Усупереч державному рекету і відсутності елементарної мотивації

У Харкові грандіозний бомонд. Утім, і місцева, і закордонна аристократія цього разу збереться не в розкішних залах і готелях, а на робітничій околиці міста, де не тільки іноземці, а й мешканці центральних кварталів бувають нечасто. Привід: пуск новітнього високотехнологічного заводу, спорудженого на американський капітал, з виготовлення облицювальної цегли найвищої якості. Спеціально з цієї нагоди для заокеанських гостей замовлено два літаки, котрі й доставлять їх до індустріальної столиці України, щоб вони на власні очі могли переконатися, що грошенята виклали не марно.

Введення в дію такого промислового об’єкта, на жаль, подія останнім часом у країні нечаста. Важливо зазначити, що й цей проект навряд чи було б реалізовано, якби не наполегливість колишнього директора цегельного заводу № 15 і нинішнього керівника харківського філіалу компанії «Слобожанська будівельна кераміка» Володимира Зінченка. Саме він будував це унікальне підприємство ще за часів Радянського Союзу. А потім боронив його від різних відомств, які виявляли неабиякий апетит до «роздерибанювання» чужого добра, пройшов виснажливу процедуру банкрутства, зберіг виробничі потужності в той час, коли численні такі заводи «турботливі піклувальники» порізали на металобрухт. Та найголовніше, що залучив інвестора і відродив виробництво облицювальної цегли такої якості, якої в Україні поки що не бувало.

— Харківський завод матиме таку само потужність, як і підприємство у Ромнах, — каже директор Володимир Зінченко. — За рік вироблятимемо 60 мільйонів штук високоякісної, високоміцної керамічної облицювальної цегли. Спочатку, щоправда, конвеєр працюватиме на половину проектної потужності. Але вже невдовзі, як то кажуть, на всі сто.

Дотепер в Україні крім підприємства у Ромнах, облицювальну цеглу виробляли лише у двох містах, але в дуже незначній кількості і навряд чи ці заводи можна назвати конкурентами компанії «СБК», яка володіє найсучаснішою технологією виробництва такої продукції. До того ж харківську цеглу виготовлятимуть методом так званої напівжорсткої екструзії, що забезпечить їй найвищі характеристики з міцності й морозостійкості, а отже, й довговічності.

У проект, здійснений В. Зінченком та його нечисленною командою, чесно кажучи, в Харкові ніхто не вірив. І лише наполегливість та цілеспрямованість керівника «подарувала» регіону і країні загалом готовий під ключ завод, якому рівних нема не тільки в країні, а й у багатьох сусідніх державах.

Підприємство оснащено за останнім словом техніки. Обладнання закуповували у кількох європейських країнах — усе найкраще, що є нині в галузі. Працюватиме завод в автоматичному режимі, керуватимуть ним за допомогою комп’ютерної техніки. Вплив людського чинника практично виключено. Хіба що на лінії перевірки якості продукції, де кожний виріб буде ретельно оглянутий робітниками й ретельно запакований.

На сьогодні на підприємстві вже працює більш як двісті осіб. Спеціально навчених кадрів для галузі вітчизняні вузи, на жаль, не готують. Тому адміністрація, добираючи персонал, віддає перевагу освіченій, перспективній молоді, передусім із політехнічного і будівельного вузів, котра саме й має стати ядром трудового колективу нового підприємства. Добір кадрів для високотехнологічного заводу вже вкотре виявив задавнену проблему вітчизняної вищої освіти. Вузи, як і раніше, випускають начебто інженерів-універсалів, тим часом як сучасні виробництва потребують вузьких фахівців, умілих управлінців.

Згодом завод візьме на роботу ще близько сотні осіб. Таким чином, буде створено більш як триста високооплачуваних робочих місць, а на суміжних підприємствах буде забезпечено роботою не менш як сімсот душ. За два роки «підйому» підприємства до бюджету перераховано майже 400 тисяч гривень. А до кінця нинішнього до скарбниці надійде ще майже 2,5 мільйона. Ця проста арифметика промовистіше за всякі слова свідчить, яку важливу й потрібну справу зроблено в районі так званої харківської Сортувалки, де отримати роботу, а поготів високооплачувану, для місцевих мешканців — уже неймовірне щастя. Та й місцева влада, якщо відверто, не вдаривши пальцем об палець, «здобула» не тільки додаткові мільйони у вигляді обов’язкових платежів, а й поліпшила власний імідж, виявляючи нібито піклування про економічний і соціальний добробут краю. Та про це трохи згодом.

Заробити на цегельному заводі працелюбному й сумлінному працівникові за місяць 1000 і більше гривень — цілком реально. Поясню, що для промислового, але недостатньо завантаженого роботою Харкова — це пристойний заробіток. Утім, система оцінки праці і, природно, нарахування заробітної плати тут, на перший погляд, досить складна, але, либонь, найсправедливіша, особливо в наших умовах. Якщо коротко, суть її полягає в тому, що працівник, прийшовши на виробництво, повинен працювати чесно й сумлінно. Саме ці риси, а також трудова активність «виведуть» йому на кінець місяця так званий коефіцієнт, який і визначить величину його грошової винагороди. Вона, до речі, може значно перевищувати так званий базовий рівень. Однак якщо через якусь причину працівникові спаде на думку нехтувати роботою і тим «гальмувати» весь колектив, він отримає лише «базу», що рівнозначно наказу про звільнення. Один за всіх і всі за одного — цю засаду чи не вперше тут буде запроваджено не на словах, а на ділі.

Слід зазначити, що з недавно набраних працівників днями 16 осіб, переважно робітничих спеціальностей, було показово звільнено, по-армійськи, перед строєм. У такий спосіб адміністрація продемонструвала решті, що про деякі національні традиції, а саме відзначання дня авансу або зарплати, слід забути раз і назавжди, принаймні на робочому місці. Обладнання надто дороге, продукція має бути лише високої якості — а це несумісне з колишньою звичкою зметикувати між ділом на трьох. Як не можуть сусідувати з високою якістю низька продуктивність праці, бeзвідповідальніcть, бруд чи сміття.

Компанія «СБК» має дистриб’юторську мережу не тільки в усіх регіонах України, а й у Білорусі, Молдові, Росії. І все-таки попит на облицювальну цеглу українського виробництва випереджає, що не може не радувати. Українська цегла вже пішла в Астану. З неї відбудовують північну резиденцію Президента Російської Федерації у Петербурзі. Харківський завод випускатиме, крім прямокутної цегли, ще майже 50 видів виробів найрізноманітніших архітектурних форм. Це та продукція, котра надаватиме краси, неповторного вигляду кожній будівлі.

Напевне, більшість із нас запитувала себе, чому цегла царської Росії дожила до наших днів у храмах, палацах і особняках, а вироблена за радянських часів не спромоглася витримати перевірку часом уже за кілька десятків років. Директор В. Зінченко каже, що на найближчі сто років він дає гарантію на свою продукцію, а взагалі вважає за краще називати свої вироби вічною продукцією.

— Так, наші предки багато що вміли робити своїми руками. Але й нам, переконаний, не буде соромно перед ними за те, що ми будуємо нині. Вино й зерно завжди зберігали у глиняних амфорах, котрі дожили до наших днів. Гадаю, колись історики і наши витвори роздивлятимуться так само ретельно й обережно, як ми глиняні посудини стародавніх часів, і зазначатимуть, що їх робили чудові майстри.

Приємно, що за високої конкурентної якості ціна на цю вітчизняну продукцію, як то кажуть, по кишені нашому пересічному забудовникові. Якщо, приміром, прибалтійці у Києві продають тисячу штук цегли за 3600 гривень, то харківський завод має намір реалізувати таку само кількість цегли власного виробництва утричі дешевше — за 1200 гривень. Але якщо президент потужної держави вирішив вибудувати собі резиденцію саме з української цегли, то, мабуть, у виборі головну роль мала якість, а не ціна. До того ж таку кількість фігур, як на ЗАТ «Слобожанська будівельна кераміка», не може виготовити жодний інший завод Європи.

Будівельні матеріали з кераміки поступово витісняють непрактичний залізобетон, із якого в епоху соціалізму хотіли споруджувати все поспіль. На щастя, ця ейфорія минулася. Бо, як відомо, у розвинених країнах у таких спорудах не рекомендують утримувати навіть тварин. Цегляний будинок — теплий узимку і прохолодний влітку. Керамічна цегла добре прислужилася людям протягом минулого тисячоліття і, безперечно, доведе, що має право на існування і в наступному міленіумі. Все нове — це добре забуте старе.

Бізнесмени й банкіри із США, створюючи Фонд «Westem NІS Enterprіse Fund» для cприяння розвиткові бізнесy y Східній Європі, напевне, мали не так економічну, як політичну мету. Вони демонструють не на словах, а на ділі, як можна вміло провадити відкритий, «прозорий» бізнес навіть у нашій країні. Як наповнити бюджет держави не фінансовими ін’єкціями, що допомагають хворому суспільству як мертвому припарка, а створенням структур, які мають наповнювати бюджет.

Утім, щодо Харкова — то його інвестиційний рейтинг, м’яко кажучи, залишає бажати кращого, попри наявність спеціального режиму інвестування, постійні вояжі «батьків» міста і області за кордон і приймання зарубіжних делегацій у власних апартаментах. Підраховано, що один долар, вкладений у вітчизняну економіку, окупає себе принаймні уп’ятеро. Протягом п’яти років існування ЗАТ «СБК» не тільки створило унікальне підприємство, сотні високооплачуваних робочих місць, а й перерахувало до державного бюджету більш як 30 мільйонів гривень. Може, це й не надто великі гроші, але, мабуть, вони не зайві в державі.

Та чому капітал іде не до Харкова, а до провінційних Ромен, до інших, здавалося б, менш привабливих районів?

— Річ у тім, — каже Володимир Зінченко, що в Харкові бізнес-ризик значно вищий, ніж загалом по країні. І проблема тут не в «поганій» місцевій владі. Вона якраз намагається налагоджувати нормальні стосунки з західним капіталом. Але існують іще десятки відомств, ладних безсоромно роздягти до нитки кожного бізнесмена, щойно він з’явиться на горизонті, без огляду на особи і ранги.

Гроші надійшли на розвиток підприємства, а зі мною жодне відомство не бажає мати справу, аж поки я, крім сум, обумовлених у договірних зобов’язаннях, не перерахую їм на розрахунковий рахунок гроші, призначені нібито на розвиток тієї чи іншої структури.

На сьогодні у реанімацію заводу вкладено 12 100 тисяч гривень. Ці гроші, простіше кажучи, я знайшов. Це мені пощастило переконати і колегу в Ромнах, і керівників фонду «підняти» нікому не потрібний завод. Але як мені це вдалося, навіщо заважати? Дайте змогу «запустити машину», отримати гроші, а вже потім одержуйте все у вигляді податків.

Та прибуток, видно з усього, мало кого цікавить. Не встигли на підприємстві пустити піч, одразу було вимкнуто електроенергію, хоча за неї було сплачено авансом п’ятдесят тисяч з гаком. Збитки — 300 тисяч. 100 тисяч напівготової цегли робітникам довелося просто викинути на звалище. І все це перед очима зарубіжних партнерів, яким «СБК» платить величезні гроші за монтаж і налагодження обладнання і які не можуть добрати, що коїться у цій країні і на що вона розраховує, якщо таке можливе у так званій правовій державі.

 

Харків.