Часто її виробляють в обхід санітарних норм
Різноманітність екзотичних птахів заворожує. Від їхнього щебетання, туркотіння, крякання й співу навіть вухам боляче. У вольєрах поважно розгулюють пишнохвості павичі, каролінки, мандаринки, голуби, гуси, індики, крихітні курочки, мешканці південно-східного Китаю срібні фазани і величний гість з далекої Африки страус ему...
Це зовсім не зоопарк. Ми в ТОВ «Вознесенська продовольча компанія» (ТОВ «ВПК»), що в Миколаївській області. Ще простіше, на м’ясокомбінаті. Але читачу не варто турбуватися про долю пернатих — тут їм «прописане» довге життя. Родоначальником куточка психологічного розвантаження для працівників підприємства був директор компанії Віталій Саражалинський. Пташок обмінювали у Миколаївському зоопарку на другосортне м’ясо, котре там ішло на корм хижакам, купували в Асканії Новій, а також Росії й Молдові.
Останній з могікан
Ще одна «фішка» підприємства — медичний центр з електрофорезом, світлолікуванням, кабінетом лікувальної фізкультури, масажним кабінетом, тренажерним залом і навіть кабінетом голковколювання. «Зручно, адже працівникам для медичного огляду не треба вистоювати в поліклініці чергу», — каже фахівець-фізіотерапевт Віктор Дробот. А працює в акціонерному товаристві близько 500 осіб. Проходять тут лікування і пенсіонери продкомпанії.
Без перебільшення, це найбільше на Миколаївщині м’ясопереробне підприємство з тих, що вижили. Річні обсяги виробництва м’яса становлять п’ять відсотків від відповідного показника області, ковбаси — усі 20. Були колись Миколаївський м’ясокомбінат, значно більший Первомайський. Але це в минулому. Гігантам, коли тут, під боком, працюють спритні малі підприємства, приватний бізнес, доводиться важко і багато хто не витримує конкуренції. Та й державна політика, схоже, спрямована на підтримку невеликих мобільних фірм, котрі, як прийнято вважати, перспективніші в галузі: вони і переробку ведуть ефективніше, і кінцевий продукт у них виходить дешевшим для споживача. У ТОВ якщо й погоджуються з цією поширеною думкою, то лише частково. Перспектива, кажуть, у таких «кустарних» виробництв в Україні справді є. Тільки часто-густо такі підприємства тримають низькі ціни на ковбаси, іншу продукцію за рахунок ігнорування елементарних технологічних і санітарних норм у процесі переробки.
М’ясних справ майстри
...У цехах ТОВ «ВПК» багатолюдно. Головний технолог підприємства Людмила Глущенко знайомить із процесом виробництва:
— Виробляємо більше ста найменувань ковбасних виробів з натуральними добавками — варені, напівкопчені, копчені, делікатесної групи, сиров’ялені. У кращі для м’ясокомбінату роки тут переробляли за добу п’ятсот голів великої рогатої худоби і тисячу голів свиней. Ковбаса до Москви йшла вагонами. Тепер обсяги набагато скромніші. Працюємо від заявки, щодня обвалюємо близько 5—6 тонн яловичини, 1,5—2 тонни свинини. Виробництво ковбас, відповідно, також залежить від кількості замовленого — за добу виробляємо тонн сім—вісім, щоб не залежувалась.
Приймання живності починається на базі передзабійного утримання худоби, під суворим контролем ветеринарних лікарів — їх на підприємстві десять. Стежать, щоб усе було здорове, безпечне для споживача. Якість контролюють і у ветлабораторії: по м’ясу і по ковбасі. «Якщо переробляємо умовно хвору худобу, що позитивно реагує на туберкульоз, — розповіли там, — забиваємо її в забійному відділенні тільки в останню чергу. Заморожуємо і зберігаємо це м’ясо в окремій камері. Потім воно йде на консерви. Чому? Туберкульозна паличка витримує високу температуру під час стерилізації і варіння — на ковбасні вироби таке м’ясо використовувати не можна. Паличка може зберегтися».
Туберкульозну паличку краще забракувати, ніж з’їсти
На відміну від багатьох малих приватних цехів, де через превалювання бізнесових інтересів не завжди вникають у санітарні норми й вимоги, що потребують додаткових капіталовкладень, у Вознесенській продкомпанії дбають про репутацію марки.
— Тут, — продовжує технологічний екскурс Людмила Глущенко, — відділяють головний і спинний мозок, очні яблука — те, що може містити збудника, і все це надходить до цеху техфабрикатів, завантажується у спеціальні котли. Сировина вариться при температурі 120 градусів і тиску до ста атмосфер відповідно до інструкції. Виходить кісткове борошно. Упевнена, що майже на всіх «кустарних» підприємствах такі «інгредієнти» надходять до ковбасного виробництва. Я дуже жорстко ставилася б до дрібних переробників. Не кажу, що невеликі підприємства треба закрити. Вони можуть виробляти продукцію. Але тушу слід брати на такому підприємстві, як наше, де є можливість провести забій під контролем, із дотриманням усіх санітарних норм, є відповідне оснащення, ветеринарна служба, утилізація.
На підтвердження сказаного на «ВПК» наводять такі дані: минулого року тут забили 10,7 тисячі голів худоби. Кожна третя тварина була нездорова. Є відповідні норми, пояснюють працівники ветеринарної служби підприємства, згідно з якими це м’ясо можна пускати лише на ковбаси ІІ гатунку, а це — виключно на консерви, це — піде на корм тваринам після термообробки, а це — спалити й закопати. Тому так неохоче користуються нашими послугами із забою — адже ми можемо тушу спалити й закопати. А ще працівники ветслужби з гордістю повідомили: сьогодні в холодильниках зберігається дві тонни «туберкульозної» печінки, що вибракована на корм тваринам: «На якому підприємстві області ще є печінка, забракована ветлікарем. Усе з’їли...».
Де якість, там і підробка
Багато ковбас, що їх випускає ТОВ «ВПК», маркірують, щоб споживачу легше було визначитися. Але на натуральну оболонку маркірування, на жаль, не нанесеш. Тому часто сосиски «Шкільні», ковбасу «Дитяча вершкова» невеликі підприємства роблять під Вознесенську компанію. В цьому разі споживачу важко з’ясувати, чи він справді купить продукцію «ВПК», треба дивитися посвідчення якості. Навряд чи покупець стане це робити.
— Сама була свідком, — обурюється Людмила Володимирівна, — працівники Держстандарту купили ковбасу і мене ж пригощають: «Це ваша «Молочна»... А ми в такій оболонці не робимо.
...Віталій Саражалинський директором у компанії з 95-го. Обрали на альтернативній основі з чотирьох кандидатур. Взагалі він на м’ясокомбінаті з 75-го. А 82-го його вже призначали керівником цього підприємства. Але, каже, «тоді не запитали, чи є я членом партії. А коли дізналися, що не член, сказали: «не можна». Він вважає, що це недобросовісна конкуренція, коли Вознесенська продкомпанія вкладає гроші в якість продукції, а поряд чимало невеликих приватних м’ясокомбінатів, котрі часто не дотримують якісних норм, але можуть за рахунок цього економити і відповідно демпінгувати.
— Візьмімо ковбасу «Дитячу вершкову», — каже директор. — Я як керівник відповідаю, що в неї вкладено саме те, що записано в рецептурнику. Рік тому зробили контрольну закупку: послав до магазину людей, щоб придбали ковбасу. З десяти видів, проданих як вознесенська продукція, дев’ять, з’ясувалося, не наша. Лише «Краківська» відповідала, вона — кільце, ні з чим не переплутаєш. Багато малих підприємств як працюють? Забою немає, на базарі купив односортне м’ясо, зробив ковбасу. Кажуть, прагнемо, щоб покупцю було краще. Лиш написали на оболонці, яка ковбаса, і все. Водночас такий «бізнес» знижує обсяги реалізації нашої якісної продукції. Це ж антиреклама. Людина придбала так звану «вознесенську» — якщо справа і не дійде до отруєння, вона більше її не візьме.
Проти лому нема прийому
Альтернативою підробкам могло б стати розширення ринків збуту продукції, справді виробленої компанією. На «ВПК» підрахували — в обласному центрі кожний з 500 тисяч мешканців купує за місяць 20 грамів вознесенської ковбаси. «Не їдять, а нюхають, —бідкається Віталій Олексійович, — а їдять ту саму, зроблену на «кустарних» виробництвах, часто в обхід санітарних норм. У цьому не раз пересвідчувались на центральному ринку міста».
Для того щоб рекламувати продукцію вознесенського підприємства, було вирішено відкрити в Миколаєві фірмову торговельну точку. Магазин відразу ж «заперевіряли» пожежники, інші відповідні служби. Довелося закрити.
— Комусь вигідна така ситуація? — справедливо запитує директор.
Утім, це аж ніяк не єдина проблема, котра «топить» величезне підприємство в безкрайому морі ринкової конкуренції. Продовольча компанія відчуває весь тягар податкового преса, а невеликі фірми-конкуренти водночас і тут перебувають в «тепличних» умовах. Виплачуючи єдиний податок, багато з них вважають за краще «не світити» справжні обсяги виробництва, ухиляючись від оподаткування.
— А як нам, легальним, прозорим? — обурюється директор. — Ми переробили п’ять процентів живності області, та заплатили 2,3 мільйона гривень до бюджету, а скільки з решти 95 відсотків забитої живності платять? Боюся, що й половини нашого немає.
Чим годують вільні зони?
Недобросовісна конкуренція проявляється і в інших, розроблених на державному рівні, правилах гри. Мовиться про вільні економічні зони, що легально мають пільгове оподаткування. У Донецьку з’явився м’ясокомбінат на колесах. За минулий рік там виробили 14 тисяч тонн ковбаси, тоді як у Вознесенській компанії — 1,2 тисячі.
— У них, — каже Віталій Саражалинський, — немає не те що забійного цеху, а навіть обвалювання. Схема така: автомобілями, ешелонами везуть фарш з-за кордону і з нього виготовляють ковбасну продукцію. Візьмімо зроблену в Донецькій вільній економічній зоні «Волинську» ковбасу. Вроздріб вона коштує 3 гривні 50 копійок за кілограм, тоді як ми закуповуємо сировину в живій вазі по 4 гривні. Минулого року відповідно до офіційної інформації до країни завезли 70 тисяч тонн такого фаршу. Виходить, вітчизняний сільгоспвиробник нікому не потрібен. Постає питання, як може якісна продукція Вознесенської продовольчої компанії конкурувати з донецькими ковбасними виробами? У мене немає можливості знизити ціну до їхнього рівня. Єдине, що тут втішає, — хай вони спробують піднятися до нашого рівня якості!
«Виїхати» на закордоні ПДВ не дозволяє
Здавалося б, вознесенському підприємству можна «виїхати» на зовнішньому ринку, поставляючи продукцію туди. Тим паче що Росія охоче купує яловичину і підприємство могло б реалізувати її туди на 2—2,5 мільйона гривень на рік. Проблема — повернення ПДВ. Згідно із законодавством продукцію, яку реалізують за кордон, звільняють від податку на додану вартість.
— Податок, — каже директор, — який ми заплатили своїм постачальникам живності, витрати за іншими статтями, котрі несемо на виробництві м’яса, підприємство має отримати з бюджету. Та жодного разу бюджет ПДВ нам так і не відшкодував. Змушені скорочувати експорт, а бюджет протягом трьох років заборгував Вознесенській продовольчій компанії 300 тисяч гривень. Нам доводиться брати кредити. Добре, що хоч відсоткові ставки більш-менш нормальні. А був час, коли кредити брали під 36 відсотків річних. Усі ці відсотки лягають на собівартість продукції, а платять пересічні покупці. Якби бюджет розрахувався з нами вчасно, ми до цього заходу не вдавалися б.
Миколаївська область.
