Одним із небагатьох результатів 9-го засідання змішаної україно-російської комісії із співпраці стала угода «Про співробітництво у сфері міграції». Коментуючи підписання угоди між МВС Росії і Держкомітетом у справах національностей і міграції України, Прем’єр-міністр Віктор Янукович зазначив, що цей документ відповідає міжнародним стандартам розв’язання питань міграційної політики і створює умови для переміщення громадян двох держав та владнання питань їх працевлаштування.
Однак в управлінні у справах міграції України мені роз’яснили: основна мета підписання цієї міжвідомчої угоди — започаткувати співпрацю між Держкомітетом у справах національностей і міграції України та Міграційною службою РФ. Вона є структурною частиною МВС Росії. Тож заява про те, що ця угода створить умови для переміщення громадян України та Росії та владнає питання працевлаштування — явне перебільшення.
Як повідомили в управлінні у справах міграції України, угода «Про співробітництво у сфері міграції» — це перший крок у співробітництві між державними міграційними установами України та Росії. Згодом до цієї угоди можна буде додати протоколи, які регулюватимуть і порядок працевлаштування українців в Росії та росіян в Україні, і перетин кордону, і забезпечуватимуть соціальні права громадян обох держав. Проте нині йдеться лише про співпрацю.
Загалом, поняття співробітництво є часто вживаним та має просто космічно широке значення. Особливої популярності воно набуло, певне, через те, що, з одного боку — не вимагає жодної відповідальності, а з другого — не потребує конкретних результатів. Це такий собі потік політичної свідомості. Водночас у сфері міграції між Україною та Росією накопичилося багато практичних проблем, розв’язання яких вимагає і відповідальності, і результативності.
Так, нині безпрецедентні за розмахом антитерористичні заходи, яких вживає Москва (про які не раз писала «ГУ»), часто створюють значні труднощі для українців, що їдуть до Росії. Ось приклад. Нещодавно одна моя знайома професорка повернулася з тижневого відрядження до Санкт-Петербурга. На кордоні їй дали міграційну карту, з якою необхідно було йти до відділу МВС у Петербурзі, щоб отримати реєстрацію. За словами професорки, черги до відділу МВС були довжелезні, щоб їх вистояти та потрапити до омріяного чиновника, їй знадобився б не один тиждень! Однак моїй знойомій пощастило —представники інституту, які запросили її на наукову конференцію, самі зробили всі необхідні документи. А як же з тими, хто приїжджає в Росію до родичів чи друзів? Замість того, щоб проводити час з близькими, вони вимушені по кілька днів стояти в черзі за реєстрацією.
Інша проблема — українські заробітчани в Росії. Влаштуватися на легальну роботу в Росії досить складно. Для цього небхідно мати заздалегідь оформлений договір з роботодавцем та закордонний паспорт. Та й угода — це ще не стовідсоткова гарантія того, що українець працюватиме. Адже у Росії є квоти на використання закордонних робітників. Нині тривають переговори між МЗС України та Державним департаментом консульської служби РФ про укладення додаткової угоди про використання української робочої сили у Росії та російської — в Україні. Однак поки що про конкретну дату підписання такої угоди не йдеться.
Тож варто від абстрактного співробітництва переходити до конкретної роботи.
