Про те, що приватизацію по-українському перетворено на годівницю для «кишенькових» інвесторів, говорено-переговорено, писано-переписано. Але стратегічно важливі для економіки держави об’єкти продовжують переходити в приватні руки за давно відпрацьованими схемами. Фактично — за безцінь.
Першопричина цього явища — гірший із можливих науково-методологічних варіантів роздержавлення так званої загальнонародної власності, вибраний у далекі вже часи початку 90-х нашими керманичами, і тепер «маємо те, що маємо». Друга, і цілком викорінювана причина полягає в тім, що Фонд держмайна України, всупереч законодавству, виступає самостійним гравцем, який визначає політику приватизації загалом і за конкретними об’єктами. Хоча на це ФДМ ніхто не уповноважував. Політику в приватизації, прозору та зрозумілу всім, має визначати Кабмін. Але і попередній кабінет, і нинішній саме на політичному рівні цій проблемі уваги приділяють вочевидь недостатньо. Мабуть, вищих чиновників від економіки такий стан справ задовольняє.
Та не згодні з практикою, що склалася, нардепи. І слава Богу. Бо вони й покликані захищати інтереси не «кишенькових» інвесторів, а всього народу.
Так, Комітет ВР з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій занепокоєний ситуацією, що складається навколо приватизації цілісного промислово-майнового комплексу «Кременчукнафтооргсинтез».
Довідка. Завод «Кременчукнафтооргсинтез» є вкладом української сторони у транснаціональній вертикально інтегрованій промислово-фінансовій компанії «Укртатнафта», створеній 1995 року у формі ЗАТ, і оцінюється в 43,054 відсотка статутного капіталу, або 154,95 мільйона доларів США. На початку року цей пакет намічався до продажу. Й одразу навколо «Кременчукнафтооргсинтезу» розпочалася «передприватизаційна» не підготовка, а метушня.
МТ-Банк (Україна) продав акції «Укртатнафти» (1,154 відсотка), що належали йому, Уксиббанку, а точніше його колишньому президентові Олександру Ярославському. Кредитори заводу почали тяжби про банкрутство підприємства. В березні було заарештовано банківські рахунки кременчуцьких нафтохіміків. Одне слово, почала працювати схема, що вела до заниження стартової ціни підприємства. В липні голова ФДМ пан Чечетов оголосив про перенесення приватизації заводу на наступний рік...
Уся ця тяганина пояснюється одним: згідно з чинним законодавством у закритих акціонерних товариствах першочергове право придбання акцій сторони, яка продає, мають акціонери компанії.
Не вдаватимемося до аналізу юридичних тонкощів. Зазначимо, проте, що самі ЗАТ є суто пострадянським винаходом. Ніде у світі таких немає. Досвідчені аналітики переконані, що своїм народженням закриті акціонерні компанії завдячують прагненням доморощених теоретиків полегшити захоплення держвласності вузькому колу чітко визначених осіб.
Проти такої практики і виступив названий вище комітет ВР стосовно приватизації заводу «Кременчукнафтооргсинтез».
На запит членів комітету вчені та спеціалісти провідної галузевої організації — ВАТ «Український інститут з проектування нафтопереробних і нафтохімічних підприємств» — розробили пропозиції для проведення відкритого конкурсу з продажу українського пакета акцій «Укртатнафти».
На своєму засіданні члени профільного комітету уважно вивчили і схвалили ці пропозиції. В них, на відміну від звичних відкритих конкурсів, які проводить ФДМ з продажу пакетів акцій, що належать державі, враховано кращий міжнародний досвід приватизації стратегічно важливих для економіки конкретних країн об’єктів. Яким і є для України «Кременчукнафтооргсинтез».
На пропозицію фахівців «Укрнафтохімпроекту» майбутні учасники відкритого конкурсу мають пред’явити нашій державі не тільки гроші (приблизно щонайменше 150 мільйонів доларів), а й реальні проекти забезпечення оптимального завантаження «Кременчукнафтооргсинтезу» сировиною, технічної реконструкції заводу з доведенням глибини переробки нафти до 95—98 відсотків (європейські показники), сертифікації продукції за міжнародними стандартами ІSO, забезпечення екологічної безпеки виробництва, одне слово, вчинити так, як робить дбайливий господар.
Безперечно, профільному комітету з економічної політики начебто не з руки займатися конкретними об’єктами. В макроекономіці нашій дірок і неоковирностей ще більш ніж достатньо. Але ж хтось, повторюю, має перейнятися долею стратегічно важливих для країни підприємств?
Питання в іншому. Чи прислухаються до рекомендацій учених чиновники від приватизації? Чи, як завжди, боротьба за ласий шматок — у цьому разі завод «Кременчукнафтооргсинтез» — відбуватиметься під килимом? Утім, у членів комітету, як і в інших нардепів, є шанс захистити вигідну для країни приватизацію цього об’єкта. Через закон про особливості приватизації цілісного промислово-майнового комплексу «Кременчукнафтооргсинтез». Який подано для обговорення до Верховної Ради.
