У колекції 80-літньої мешканки села Мирне, що на Тернопільщині, Ганни Зьомко — унікальні образи, трактування яких не завжди можуть дати навіть священики.
— Наше село завжди було набожним, — пояснює пані Ганна. — Селяни часто ходили на прощу до святих місць і в Україні, і за її межами. І звідусіль привозили ікони. Тому вони такі різні.
Намолені ікони ставали оберегом кількох поколінь роду. На жаль, не всі це усвідомлювали. Дехто відправляв старовинні образи на горище, замінюючи їх на нові, яскраво розфарбовані. Дехто залишав у старих батьківських хатах на поталу часу і грабіжникам. Пані Ганна просила односельців: перед тим як назавжди замкнути стару хату, принести ікони. Вона їх викуповувала, обмінювала протягом двадцяти п’яти років. А ще на кожну готувала «досьє»: описувала, що означає, звідки походить образ, кому належав...
Коли вперше влаштувала виставку зібрання з анотаціями до нього у рідній школі, дехто з односельців зрозумів, що втратив, і забажав повернути ікону. Вона не відмовляла. Віддавала і дарувала: старовинну копію Зарваницької Богоматері — музеєві Богдана Лепкого у Бережанах, ікону багатоликого Спасителя — Тернопільському художньому музею, Ісуса — новозбудованій капличці у Підгайцях...
При цьому пані Ганна не любить себе афішувати, не бере участі у виставках зібраних нею ікон. Одну з них організували напередодні Великодня у бібліотеці №4 Тернополя. Назвали символічно — «Старовинні ікони як оберіг роду», представили 73 раритети з колекції Ганни Зьомко та стародруки тернопільського збирача, який не побажав назватися. Зокрема, тут є стародрук, написаний на спеціально виправлених онучах, який не боїться вологи. Один з молитовників має дату видання — 1760 рік.
Щодо ікон, то на виставці представлені православні, греко-католицькі, римо-католицькі... Є рідкісні. Принаймні мені ніколи не доводилося бачити зображення Ісуса з Йосифом, Марії з її матір’ю Анною... Є ікона, до якої моляться бездітні жінки, щоб завагітніти. Кажуть, допомагає. Є також зображення Святої Параскеви, Святої Варвари, Георгія Побідоносця, архангела Михаїла. Давні копії Ченстоховської Богоматері, Зарваницької, Почаївської... Біля кожного образу в роздумах і молитвах можна стояти годинами.
Старовинній іконі на полотні не менше двохсот років: лики святих ледь вгадуються. Ось незвичний образ: вгорі Богоматір, внизу селянин оре волами. Чоловік з волами вкляк перед світлом, що б’є з-під землі. Розповідають, що селянин викопав цю ікону, відніс додому і заховав у скриню. Вранці ікона опинилася на скрині. І так кілька разів. Люди не розуміли, що діється. Вся сім’я осліпла. Доглядала за незрячими сусідка. Вона й віднесла ікону до церкви. Священик порадив помити її, а тією водою скропити очі сліпим, і до них повернувся зір.
Організувати виставку допомогла громадська організація «Рідний край». Її голова Ольга Колос багато робить для відродження духовності. Разом з працівниками бібліотеки вона започаткувала серію круглих столів з тематикою: «Духовність і культура», «Дитяча злочинність і духовність», «Політика і духовність». «Рідний край» підтримує молоді таланти. Наприклад, організував виставку художниці Ірини Муляр, яка перенесла більше десятка операцій, але не переставала малювати.
Ольга Степанівна знайшла однодумців в особі колективу бібліотеки. Завідувачка Світлана Козелко, її колеги Наталя Бартух, Ольга Уніят, Емілія Стасіна шукають нові форми роботи з читачами, тісно співпрацюють з громадськими організаціями, мистецькими колективами, залучають до організації своїх заходів спонсорів і навіть родичів.
Тернопільська область.
Про ікони розповідає Світлана Козелко.
Найдавніший образ виставки.
Фото автора.
