3% до 47,4%. Але в той само час більш аніж у два рази (з 18,7% до 40,1%) зросла кількість тих, кому важко було відповісти.

Змінюються, хоча й залишаються переважно негативними, і оцінки в цілому політичної обстановки у країні. Благополучною чи спокійною її вважали на початку нинішнього року 24,1% опитаних проти 9,1% у 1994 році; напруженою — 53,1% (було 50,3%); критичною, вибухонебезпечною — 11,3% (проти 33,9%); не змогли відповісти — 16,7% (було 6,6%). Тенденції до зменшення питомої ваги негативних оцінок політичної обстановки не змінили й протестні акції, проведені останнім часом.

Дуже показові в цьому відношенні такі дані, наведені у збірнику. Активно протестувати проти постійного погіршення умов життя (виходити на вулицю з протестом) вважають за потрібне 46,8% опитаних (1998 року — 38,5%), не змогли відповісти — 23,6% (було 32%). У той же час 29% (майже стільки ж, як і п’ять років тому, — 29,4%) готові терпіти будь-які матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, миру і злагоди. Вважають дуже ймовірними масові виступи населення на захист своїх прав, проти спаду рівня життя 20,7% учасників досліджень (у 1988 році — 37%); швидше за все взяли б у них участь — 32,3% (було 35,2%); вважають малоймовірними такі виступи 56,6% (проти 40,1% у 1998 році); швидше за все не візьмуть у них участі 41,6% (було 35,4%); решта (20-25%) не змогла відповісти.

Усе це відбувається на тлі тотального невдоволення діями влади, критично низького й дедалі нижчого рівня довіри населення до всіх державних і суспільних інститутів. Цілком чи переважно довіряли в лютому цього року: Президентові України Л. Кучмі — 11,6% опитаних (стільки ж було й 1998 року); Верховній Раді України — 7,1% (було 7,3%); урядові — 7,3% (було 7,6%); місцевим органам влади — 15,3%; прокуратурі — 11,3%; органам міліції — 10,9%; судам — 10,4%; податковій інспекції — 8,7%; армії — 32,8%; засобам масової інформації — 33,5%; банкам — 11,7%; страховим компаніям — 6,8%. Церкві й духівництву довіряють 42,9%, астрологам — 14%.

Про ставлення населення України до Президента Л. Кучми слід сказати окремо. За десятибальною системою найвищу оцінку (9-10 балів) його діяльності на початку 2003 року давали 2,2% респондентів (1998 року — 1,6%), найнижчу (1-2 бала) —44,9% (було 44,4%). Доречно порівняти ці показники з оцінками, які учасники досліджень дали діяльності президентів США, Білорусі, Російської Федерації: середній бал у Дж. Буша — 4,9%; в О. Лукашенка — 5,4%; у В. Путіна — 6,7%; у Президента України — 3,1%.

Невже це не зупиняє тих, хто порушує питання про можливість продовження повноважень нинішнього українського Президента чи висування його кандидатури для обрання на третій термін? Не зачіпаю тут питання про те, чи припустиме це в принципі з огляду на обмеження, встановлені статтею 103 Конституції України.

Не сталося істотних змін й у довірі населення політичним партіям. Їм довіряють цілком чи переважно всього 6,7% (1998 року — 3,2%); зовсім чи переважно не довіряють — 62,4% (було 61,9%); не визначилися — 30,4% (1998 р. — 34%). Усього лише 23% респондентів (п’ять років тому — 23,4%) вважають, що серед існуючих нині в Україні політичних партій і рухів є такі, яким можна довірити владу. Не бачать таких 35,9% (1998 рік —26,6%), не змогли відповісти — 40,9% (було 49,5%).

Ще менше стало прихильників багатопартійної системи (1994 рік —36,1%; 1998 рік — 27,5%, 2003 рік — 24,3%). Про те, що багатопартійна система Україні взагалі не потрібна, заявили 45,3% (проти 39,7% у 1998-му і 29,8% — у 1994 році). Не змогли відповісти 29,8% (1998 року було 32,6%). 47,3% респондентів (у 1998 році — 49,3%) вважають, що «кілька сильних керівників можуть зробити для країни більше, аніж усі закони і політичні дискусії». Водночас 39,9% (проти 30,7% п’ять років тому) не бачать в Україні політичних лідерів, що можуть ефективно керувати країною, а 36,3% не змогли відповісти (було 53,5%). Позитивно відповіли 23,6% (проти 15,5% у 1998 році).

На серйозні роздуми наводять і інші дані досліджень, що стосуються політичної орієнтації й активності громадян України. Питома вага тих, хто цікавиться політикою (дуже чи певною мірою), збільшився за п’ять років з 72,6% до 81,8%. На запитання про те, чи можуть люди в Україні вільно висловлювати свої політичні погляди, 48,8% дали позитивну відповідь (1998 року — 54,4%), 23,1% — негативну (було 18%), не змогли відповісти — 27,8% (приблизно стільки, як і 1998 року). На думку більшості учасників опитувань (75,8% — більше, аніж п’ять років тому), погіршилися чи, у кращому разі, залишилися такими ж, як і були, можливості одержання достовірної інформації про те, що відбувається в країні.

Серед запитань, поставлених учасникам досліджень, було й таке: «Одні політичні сили хочуть, щоб Україна обрала шлях соціалізму, другі — капіталізму. Як Ви особисто ставитеся до цих сил?» Відповіді на нього розподілилися так: підтримують прихильників соціалізму — 25,7% (1998 року — 23,6%); підтримують прихильників капіталізму — 10,6% (1996 року —13,3%); підтримують і тих і тих, «аби тільки не конфліктували», — 23,4% (1998 року — 19,6%); не підтримують нікого з них —22,3% (було 23,5%); не змогли відповісти — 16,1% (1998 року — 19,4%).

Привертають до себе увагу такі дані. Питома вага тих, кому найближча в політичному спектрі країни комуністична течія, зменшилася з 21,9% у 1998 році до 14,6% на початку нинішнього року. У той само час кількість прихильників соціалістичної течії збільшилася з 5,6% у 1998 році до 10,9% нині; соціал-демократичної — з 7,1% у 1998-му до 12,3% на початку поточного року; націонал-демократичного — з 6,2% у 1998 році до 7,9% у 2003 році. Поменшало прихильників націоналістичної, ліберальної, християнсько-демократичної течій, зелених (їх питома вага серед учасників досліджень коливається від 0,6% до 3,2%). Ніякі течії не підтримують 13,2%, остаточно зі своєю позицією ще не визначилися 16,3%, стільки ж заявили, що вони не розбираються у цих течіях.

Дуже показові дані соціологічних опитувань, що стосуються зовнішньополітичних орієнтацій громадян України. З 52,5% до 57,4% збільшилася кількість тих, хто віддає перевагу розширенню в першу чергу зв’язків у межах Співдружності Незалежних Держав, розвитку відносин переважно з Росією, зміцненню насамперед східнослов’янського блоку (Україна, Росія, Білорусь). Приблизно такими ж були суспільні настрої в Україні й у 1994 році. Прихильників встановлення зв’язків у першу чергу з розвиненими країнами Заходу поменшало з 12,8% у 1998 і 16,5% у 2000 році до 10,7% на початку цього року. 21,2% опитаних вважають за необхідне спиратися насамперед на власні ресурси, зміцнюючи незалежність України. У 1998 році таких було 17,7%, у 2000 — 26,1%. До ідеї приєднання України до Союзу Росії й Білорусі 61,9% опитаних висловилися переважно позитивно, 19,9% — переважно негативно, 18,1% не змогли відповісти. 1998 року ці показники були відповідно 61,4%, 21% і 17,5%.

За вступ України до Європейського союзу висловилися на початку цього року переважно позитивно 47,7% (проти 56% 2000 року) опитаних, переважно негативно — 10% (було 9,6%), не змогли відповісти — 41,6% (2000 року — 34,4%). Разом з тим до співробітництва з Міжнародним валютним фондом переважно позитивно ставляться 33,6% респондентів, переважно негативно — 23,2%, не змогли відповісти —42,4%. До ідеї вступу України в НАТО переважно позитивно ставляться 20,8% учасників досліджень (проти 24,9% у 2000 і 18,8% у 2002 році), переважно негативно — 37,9 (у 2000 році — 33,5%), решта не змогла відповісти.

Тут наведена лише невелика частина даних досліджень, які проводили вчені Інституту соціології. Цього року інститут розпочав другий етап проекту «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін». Проект доповнений майже 130 новими позиціями, серед яких такі: «Чи є серед політиків, учених, діячів культури тощо люди, яких ви вважаєте для себе моральним авторитетом?»; «Що загрожує українській державі в найближчі роки?» (привертає до себе увагу те, що 56,6% респондентів серед загроз на перший план поставили нарощування боргів, 34,6% — економічне банкрутство); «За кого ви віддали б свій голос, якби вибори Президента України відбувалися найближчої неділі?»; «Керівників обласних держадміністрацій має обирати населення чи призначати Президент?»; про ставлення до процесів глобалізації; чи дотримуються в Україні принципу рівності прав чоловіків і жінок; про вплив західного способу життя й культури; у яких сферах українське суспільство здатне конкурувати із Заходом; що є найважливішим для нашої країни сьогодні; про характеристику нашого часу (51,7% опитаних відповіли, що це — час злодіїв, 35,5% — жебраків, 33,3% — політиканів, 25,9% —бюрократів, 24,4% — пристосуванців, 23,3% — авантюристів); про зміни, що відбулися в сучасному українському суспільстві порівняно з радянськими часами (на думку 41,6% учасників опитування, відчутніше за все змінилося ставлення держави до людини — не в кращий бік). Для характеристики образу сучасного українського суспільства 62,4% опитаних вибрали слово «злидні»; 44,7% — «розруха»; 43,3% — «безлад»; 23% — «безвихідь»; про почуття, що переважають, коли думаєш про майбутнє України (58,8% відповідей — «надія»; 46,9% — «тривога»; 22,8% — «страх»; 19,8% — «розгубленість», 14,6% — «безнадія»); про популярність засобів масової інформації; про духовні інтереси громадян тощо.

Аналіз отриманих відповідей на ці запитання заслуговує окремого розгляду. Загалом можна сказати, що вчені інституту у своїх дослідженнях піднялися на якісно нову сходинку. І це дуже втішно.

Завершуючи короткий огляд винятково цінного видання, вважаю за необхідне висловити такі судження.

Наше суспільство продовжує перебувати у глибокій системній кризі. Тенденції до поліпшення ситуації, що з’явилися, не слід переоцінювати. Злидні й безпросвітність переважають у житті та настроях більшості наших співгромадян.

Позиції, політична практика владних структур, партій і рухів за багатьма напрямками внутрішньої й зовнішньої політики не збігаються з настроями, інтересами переважної більшості народу України. І це дуже небезпечно.

Щодо самого населення, то більшість його, принижена, збита з пантелику нескінченними обіцянками влади і демагогією політиканів, не бачачи реальних перспектив на швидке поліпшення свого становища, відчуваючи страх перед майбутнім, не вірить ні в що і не довіряє нікому, замикається в собі, у міру можливостей пристосовується до нових умов, прагнучи вижити.

«Народ німує...» — так, відомими пушкінськими словами, можна було б виразити нинішній стан українського суспільства, яким він постає з матеріалів соціологічних досліджень. Що криє в собі ця безмовність — покаже майбутнє.

Вважаю, що матеріали проведених Інститутом соціології НАН України досліджень мають стати предметом розгляду в президентських, парламентських, урядових структурах з конкретними висновками для практичної діяльності.

Шкода лише, що й це таке цінне видання випущене накладом усього в 300 екземплярів.