Вовка боятися — до армії не ходити, або Без вина винуватий

 

У військовій медицині Олександр Миколайович 20 років. Починав ординатором в операційно-перев’язочному взводі, як мовиться, до кожної рани хворого доторкнувся. Через себе пропустив їхні страждання. Командири не могли не відзначити обдаровання хірурга-початківця, котрому з часом були підвладні майже всі складні операції на органах черевної та грудної порожнин. Бугайов з 1983-го займав посади, пов’язані з практичною роботою хірурга. 1998 року його, старшого ординатора, направляють на курси підвищення кваліфікації до Головного військового клінічного госпіталю (ГВКГ).

«Володіє доброю хірургічною технікою, оперує анатомічно, дбайливо, фізіологічно... Урівноважений, спокійний, має заслужений авторитет». Це —із відгуку керівництва ГВКГ на підполковника медслужби Олександра Бугайова.

Через півтора місяця начальник 407 госпіталю полковник Ю. Овчинников підписав атестацію на підлеглого старшого ординатора. У ній, зокрема, зазначено: «Ставиться до підлеглих з повагою, тактовно, залишаючись принципіальним і вимогливим... Добрий хірург, швидко орієнтується в складних умовах... уміло організує роботу хірургічної бригади». Висновок однозначний: гідний призначення на посаду провідного хірурга 407 госпіталю.

Відповідний наказ про призначення Бугайова начальником хірургічного відділення — провідним хірургом госпіталю перший заступник міністра оборони Іван Біжан підписав 01.02.1990-го.

І почалося для Олександра Миколайовича нове, ще напруженіше життя. Ось такий факт: протягом року в одному з трьох військових окружних госпіталів країни особисто Бугайовим і з його участю зроблено 440 (!) операцій. Здавалося б, віддавай належне справді золотим рукам провідного хірурга і його колегам. І хворі відділення віддавали. А нове начальство госпіталю (з відомих лише йому причин) вирішило різати по живому. Тобто відлучити обдарованого лікаря від улюбленої справи.

Операцію з видалення невгодного хірурга провели швидко, недбало, неграмотно і негуманно. По-солдафонськи, як кажуть обивателі.

Минуло десять з лишком місяців успішної роботи відділення, як 9 грудня 1999 року на світ з’явилася чергова атестація на підполковника Бугайова. Її зміст — діаметрально протилежний атестації Овчинникова.

«Висновок попередньої атестації за 1998 рік необ’єктивний і не відповідає дійсному стану справ, —пише начальник госпіталю Микола Вовк. — Бувший (стиль і орфографію збережено — Авт.) командир частини Овчинніков... віднісся до атестації поверхньо і безвідповідально...».

Струнко, полковнику Вовк! Якщо ви вважаєте висновок попередника необ’єктивним і таким, що не відповідає дійсному стану речей, тоді й наказ генерал-полковника Біжана про призначення Бугайова — фільчина грамота? По-вашому, і перший заступник міністра оборони поставився до вашої атестації, підстави наказу, поверхово і безвідповідально? А за яким правом ви взагалі ревізували висновки колишнього командира?

Ще стрункіше, панове начальники? На якій підставі, за якими законами й інструкціями проводилася атестація підполковника Бугайова через 10 місяців його служби на новій посаді?

Вовк стверджує, що у зв’зку з реформуванням 407 військового в 407 центральний військовий госпіталь, у якому посада начальника хірургічного відділення —полковницька. Та якщо вже Вовк узяв на себе відповідальність атестувати офіцера за період служби з 01.02.99 р. по грудень 1999-го, то чому в атестації фігурують гріхи, скоєні ще в 1997—1998 роках?

Щоб моральне обличчя підлеглого було максимально спотворене, вважає юрист Микола Селюк, котрий захищав інтереси Бугайова в судах. І який же портрет хірурга активно поширювався начальниками від медицини? Читаємо далі атестацію «розливу» Миколи Вовка.

«14.02.1997 р. підполковник Бугайов здійснив комерційну дію щодо реалізації спирту... Має схильність до вживання спиртних напоїв... За вживання спиртних на робочому місці... оголошена неповна службова відповідність... 1.06.99 р. за вживання спиртних напоїв в службовий час оголошена догана... 25.08.99 р., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння... Бугайов не зміг своєчасно оцінити стан... хворого...».

Та що ж це в нашій рідній армії робиться? Гірким п’яницям довірено життя солдатів, офіцерів і цивільних осіб? А як вони скальпель тримають у стані похмільного синдрому? Поясніть, підполковнику Бугайов!

— Усі дисциплінарні стягнення вважаю необгрунтованими, оскільки під час перевірки дані про мою начебто пиятику не підтвердилися. Крім того, з багатьох викладених фактів проводили прокурорську перевірку, котра криміналу не знайшла. Та однак командир Вовк безсоромно й бездоказово пише в атестації: «Виявляє схильність до хабарництва». А що означає «Бугайов не зміг своєчасно оцінити стан хворого?». Суд це висловлювання визнав «таким, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію», тобто брехнею. Ще одним наказом мені оголошено догану за вживання спиртних напоїв... у вихідний день. Вважаю, командир частини Вовк виявив упередженість, обмовив мене, у такий спосіб помстившись за мою незговірливість.

Олександр Миколайович розповів мені, чим саме не догодив начальству. Та довести не зміг, тому, щоб уникнути зустрічі з Вовком у дрімучому лісі беззаконня, промовчу.

Про дрімучий ліс беззаконня (!) згадав недаремно. Саме в ньому опинилися герої цієї публікації після так званої атестації. На її підставі, а також згідно з висновками постійно діючої атестаційної комісії Північного оперативного командування (ПОК) той самий Іван Біжан спочатку затвердив атестацію, а 05.02.2000 р. видав наказ про пониження Бугайова на посаді і переведення його до Новоград-Волинського госпіталю на капітанську посаду старшого ординатора. Досвідченого хірурга окружного госпіталю, здатного повертати хворих із того світу, послали до провінційного видаляти банальні гнійники.

Як установив суд, висновок атестаційної комісії підписано 17.12.99 р. її головою генерал-лейтенантом В. Пашинським, котрий того дня перебував... на лікуванні. Фальсифікація? Чи знав про це перший заступник міністра? А виконувач тоді обов’язки начальника Головного військово-медичного управління МОУ —начальник медслужби ЗС Вовкодав, що підтримав Вовка, чи робив він спробу з’ясувати ситуацію? Чи в його відомстві пониження на посаді відомого фахівця —буденна річ?

Як видно з усього, доля Бугайова мало цікавила і начальника медслужби ПОК полковника Погорєлого, і командувача ПОК генерал-полковника Колотова, і, врешті-решт, командувача Сухопутних військ ЗС генерал-полковника Шуляка. Усі вони погодилися з Вовком: такий-сякий Бугайов повинен розтинати гнійники.

Виходить, як у страшній казці: зграя голодних і злющих вовків оточила мирного бугая, що заблукав у лісі...

Підполковник кинувся шукати правду і справедливість у суді. Він попросив визнати атестацію а-ля Вовк і наказ незаконними, такими, що принижують його честь, гідність і ділову репутацію; поновити на посаді; стягнути з військової частини та Міноборони енну суму. Вимоги офіцера були цілком слушні: його перед товаришами по службі, знайомим й родичами виставили, наче манекена перед студентами, оголосивши п’яницею, хабарником і нечистим на руку. Терпіти, стиснувши зуби і розтинаючи гнійники на периферії, він не міг.

А суд Чернігівського гарнізону швиденько, а головне об’єктивно й справедливо з’ясувавши... відмовив Бугайову в задоволенні його вимог.

Військовий апеляційний суд Центрального регіону розсудив, що допущено порушення, і скасував рішення суду першої інстанції. У Чернігові знову всебічно розглянули справу... і знову відмовили. Цього разу з доказами судді погодився суд Центрального регіону. Та втрутився сам екс-голова Верховного Суду Віталій Бойко, який вніс протест до військової колегії ВСУ. Вона своєю ухвалою скасувала згадане вище рішення і направила справу до Чернігова.

Тут перервуся на неліричний відступ. Журналістське з’ясування того чи іншого цивільного спору (кримінальної справи) приводить до невеселих висновків. Суди першої інстанції (як і працівники правоохоронних та податкових служб на місцях) не виконують рішення, рекомендації, роз’яснення вищих органів. Часто відверто ігнорують Київ. Звідки така вільність? Чи не від безкарності й нікудишнього контролю?

Ці роздуми жодним чином не стосуються суддів Чернігова. Там, треба сподіватись, діяли згідно із законом, не приймаючи справу Бугайова до розгляду, за твердженням М. Селюка, з 30.10.00 по 20.02.01. Мабуть, виходили із заціпеніння, одержавши згадану ухвалу ВСУ. Вийшли з «коми» рівно через рік — суд Чернігівського гарнізону, всебічно вивчивши справу і, зокрема, докази суддів військової колегії Верховного Суду, в черговий раз залишили Бугайова наодинці з фурункулами...

Ланцюг суддівської інфантильності перервав апеляційний суд (доповідач — суддя Бредельов), який постановив рішення Чернігівського суду скасувати, а справу направити до військового місцевого суду Київського гарнізону.

Ось він 11 лютого ц. р. і задовольнив частково вимоги позивача: атестацію і наказ визнав незаконними, зобов’язав поновити Бугайова на посаді і компенсувати матеріальні і моральні збитки. Суд (суддя Рудченко) визнав такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність і ділову репутацію Бугайова, які ганьблять його, практично всі викладені в атестації Вовка відомості.

Отже, наш герой спиртними не зловживає, він не хабарник, морально витриманий, до обов’язків ставиться відповідально і т. д. і т. п. у найкращому сенсі. Одне слово, зробили його, як сказав би сатирик, без вина винуватим...

Суд оцінив дії Вовка, який поширив, м’яко кажучи, нісенітницю про підлеглого. А ось генералів мовби виправдав. Принаймні «вина посадової особи МО України, яка видала п. 2 наказу № 16 від 5 лютого 2000 року, в заподіянні Бугайову моральної та матеріальної шкоди відсутня».

Це переконання поділив і апеляційний суд, який розглянув скаргу командира Вовка на рішення суду від 11.02.2003-го. Апеляцію відхилено, а рішення залишено без змін. Вільно, панове борці за справедливість!

У цьому переконаний і Олександр Бугайов, і його представники Тетяна Яблонська та Микола Селюк. Стрілочником у цій історії вони вважають автора атестації, що знівечила долю хірурга. Вищі посадові особи Міністерства оборони залишилися в тіні. А кожен з генералів, переконані захисники, міг змінити ситуацію, зупинити свавілля підлеглого Вовка. Треба було лише уважно поставитися до людини, що подарувала друге життя тисячам приречених. Треба було хоч вислухати опального хірурга.

Схоже, перемога Бугайова не тільки нічого не навчила начальників, а й не на жарт розізлила їх. Особливо після реакції на беззаконня народного депутата України Григорія Омельченка. У своєму зверненні до екс-міністра оборони Володимира Шкідченка поборник прав людини зазначив, що навіть після набрання чинності рішенням суду його не поновили на посаді і ніхто з порушників конституційних прав не вибачився перед Бугайовим. Григорій Омельченко просив негайно призначити службове розслідування за фактом порушення прав офіцера, фальсифікації його службової атестації і притягнути винних до відповідальності. Швидко у Володимира Шкідченка не вийшло. А з листа, одержаного майже через місяць, заступник голови комітету ВР дізнався, що... Відповідь екс-міністра, втім, варта того, щоб її частково процитувати.

«Переміщення підполковника медслужби Бугайова О. М. на нижчу посаду було здійснено обгрунтовано за висновком атестації, складеної на підставі конкретних фактів негативної поведінки офіцера, — стверджує генерал армії В. Шкідченко. — Суд визнав такими, що не відповідають дійсності, лише окремі викладені в атестації відомості...».

Без коментарів. Але запитання на кінчику язика: чи читав Володимир Петрович атестацію і вердикт суду?

Про службове розслідування і відповідальність генералів промовчу. Не встиг, гадаю, екс-міністр щось ужити — попереду бовваніла відставка. Пішов він, треба визнати, гідно.

Виправляти помилки довелося новому Міністру оборони. Він видав наказ про поновлення підполковника медслужби Бугайова на посаді...

На таке рішення сподівається і сьогоднішній правозахисник Микола Селюк. Про нього й ситуацію, в яку він потрапив, я постійно думав, готуючи цю публікацію. Полковник, що дев’ять років доводив свою правоту, не один раз був героєм статей автора. Коротко нагадаю.

Микола Романович вважає, що зняття його з посади заступника начальника управління кадрів МОУ і призначення з пониженням на 8 ступенів було незаконне.

— Факти переслідування мене генералами Радецьким і Біжаном встановлено ще в 1995-му і ніким не спростовано, — стверджує Селюк. — Мені вдалося це довести всім керівникам різних рангів, крім міністрів оборони. А причина в одному — Радецький вже 10 років служить Головним інспектором МО, а Біжан 12 років ходить у перших заступниках міністра. Вони, гадаю, і перешкоджають поновленню. Хоча мою правоту свого часу підтвердили в Генеральній військовій інспекції при Президентові України, в Генпрокуратурі, в судах різних інстанцій. Сам Леонід Кучма давав доручення Міністру оборони призначити мене на посаду відповідно до законодавства. І цим знехтували генерали.

Я не згадував би про долю-злодійку Миколи Романовича, якби його ситуація не була до болю схожа на описану вище. Селюка, як і Бугайова, зняли з посади на підставі подання, яке, як установив суд, містило відомості, що не відповідали дійсності і були викладені неправдиво. Тобто за липовим документом було видано наказ про скорочення посади Селюка і призначення його аж ніяк не на рівноцінну. Пересівши з крісла заступника начальника управління кадрів міністерства на стільчик старшого викладача кафедри тактики і загальновійськових дисциплін столичного вузу, Селюк, зрозуміло, втратив не лише в заробітку. Принижено честь і гідність офіцера, що чесно виконував свій військовий обов’язок 32 роки.

... Олександру Бугайову вдалося обстояти Істину. Удалося не без допомоги Миколи Селюка. Хто допоможе йому?

— У мене остання надія на Євгена Марчука, — каже опальний полковник.

У мене теж.