Якось вертольотчик українського миротворчого контингенту в Сьєрра-Леоне залетів на своєму Мі-8 в африканську глибинку. Зі службового обов’язку в юнамівській (оонівській) місії відвозив у віддалене селище гуманітарний вантаж. Уже збирався повертатися на базу, аж до нього наблизилася місцева дівчинка років дванадцяти:
— Дядечку, відвезіть мене до Фрітауна.
— Гаразд, якщо батьки відпустять, — погодився наш вертольотчик.
Одразу з’явилися тато з мамою, тягнучи до машини якесь манаття.
— А хто зустріне дівча у столиці? Куди маю повідомити, щоб її там забрали? — намагався з’ясувати у батьків наш військовик. Ті були вкрай здивовані і навіть образилися на запитання. Мовляв, віддаємо тобі нашу доню, тепер ти її господар, отже, маєш за неї відповідати й годувати...
Для місцевого населення європеєць у військовім однострої — не тільки захисник і гарант миру на їхній землі, а й годувальник, завидний наречений і роботодавець.
Оселедці на вечерю, пачка соку на тиждень і малярія без обмежень
Чисельність складу миротворчої місії ООН у Сьєрра-Леоне — 16 тисяч осіб. Її штаб розташований у столиці країни Фрітауні в районі Мамійоко. До складу місії входять контингенти Бангладеш, Пакистану, Нігерії, Непалу, Гвінеї, Замбії, Йорданії, Росії та України.
Українські миротворці провели в африканській Сьєрра-Леоне рік. Ті, хто їх змінив, приїхали нібито на півроку. Терміни перебування нашого контингенту в Західній Африці дуже розмиті. Попередня ротація також достеменно не знала, скільки триватиме її місія. Це в контрактах чомусь не обумовлено.
Серед співвітчизників прижилася традиція: після трьох місяців служби контрактники обмінюються цвяхами і шурупами, щоб міцніше прикрутити дах, який на той час починає поволі їхати...
Що й казати, ця місія не з легких. За африканську екзотику наші військовики розплачуються здоров’ям. Практично кожний перший перехворів на малярію. Пік захворювання почався після шести місяців перебування тут. Річ у тім, що протягом півроку миротворці приймають хіміотерапію — препарати фанзідар та ларіам. Понад цей термін ці пігулки пити не можна. На той час імунна система європейця зазвичай уже змучена місцевим кліматом і люди починають хворіти. Із 120 осіб, які відбували на батьківщину одним із перших бортів, 40 були з рецидивом малярії. А це — висока температура, біль у печінці, суглобах...
Дивно, що норми харчування наших миротворців складено без урахування кліматичних та епідеміологічних особливостей жаркого континенту. Так, на вечерю (кілька днів поспіль під час нашого перебування в укрбаті) давали картоплю з оселедцем. Кажуть, щодня військовослужбовцям дають ревіт (вітчизняний вітамінний препарат), раз на тиждень — літр соку і періодично — банани та апельсини.
Оплата праці українських миротворців одна з найнижчих у місії. Нігерійці, приміром, отримують по 1600 доларів на місяць, наші — від 600 до 1000 доларів. Хоча ця ротація у складі 529 контрактників за рік принесла Україні 31 млн. доларів прибутку.
Наших хлопців тут поважають. Насамперед за працездатність та професіоналізм. У штабі сил ООН вважають: якщо доручити якусь справу українцям, можна їх не контролювати — завдання буде виконано.
Комбат-миротворець у вільний час кидає ножі під аплодисменти Каті
Командир українського миротворчого батальйону в Сьєрра-Леоне Ігор Стельмах, комбат третьої ротації:
— Цей рік був відповідальний і важкий. Довелося виконувати нові для мене завдання. Це перша моя миротворча місія. Дуже специфічна. Ми розпочинали гуманітарний період місії. Перевезення біженців і вантажів (переважно будівельних матеріалів для відновлення будинків, зруйнованих війною), транспортування сил місії. Крім того, в цей період з території Сьєрра-Леоне було виведено бангладезький батальйон і завдання, які виконував він, лягли на наші плечі. З березня ми забезпечуємо паливно-мастильними матеріалами всю місію. А також виконуємо ремонтні роботи, даємо уроки з експлуатації техніки, яку здаємо в оренду іншим контингентам.
Полковник не заперечував, що рік тут досить тяжко бути. До закінчення терміну люди морально стомлюються. Ігор Стельмах стверджує, що серед його підлеглих не було психологічних зривів у чистому вигляді. Депресії були. Переважно вони пов’язані з сімейними проблемами. Дуже переживали офіцери з півдня, коли в їхньому регіоні сталося стихійне лихо. Лікували їх розмовами з родиною. Зв’язок у батальйоні налагоджено добре. При цьому штатної одиниці психолога в укрбаті не передбачено.
Зазвичай чоловіки вирішують свої психологічні проблеми з допомогою ста грамів. Але за умов місцевого клімату це практично неможливо. По-перше, тут сухий закон. По-друге, виходячи з власного досвіду, за вологості в 200% алкоголь із організму випаровується вмить.
А релаксують наші миротворці, граючи у волейбол. Інколи їздять відпочивати на океан.
А сам комбат полюбляє кидати ножі в мішень. І робить це досить професійно. Йому навіть аплодувала єдина представниця жіночої статі в батальйоні — мавпочка Катя. Вона, щоправда, не лише розважає наших миротворців, а й завдає чимало клопоту.
Катя навчилася відчиняти двері каримеків (будиночків) і, якщо господарів немає вдома, перевертати все догори. Її найулюбленіше заняття — красти шкарпетки й труси і закидати їх на дах будиночку. Хтозна, може, у такий спосіб вона привчає до порядку чоловіків? В мені вона відчула одноплемінницю, залізла на руки і почала шукати бліх. Це найвищий прояв мавп’ячої гостинності. З часу нашого знайомства Катя розшукувала мене в будь-якій точці табору і з розгону стрибала на руки. Я змирилася, зрозумівши, що нікуди не дітися від цього кохання. У батальйоні мене охрестили Катіною мамою.
На запитання про його власний стан здоров’я комбат відрапортував: у мене все гаразд. Хоча за годину до нашого інтерв’ю йому робили крапельницю — перед відправленням на батьківщину Стельмах усе-таки захворів на малярію.
Комбат тут не лише батько солдатам, а й політична фігура, яка офіційно представляє нашу країну. До нього за порадою і допомогою йдуть колишні співвітчизники, які приїхали в Африку на ПМП, місцеві бізнесмени. Звертаються і колеги по місії.
Найбільше здивували комбата в Сьєрра-Леоне місцеві контрасти (хоча Стельмах був неабияк підготовлений до африканської місії). Наприклад, наявність у місцевого господаря маленького убогого будиночку і водночас «Мерседеса».
Я побачила негра, який підмітав територію батальйону. І одразу промайнула банальна думка про експлуатацію чорної рабсили білими людьми. Мої расистські підозри розвіяв комбат. З’ясовується, керівництво місії ООН у Сьєрра-Леоне закликало всі миротворчі контингенти залучати місцевих мешканців до трудової діяльності, щоб дати їм можливість заробити. На місяць така «прибиральниця» отримує 10—12 доларів залежно від договору.
Біля входу на територію укрбату зранку утворюється імпровізована, але постійно діюча біржа праці. Місцеві, переважно молоді хлопці, годинами сидять за огорожею, очікуючи якоїсь роботи. Вони також виконують замовлення з доставки певного спектра товарів. Наприклад, у них можна замовити нові військові черевики за 13 доларів і «нульовий» камуфляж за такою само ціною.
Ольга ВАУЛІНА.
Київ — Лунгі — Хастінгс — Київ.
P. S. 27 липня остання партія українських миротворців третьої ротації повернулася на батьківщину із Сьєрра-Леоне.
Редакція «ГУ» дякує прес-службі МО України й особисто полковнику Євгенію Свирському за сприяння в написанні цього матеріалу.
(Продовження теми в наступних номерах).
