Він повторив трагічну долю багатьох вітчизняних геніїв, яким випало нести хрест тоталітарного режиму: гнаний і невизнаний за своє коротке життя, змушений був пройти його більшу частину під чужим ім’ям. До кінця днів не мав бодай свого кутка, родини, дітей, пристойного костюма. А по смерті — навіть могили, так і залишився вічним квартирантом на планеті Земля. Там, де ще на початку минулого століття розробив схему польоту космічного апарата на Місяць, посадку й повернення назад: саме за цією трасою американці в 1969 році туди й потрапили. Вона і названа його ім’ям, а ще кратер на зворотному (вічно у темряві) боці Місяця. В залі слави Космічного музею НАСА серед імен кількох десятків землян, які найбільше зробили для прориву людства в космос, золотом записано «ЮРІЙ КОНДРАТЮК»...

Справжнє ім’я

За останніми, хоча й не повністю підтвердженими даними, родовід Олександра Шаргея має коріння Пушкіна-Гончарової, а загалом всі покоління були людьми освіченими, високодуховними, сучасниками своїх епох. Далі цитую за витягом із метричної книги Полтавської єпархії за 1897 рік: «Червня дев’ятого дня (21.06 за н. ст.) народжений, а липня 28 хрещений — Олександр; батьки: студент Київського університету Ігнатій Бенедиктович Шаргей і його законна дружина Людмила Львівна». Його батько був бердичівським євреєм, а мати походила зі стародавнього шведського роду Шліппенбахів (її предка полонено під Полтавою, і рід сумлінно служив самодержавній короні) — жінка трохи не від світу цього: підтримувала народовольців, відмовилася від дворянського титулу, згодом втратила розум і рано померла. У 1910 помер і батько, та незадовго до смерті в дружини від другого шлюбу Олени Кареєвої народилась донька Ніна, мати якої, сама того не бажаючи, відіграла драматичну роль у долі вченого. Сашка виховували дідусь і бабуся.

Достеменно невідомо, де допитливий підліток з провінційного містечка вперше почув чи прочитав слово «космос», але воно захопило його уяву, перетворившись у мрію всього життя. Юний гімназист завів особливий зошит і взявся за розроблення теорії космонавтики — по суті, ще неіснуючої науки!.. Гімназію закінчує зі срібною медаллю. Йшов 1916 рік. У розпалі перша світова війна. У Шаргея без пам’яті закохана місцева красуня, донька німецького спеціаліста в галузі сільськогосподарської техніки Гартманна — Вікторія. Вона кличе його з собою на батьківщину — в Ашафенбург. Але той відмовляється. Можливо, від свого сімейного щастя. А ще більше — наукової кар’єри.

Утім, на Німеччину також чекали випробування — диктатурою нацизму... Все сталось так, як і мало статись за фатумом долі. Та фото дівчини в білій блузці — Віки Гартманн завжди було на його робочому столі, де він не жив би. Цей знімок бачили аж до його відправлення на фронт у 1941-му...

Ходіння по муках

Студент Санкт-Петербурзького політехнічного інституту Олександр Шаргей не провчився й семестру — був мобілізований. До відправлення на фронт майбутній офіцер закінчує короткотермінові курси прапорщиків при юнкерському училищі. Під час навчання, вечорами й у дні звільнень, продовжує писати давно задуманий перший рукопис, який містить ідеї та науково-технічні рішення, що згодом стануть основою його знаменитої книги «Завоювання міжпланетних просторів».

У березні 1917 р. його направляють на Закавказький фронт, а через рік ухвалюють Брестський мир, який призвів до саморозпуску армії. Молодий вояк намагається повернутись в Україну, та по дорозі додому Шаргея під загрозою розстрілу мобілізували в офіцерський полк генерала Корнілова. Проте, зненавидівши за недовгу службу військо і війну, втікає у Київ до мачухи й зведеної сестри. Та білі знаходять його і тут: знову добровольча денікінська армія, яка відступає під натиском бронепоїздів червоного полковника Муравйова. Затим місто переходить до рук петлюрівців, а командарм Щорс його відбиває. Хто повірить білогвардійцеві Шаргею, що воював з примусу? Для революційної влади він —класовий ворог, котрому одна дорога — до стінки...

Втеча до Полтави тільки посилила безвихідь: у місті —німці, рідний будинок порожній, забитий. Пристановищем стає невеличке селище Мала Віска на Кіровоградщині, де робота кочегара на хлібозаводі тимчасово не викликає запитань і підозр. Але поруч і всюди тривають облави: шукають колишніх офіцерів, буржуїв та інших «недобитків» царату. З ініціативи мачухи виникає ідея змінити прізвище: так буде спокійніше не лише пасинку, а передовсім її новій сім’ї. Наразі трапляється й нагода: в березні 1921 року в київських знайомих помирає від туберкульозу родич — студент Київського університету Георгій ( Юрій ) Кондратюк, 1900 року народження, уродженець Луцька. І вже у жовтні 21-го Олександр Шаргей, аби приховати своє минуле, добровільно зникає з цього світу...

Через терни до зірок

Зміна імені не принесла спокою, навпаки — породила страх і містику, з’явилася нав’язлива ідея — втікати до Німеччини. До всіх бід і незгод з пам’яті все не стирається повний розпачу рядок із прощального листа Віки: «Невже між нами, дорогий Сашенька, все-все скінчилося?!» Через чотири місяці хворого на тиф Кондратюка затримали чекісти, але відпустили додому... помирати. А молодий організм зумів перебороти смертельну недугу. Без певної біографії і занять він береться за будь-яку роботу: вантажника, кочегара, підсобника. Хоч як це дивно, проте саме ці роки (з 1919 по 1927), стали напрочуд плідними: з-під пера виходять дві робити з нової науки — теоретичної космонавтики. У працях «Тим, хто буде читати, щоб будувати» та «Про міжпланетні подорожі» він не тільки по-іншому, ніж Ціолковський, вивів основне рівняння реактивного руху, а й дав схему чотириступінчастої ракети на водно-кисневому паливі (освоєному в США тільки в 60-х)...

У 1925-му Кондратюк завершує «Завоювання міжпланетних просторів» і надсилає рукопис в московську «Головнауку». Незабаром їде туди і сам, намагається влаштуватися на роботу, щоб проштовхнути видання книги. Проте без імені та зв’язків, а тим більше освіти, нічого домогтися не може. Починаються поневіряння Росією. Через всесоюзне товариство «Хлібопродукт» отримує призначення на Північний Кавказ. Трудиться там механіком. З 1927-го — в Новоросійську, в крайовій конторі «Союзхліб». Згодом перебирається на Алтай. Працює на будівництві й механізації елеваторів та зерноскладів, але продовжує наукову працю. Починає вести активне листування з відомими вченими, нарешті отримує з Москви позитивні відгуки на свої роботи.

Та їх видання гальмують. І тоді, перейшовши на хліб та воду, своїм коштом у 1929 р. видає книгу накладом у дві тисячі екземплярів (у 1947 році «Завоювання міжпланетних просторів» було перевидано п’ятитисячним тиражем). Один примірник відправляє Ціолковському, і той визнає оригінальність самоучки. Про нього заговорили в радянській та іноземній науковій пресі...

«Дайош» індустріалізацію!

Та були донос і була судимість. За те, що заощадив молодій країні тисячі рублів, побудувавши за власним проектом найбільший у світі дерев’яний елеватор на 10 тис. т зерна, Кондратюку повибивали на допитах половину зубів і дали три роки таборів. Бо, мовляв, збудував без цвяхів (!), щоб скоріше розвалилось. А унікальна конструкція прослужила ще піввіку і якби її не спалили бомжі, служила б ще й досі.

У засланні народився ще один «мастодонт»: проект найпотужнішої у світі (1200 кВт) вітроелектростанції — заввишки в 165 метрів. Вигравши всесоюзний конкурс (у академіків і докторів наук!) і маючи підтримку в наркома Серго Орджонікідзе, прибув до Криму, щоб втілити задумане. Та знову не судилося: товариш Серго застрелився 37-го, а Кондратюка відкликали до Москви і, глузуючи, доручили проектувати вітродвигуни для колгоспних ферм.

А на яйлі Бедене-Кір над Ялтою (1324 м над рівнем моря) дотепер зберігається «склянка» — фундамент майбутнього залізобетонного вітряка. Та це було не єдине ноу-хау. Лауреат Ленінської премії Микола Нікітін —творець Останкінської телевежі, в минулому співробітник Кондратюка, і не приховував, що вежа, яку було споруджено значно пізніше, — розвиток ай-петрівського проекту...

Аби не анкета...

Історія — наука не одних лише фактів, а й прогнозів, передбачень, здогадок. Достайменно відомо, що колишній житомирець Сергій Корольов був обізнаний з працями Юрія Кондратюка. Мало того, навіть запрошував його до очолюваної ним ГВРР — групи вивчення реактивного руху, на вакантну посаду головного теоретика. Можливо, вони навіть зустрічалися. Уже злетіла перша ракета «09», відкривалися перспективи великої роботи. Та прочитавши запитання обов’язкової анкети, Шаргей відмовився, бо зрозумів: це все одно, що підписати собі смертний вирок. Родоводи всіх учасників проекту перевіряли до сьомого коліна, тож напевне могли спливти і шведське коріння, і золоті офіцерські погони, і зміна прізвища. Чим все мало закінчитися, здогадатися нескладно. В ті трагічні роки, коли за сфабрикованими вироками «трійок» зникали мільйони людей, хто б ще там переймався однією долею! А до всього, радянський ракетний проект здійснювався під дахом і контролем держбезпеки! І мрія всього життя так і залишилася нездійсненною. Можна напевне стверджувати, що і вітчизняна наука втратила без Кондратюка дуже й дуже багато...

Повістка у вічність

Влітку 41-го московська проектно-експериментальна контора вітроелектростанцій, де працював і Юрій Кондратюк, у повному складі «добровільно» влилася в дивізію народного ополчення. Подальша доля рядового Кондратюка невідома. За офіційною версією, він зник безвісти в лютому 1942 року. Втім, так зазвичай повідомляли про тих, хто не мав рідні. За документами. Як і у випадку з Кондратюком.

Дослідники й ентузіасти-біографи, ретельно з’ясовуючи обставини можливої загибелі вченого, встановили принаймні два (!) місця поховання: у братських могилах міста Кірове Калузької та Кривцовському меморіалі Орловської областей. Хоча в повідомленнях міноборони є істотна приписка, що «місце поховання не вказано». Словом, немає документального підтвердження смерті. З огляду на це досить цікаву, хоч де в чому і «єретичну» гіпотезу висловив двоюрідний брат Олександра Шаргея — Дмитро, який нині мешкає в Санкт-Петербурзі. Він запитує, чому мало хто припускає, що Шаргея-Кондратюка могли взяти в полон чи просто викрасти німці, адже його роботи знали і ними цікавились у ракетному центрі ворога в Пенемюнде? І чи випадково він узяв із собою на фронт портфель з рукописами? Втім, цей факт остаточно не доведено. Є документальні свідчення, що частину свого особистого архіву він залишив на зберігання громадянській дружині Галині Плєтньовій та колезі-вченому Б. Воробйову. Проте знову-таки заковика: а де вони поділися? До речі, мертвим Кондратюка-Шаргея так ніхто і не бачив! Тому версія його насильної чи добровільної співпраці в секретному проекті Вернера фон Брауна нині досить активно обговорюється в колах, обізнаних з темою.

А могло бути все простіше: захопленого вояка розстріляли або він помер від ран, а портфель з таємничими рукописами передали куди слід. Переповідають також, що розбираючи після Перемоги ворожі архіви, наші розвідники зустрічали прізвище Кондратюка, а також розрахунки польоту ракети на Місяць, запропоновані ним задовго до війни. До речі, за неперевіреними даними, книжечки й забруднені машинним маслом рукописи Шаргея нині зберігаються в бібліотеці конгресу США. Звідки вони там і чи є взагалі? Навряд чи ми дізнаємося про всю правду...

Земне тяжіння

Факт незаперечний: для тодішнього СРСР цю велику людину було безповоротно втрачено, про його роботи і відкриття якщо й згадувалось, то побіжно, переважно у спеціалізованих наукових колах. А про повернення справжнього імені навіть не йшлося. Навпаки, на початку 60-х відомий і авторитетний вчений Олександр Чижевський публікацією «Новосибірського апокрифа» звинуватив Кондратюка в плагіаті. Та, як кажуть, не було щастя, так нещастя допомогло. Спеціально залучені експерти звірили почерки Шаргея-Кондратюка та істинного Кондратюка, порівняли фотографії і зробили офіційні висновки, що автором робіт, як-то й особою, справді був саме Олександр Шаргей. Та прізвища так і не відновили, хоч і змінили рік народження з 1900-го на 1897-й. І аж коли — в 1969-у американські астронавти кораблем «Аполлон-11» і «трасою Кондратюка» (!) першими у світі висадилися на Місяць, а керівник проекту Дж. Хуболт заявив, що вони читали книгу російського механіка-самоучки, почалися справжні пошуки, і повело їх тодішнє КДБ. У Полтаві знаходять старого вчителя В. Оголевця, і той упізнав на фото колишнього учня Сашка Шаргея. А ось мачуха до самої смерті так і не зізналася, що Кондратюк і її пасинок Шаргей одна й та сама особа —страх перед режимом виявився сильнішим.

І лише в 1977 році, за два роки до смерті, Ніна Шаргей, котра мешкала в Києві, відкрила таємницю спеціальній комісії академіка Писаренка. А та, в свою чергу, визнала, що в діях Шаргея при зміні імені та прізвища не було вчинено жодного криміналу. Все відбулося під тиском обставин. Але вперше вголос про Шаргея-Кондратюка заявив на урочистостях з нагоди його 90-річчя 12 червня 1987 року керівник обласної компартійної організації Полтавщини Федір Моргун. А наступного дня відбулася презентація фільму льотчика-космонавта Віталія Севастьянова «Что в имени тебе моем», де, як тоді було можливо, об’єктивно показаний трагічний шлях Олександра Шаргея, знаного під іменем Юрія Кондратюка. Після цього з’явилися меморіальні дошки, пам’ятники, вулиці, навчальні заклади, навіть планета-астероїд за № 3084...

Обов’язкова післямова

У провінційній Полтаві діє музей авіації та космонавтики, де ще є подібний на вітчизняних теренах? Завідувач науково-дослідного сектору, колишній ракетник Сильвестр Шафарчук майже п’ятнадцять років глибоко і предметно вивчає постать Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея), має в користуванні багатий архів, отже, його можна вважати авторитетним експертом. Доречно зазначити, що тут зібрано практично всю бібліографію, що стосується відомого земляка, — а це понад 900 робіт. От лише за браком коштів її ніяк не вдається опублікувати окремим виданням. Звертаючи увагу на зрослий інтерес до постаті Кондратюка-Шаргея, він робить цілком слушне застереження: відповідально й об’єктивно ставитися до опису цієї історичної особи, не подавати неперевірених, документально не підтверджених фактів і подій.

Іншими словами, вчений і так не потребує додаткової реклами. Побажання більш ніж зрозумілі, враховуючи той потік прикрих неточностей, які останнім часом буквально наводнили насамперед пресу. Саме тому, як автор цієї публікації, висловлюю щиру подяку особисто пану Шафарчуку, його колегам за співпрацю й допомогу, а ще журналістам із газет «Сегодня», «Вечірня Полтава» та «Полтавська думка» публікації в яких сприяли повнішому і ширшому відтворенню історичної та наукової постаті Шаргея-Кондратюка...

До речі, зовсім недавно побачила світ книга «100 великих українців», проте йому в ній місця не знайшлося...

Полтавська область.

 

музеєм авіації та космонавтики.