Пристрасті за місцевим бюджетом

Серед чинників впливу на цю якість далеко не на останньому місці стоять фінансові важелі. Тому чинне законодавство має стимулювати територіальні громади та регіони до розв’язання чи не найболючішої проблеми —фінансування місцевого самоврядування. А як воно відбувається нині? Чи працюють механізми, що зацікавлюють органи місцевого самоврядування у збільшенні доходів місцевих бюджетів?

У Законі «Про місцеве самоврядування» передбачено, що «органи місцевого самоврядування у селах, селищах, містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні бюджети; районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами».

На якій основі органи місцевого самоврядування мають складати бюджети? На це питання дає відповідь Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». У статті 20 ідеться: «Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку». У такий спосіб, маючи систему нормативів, у кожному селі або місті можна розробити бюджет, зрозумілий будь-якому мешканцю. І зробити це незалежно від того, коли і як прийнятий бюджет Верховною Радою. Якщо грошей бракує, то парламент має визначити, які витрати не фінансуватимуться.

Після того, як з’явився довгоочікуваний Бюджетний кодекс, було продекларовано, що віднині кожна громада матиме свій самостійний бюджет. Але... сформований «згори». Така далека від досконалості схема, на відміну від побудованої на базі Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», могла б бути відносно ефективною за наявності міцного «зворотного зв’язку» між Мінфіном, з одного боку, і містами і районами — з другого. Проте практика свідчить, що жодне місто, жоден район, отримавши «спущені» цифри, не мають можливості обговорити «наболілі» питання з Мінфіном. (А це робило б обидві сторони відповідальними за прийняті рішення). Звичайно, під час формування бюджетів мають місце «особливі домовленості» та походи делегацій міст і районів, зазвичай на чолі з народними депутатами, по кабінетах Мінфіну. Отже, нові «правила гри» не зробили визначення обсягів бюджетного фінансування незалежним від осіб, які здійснюють розрахунки даних обсягів.

Після цього не дуже оптимістичного висновку постає запитання: чи зацікавлені органи місцевого самоврядування та виконавчої влади у збільшенні надходжень до своїх бюджетів?

Усі податки досить умовно розподілено на ті, що спрямовують до місцевих бюджетів, та ті, з яких нараховують дотації вирівнювання. Останні (а це ПДВ, податок на прибуток підприємств тощо), якщо й не буде зібрано, жодним чином не впливають на обсяги та терміни одержання дотації. Хоча є досить химерна можливість перевиконання річного плану, але ця можливість скоріше спонукатиме одержувачів дотацій не до збільшення надходжень, а до зниження завдань під час планування.

Про яку зацікавленість може йти мова? Питання риторичне. На жаль, такі недоречності існують під час розподілу власних доходів.

Конкретний приклад. Є місто обласного підпорядкування (скажімо, Суми), поруч — Сумський район, у районі —село, в селі працює вчитель. Як ви думаєте, який бюджет отримував податок на його прибуток? За логікою, він повинен надходити до сільського. Проте наповнювався бюджет Сум, де зареєстрований районний відділ освіти. Через такі «причини» сільські бюджети району втрачали до двох мільйонів гривень щороку. І тільки нещодавно Верховна Рада виправила цю недоречність. Є ще один засіб в українському законодавстві ліквідувати зацікавленість у результатах роботи підприємств не тільки в органів влади, а й у самих підприємств. Ідеться про право платників податків на сплату їх після так званої консолідації. Це коли прибутки успішно працюючих та збитки інших підсумовують. Нині від цього область втрачає майже п’ять мільйонів гривень. Перелік проблем на стадії бюджетоутворення можна продовжувати. Але є ще головна стадія — виконання бюджету, й тут уже новий букет проблем. Рада прийняла бюджет. Тим, хто витрачає кошти, дали право їх витратити, але... Наприклад, в І кварталі цього року згідно із затвердженими місцевими радами Сумської області бюджетами було заплановано зібрати податок на прибутки громадян в обсязі 62 млн. грн. А в податківців завдання — 50 млн. Хто має зібрати різницю? От і виникає ситуація, коли, скажімо, на сесії міської ради податківці звітують про перевиконання плану надходжень, а жодну статтю видатків не виконано. Для чого тоді взагалі затверджувати бюджет?

Проблем дуже багато. І було б корисно, коли б Мінфін, відповідний профільний комітет Верховної Ради, з одного боку, з метою вдосконалення Бюджетного кодексу послухали тих, хто займається бюджетними проблемами в регіонах. А з другого — щоб цей кодекс запрацював у тандемі із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Згідно з ним Кабінет Міністрів повинен був до 5 квітня 2001 року розробити та затвердити державний класифікатор соціальних стандартів та нормативів. На жаль, зроблено це не було. І уряду Віктора Януковича варто було б виправити цю недоробку. Зазначимо, що Кабмін бачить проблему, про яку йде мова. Доказ тому — внесення ним до Верховної Ради 18 липня проекту закону «Про врегулювання міжбюджетних відносин на рівні районів, територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань».

Необхідність кардинальних змін Податкового кодексу зрозуміла і законодавцям. Оскільки з’явилося кілька нових проектів важливого для держави документа. Один з них, авторами якого є народні депутати Валерій Асадчев, Юрій Костенко, Петро Порошенко, подано до Верховної Ради 2 липня цього року. Вже те, що, на відміну від чинного кодексу, цей проект містить не 125, а 338 статей (!), свідчить: це не просто нова редакція, а зовсім новий документ. 17 липня народний депутат України Анатолій Раханський направив до Верховної Ради свій проект закону «Про внесення змін і доповнень до Бюджетного кодексу України».

Дуже хотілося, щоб цього разу було почуто прохання голів облрад і облдержадміністрацій не приймати Бюджетний кодекс без широкого обговорення в регіонах. Тоді цю пропозицію проігнорували, і наслідки —бачимо.

На нараді голів обласних рад в Севастополі, яка пройшла в середині липня, голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету Петро Порошенко сказав, що прийняття нової редакції кодексу планується восени. Тому, незважаючи на відпускний період, треба дати змогу тим, хто причетний до бюджетного процесу на всіх нижчих рівнях, теж поміркувати над проектами й висловити свої думки авторам. Тоді є надія, що новий документ краще узгодить інтереси центру і територіальних громад, зробить бюджетний процес досконалішим, а це позитивно вплине на якість життя людей.