Напередодні чергової річниці встановлення дипвідносин між Києвом і Астаною інтерв’ю «ГУ» дав Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні Равіль ЧЕРДАБАЄВ.

— Україна і Казахстан у третьому кварталі цього року готують до підписання міждержавну угоду про транзит казахстанської нафти по території України. Уточніть, які будуть обсяги цієї нафти?

— Традиційно через Феодосію й одеські порти йшло до 6 млн. тонн нафти щороку. Але у зв’язку з початком експлуатації нафтопроводу Тенгіз—Новоросійськ ситуація змінилася: велика частина нафти пішла цим нафтопроводом, і навантаження на Одеський та Феодосійський порти значно спало. Якщо йдеться про збільшення поставок нафти через ці порти і через нафтопровід Одеса—Броди, то ми маємо на увазі нафту, що може піти в обхід нафтопроводу Тенгіз—Новоросійськ. Нині мова про збільшення експорту нафти до 8 млн. тонн на рік. Зазначу, що нафтопровід Одеса—Броди з самого початку його будівництва був під пильною увагою казахстанських нафтових компаній. Компанія «Укртранснафта» у Казахстані провела презентацію української частини Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору для казахстанських та іноземних нафтових компаній. Казахстан зацікавлений у транспортуванні своєї нафти до Європи, і використання нафтопроводу Одеса—Броди з цією метою залежатиме від економічної доцільності цього маршруту — маються на увазі конкурентні тарифи і стабільність його роботи.

Казахстан також зацікавлений в участі у будівництві нафтопроводу Броди—Плоцьк, однак його форма участі і частка у фінансуванні проекту можуть бути визначені тільки після остаточного опрацювання техніко-економічного обґрунтування. Крім того, Казахстан виявляє зацікавленість у будівництві паралельної гілки Южний—Одеса довжиною 52 км і будівництві другого причалу порту Южний для постачання казахстанської нафти. Питання полягає в тому, наскільки привабливою буде угода, як буде задіяний нафтопровід Одеса—Броди, як розв’яжуть питання з тарифним оподаткуванням. Усі ці питання можуть бути приведені до деякої відповідності у зв’язку зі створенням Єдиного економічного простору, угоду про який заплановано підписати десь у вересні місяці.

— Виходить, що транзит казахстанської нафти ледь не напряму пов’язаний зі створенням ЄЕП?

— Зараз нафта, що проходить територією Казахстану, має одні тарифи, російською — другі, українською — треті. На кожній тонні нафти, що з Казахстану доходить до одеського порту, транспортні витрати збільшуються з 43 до 50 доларів... Уникнути цього можна шляхом створення Єдиного економічного простору чотирьох країн, який передбачає єдине оподаткування, єдині тарифи. І якщо ці наміри здійсняться, то, звичайно, значно зростуть транзитні потоки через Україну.

— Наскільки реальне, на ваш погляд, здійснення плану створення Україною, Казахстаном, Росією і Білоруссю ЄЕП?

— Заява чотирьох президентів обґрунтована тим, що вони думають про майбутнє наших держав. За роки Радянського Союзу в наших країнах склалися єдині комунікаційні мережі, схожий менталітет, єдиний культурний простір. Тому формування утворення, яке знов об’єднає наші економіки, я вважаю не тільки реальним, але й неминучим — природно, за наявності доброї волі сторін. Навіщо відгороджуватися одне від одного? Слід уніфікувати законодавство чотирьох країн, враховуючи вигоду кожного з них, а потім згуртуватися в єдиний економічний простір і йти вперед.

— В Україні багато хто виступає проти уніфікації українського законодавства із законами Росії, Білорусі й Казахстану, оскільки на нинішньому етапі ми йдемо шляхом уніфікації наших законів з європейськими.

— Йдеться про уніфікацію тільки тих законів, що вигідні для чотирьох держав. І скажіть, хто може гарантувати, що ті закони, які схвалять для створення єдиного економічного простору, суперечитимуть європейському законодавству? Хто скаже, що саме законодавча база єдиного економічного простору суперечитиме вступу до СОТ та ЄС? Я думаю, що будь-яке прагнення до уніфікації виводить на вищий рівень співробітництва. Ми маємо приказку: «Аніж самому шукати дорогу, краще заблукати разом».

— Повертаючись до теми співробітництва у паливно-енергетичній галузі, що зараз на слуху у зв’язку з нещодавнім засіданням комісії з економічного співробітництва в Києві, хотілося б довідатися, чи використовуються потужності українських нафтопереробних заводів для переробки казахстанської нафти.

— Нині казахстанську нафту на регулярній основі поставляють тільки на Херсонський НПЗ у межах міжурядової угоди, однак нерегулярні поставки приватні компанії здійснюють і на інші НПЗ України. Вивчаємо також питання співробітництва в газовій сфері. Вже цього року плануємо поставити в Україну 1,5—2 млрд. кубометрів природного газу з Казахстану, а надалі підписати міжурядову, а може, і міждержавну довгострокову угоду з постачання газу.

— Чи закуповує Казахстан в України устаткування для підприємств гірничо-металургійного комплексу? Про зацікавленість у цьому, так само, як і про можливість участі українських фахівців у роботі й модернізації газових трубопроводів, неодноразово йшлося на зустрічах на найвищому рівні.

— 2002 року Казахстан імпортував машин і устаткування сумарно на 2,8 млрд. дол., з них із країн СНД — на 939,4 млн., а з України — лише на 82 млн. І частка устаткування для гірничо-металургійного комплексу в цій сумі лише близько 15 відсотків. Маючи величезний промисловий потенціал, Україна постачає тільки десяту частину машин та устаткування, що надходять до Казахстану з країн СНД. Цього явно недостатньо. Я впевнений, що формування Єдиного економічного простору, що має зблизити економіки наших країн, дасть можливість значно збільшити частку українських товарів на ринку Казахстану. Забезпечення ділових кіл Казахстану й України своєчасною інформацією не тільки про проведення тендерів на закупівлю устаткування, але й про виставки, наявні можливості, також дасть змогу довести відсоток українського устаткування в імпорті Казахстану до цифр, що відповідають тому потенціалу, який є між нашими країнами.

Для цього необхідно розвивати зв’язки не лише між державними органами управління, а й між регіонами, відкривати представництва регіонів України у Казахстані, вести широкомасштабну рекламну кампанію української продукції.

— Чи втілений у життя проект зі створення спільного виробництва зернозбиральної техніки?

— У рамках підписаних 1999 року Договору й Програми економічного співробітництва між Республікою Казахстан і Україною на 1999—2009 роки було поставлено завдання розробки міждержавної програми спільного виробництва сільськогосподарської техніки. На основі комбайна «Лан» розробили зернозбиральний комбайн «НАН», 10 дослідних зразків якого нині проходять випробування і сертифікацію в Казахстані, також налагоджується дослідне виробництво жниварок, сівалок та інших механізмів.

До кінця 2003 року плануємо також вивчити можливість постачання комплектуючих виробів українського виробництва для спільного виготовлення сільськогосподарської техніки в Республіці Казахстан, продовжити роботу зі створення машинно-технологічних станцій, оснащених технікою українського та спільного виробництва, розглянутити питання зі створення сервісних центрів з гарантованого технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарської техніки. Одним з найперспективніших напрямків спільної діяльності залишається, як і колись, створення нових спільних підприємство з її виробництва.

— Хотілося б довідатися, чи є нові проекти в ракетно-космічному комплексі?

— Роботу ведемо з обох боків, хоч не так інтенсивно, як хотілося б. Думаю, що основна причина — недостатність фінансування. Адже дослідження і розробки в цій галузі потребують значних грошових затрат. Однак я впевнений, що це дуже перспективний сектор наших двосторонніх відносин, і він розвиватиметься.