Насамперед зверну увагу на те, що третя сесія Верховної Ради України стала періодом апробації запровадженого механізму співпраці та солідарної відповідальності уряду і постійно діючої парламентської більшості. Торік фактично вперше в Україні була зроблена спроба наблизити владну модель до європейського зразка.

Наявність узгоджених спільних дій уряду і парламентської більшості потрібна для вдосконалення законотворчого процесу, впровадження політики системних реформ, щоб домогтися сталого економічного зростання та підвищення добробуту українського народу. Таких результатів можна досягти лише завдяки добре налагодженому конструктивному співробітництву законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме цим і продиктована необхідність проведення політичної реформи в Україні. Однак опозиція — і після звернення Президента до українського народу 24 серпня минулого року, і сьогодні — пробує знайти в ідеї конституційного реформування суспільства спробу чинного глави держави продовжити свої повноваження. Зрозуміло, якщо хто захоче знайти чорну кішку в темній кімнаті, той шукатиме, незважаючи на її відсутність. Власне, через це закінчення третьої сесії супроводжувалося постійними погрозами блокування роботи парламентаріїв з боку опозиційних фракцій.

Однак, попри певну політизацію конституційного процесу, вдалося знайти компроміс і направити до Коституційного Суду обидва законопроекти — президентський та депутатський — про внесення змін до Основного Закону країни. Треба віддати належне нашим попередникам: вони вдало виписали процедуру внесення змін до Конституції. Проте забули про головне: яким чином повинні взаємодіяти автори документів, парламент для того, щоб відправити проекти таких змін на експертизу до Конституційного Суду. На мій погляд, постанова, яку прийняли народні обранці в останній день роботи третьої сесії, — своєрідне соломонове розв’язання гордієвого вузла політичних суперечностей. Так, безперечно, робота над політичною реформою дещо загальмувала, однак не зупинилася, і представники парламентської більшості розуміють потребу компромісів у подальшому.

Кабінет Міністрів повинен нести відповідальність передусім перед тими політичними силами, які його сформували. Натомість поки що наша співпраця нагадує вулицю з одностороннім рухом —парламентові пропонується лише приймати законопроекти, доволі недосконалі, які готуються в Кабміні. А про їх виконання, ефективність законодавчих актів, а отже, про відповідальність керівників міністерств і відомств поки що не йдеться. А чого вартий стрибок цін на продовольчому ринку! Прем’єр-міністр Віктор Янукович на засіданні Кабінету Міністрів визнав провину своїх підлеглих з аграрного блоку уряду. Але... Хто буде визначати їхню подальшу долю? Хоч би як там було, але те, що відбувається у ці дні, — дуже важлива інформація для роздумів. Особливо з огляду на те, що Конституційний Суд розпочав попереднє вивчення обох законопроектів.

Якщо буде запроваджено вибори на пропорційній основі і заборонений вихід з фракції, то як поводитися народним депутатам у випадках, коли уряд не виконує програмних положень, коаліційних домовленостей, або не справляється з обов’язками? Скажімо, як можна висловити вотум недовіри уряду, якщо він не може впоратися з ціновою стихією на ринку? З другого боку, чимало проблем виникає у відносинах між фракціями парламенту, які сформували більшість. Без сумніву, ми мусимо дотримуватися укладеної угоди. Адже траплялися випадки, коли ці домовленості порушувалися на догоду кон’юктурним тимчасовим інтересам або уряду, або певних фінансово-політичних груп. Дехто з представників більшості починав шантажувати своїх колег. Навіть пробував підігрувати опозиції. Кожен може пригадати найрізноманітніші випадки.

На жаль, урядовці сьогодні забули про одне з головних, визначених Президентом України як невідкладне, завдань — боротьба з бідністю. Фактично його розв’язання перекладено на плечі Міністерства соціальної політики та праці. Попри виконання плану грошових надходжень до державної казни, наші громадяни так і не відчули реального поліпшення рівня життя. З’являється інформація про затримку виплати зарплат працівникам бюджетної сфери. Однак урядовці і вухом не ведуть: живуть так, ніби ні перед ким не повинні звітувати, забуваючи про те, хто їх делегував до складу Кабінету Міністрів.

Власне, подальша доля перетворень у соціально-економічній сфері, а отже, зростання добробуту всіх громадян держави, наше просування шляхом до об’єднаної Європи залежить насамперед від того, чи зуміємо ми знову знайти компроміс під час розгляду в сесійній залі проекту змін до Основного Закону України.

Микола ЛІСІН, народний депутат України.