Фасади та задвірки столиці: права, цілі, дійсність

С. МІщенко: Як посадова особа, але насамперед як мешканець столиці, зазначу: у більшості випадків громадськість, кияни, та й преса, включаються в процес, коли вже всі рішення ухвалено. Коли або розпочато будівництво, або допоміжні приміщення продано. Це в більшості випадків. І люди йдуть до прокуратури.

Але законодавство в нас змінилося. Якщо ми візьмемо закони «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність» чи «Про органи самоорганізації населення», на кого покладено державний контроль? На органи та організації виконавчої влади, які візують рішення, перш ніж їх ухвалювати. Що залишається прокуратурі? Перевіряти законність винесених ними резолюцій і вердиктів. Де нині розв’язують спори? У судах. І це правильно. Адже ми будуємо все-таки демократичну, правову державу.

У законі сказано, що прокуратура контролює і здійснює нагляд за діяльністю контролюючих органів. У нашому випадку, тих, хто дає дозвіл на будівництво, засклення балконів чи на прибудови, мансарди тощо. Тут усе — від архітекторів до пожежників. Ставлять свої візи вони на дозвільних документах? Ставлять. Але, я вже казав, скарги до прокуратури йдуть потоком.

Куди ми, юристи, маємо звертатися в таких випадках? До фахівців. До тих-таки, по суті, контролюючих органів і організацій, котрі візують рішення, що викликають протести киян. І за їхніми висновками уже визначаємо, порушено закон чи ні. Інколи доходить до абсурду. Щоб докопатися до істини, ми, юристи, перетворюємося на будівельників. Адже суди теж у своїх рішеннях керуються висновками державних контролюючих органів і організацій. Я, наприклад, за останні три роки, як розпочався будівельний бум у Києві, вивчив державні будівельні норми не гірш ніж чиновники з Держкомбуду і архітектури.

Далі. За виявлені, якщо вдасться, прокуратурою порушення чиновники та інші винні за законом несуть адміністративну відповідальність. Передбачено й кримінальну. Якщо порушення тягнуть за собою тяжкі наслідки. Загибель людей, приміром. Розумієте? Треба чекати, поки вдарить грім*.

Адмінвідповідальність — це штрафи. Це і є механізми впливу. Чи застосовують їх контролюючі органи? Запитання риторичне. Це вже я як пересічний громадянин кажу. Пригадаємо той-таки оздоровчий центр під Софією.

Загалом у державах розвиненої демократії наглядові функції переважно виконує громадськість...

Репліка (із залу): В Америці знаменитий Сільвестр Сталлоне хотів продати свій будинок під будівництво готелю. Сусіди були не згодні. Готель так і не з’явився на світ...

С. МІщенко: Правильно. Але нині, я з вами згоден, функції, які має виконувати громадськість, схоже, не сприймаються нашою адміністрацією. Тими-таки райрадами. Чи архітекторами.

Друге. Згоден з тим, що дуже важко оскаржити рішення Київради. Якщо його вже ухвалили. Тут сьогодні про це йшлося.

Яка практика? Як можна призупинити виконання ухваленого рішення? Двома шляхами. Протест прокурора за законом призупиняє виконання ухваленого рішення. Якщо Київрада не задовольняє протест (а саме так найчастіше буває) — слідує судова інстанція. Можна йти цим шляхом. Але якщо рішення ще не ухвалено, а лише готується, як з ним боротися? Адже на нема, так би мовити, то й суду нема. Такий от механізм. А будівництво тим часом йде на повну силу. І таке у нас трапляється...

Л. БровЧенко: Ви знаєте, у мене створюється враження, що у нас є закони, механізми їх реалізації, ми будуємо демократичну державу, але наше суспільство не має моралі...

І. Науменко: Можна уточнити дещо з цього приводу. Дуже часто Київрада приймає рішення, які не проходять попередньо контролюючі органи. Тут уже озвучено приклад стосовно вулиці Городецького 4—6. І потім. От ви, пане прокуроре, кажете: суд як остання інстанція в будь-яких суперечках. Згоден. Навіть не Верховний, а Конституційний Суд розглядав питання, про які ми ведемо мову. І у вересні ще 2000 року визначив своїм рішенням у справі № 1-5-2000, що в містах із районним поділом територіальні громади району діють як суб’єкти права власності. Ну а районні громади складаються із тих самих кондомініумів, квартальних комітетів, зрештою, просто мешканців. Так от, у практиці нашого міста їхньою думкою цілком нехтують. Як у разі з проїздом між будинками по вулиці Городецького. А скільки фактів, коли райдержадміністрації відмовляють у передачі кондомініумам на баланс багатоквартирних будинків із лаконічною резолюцією «вважаємо передавання будинку на баланс кондомініуму не доцільним». Чи не час визнати, як це стверджують автори численних листів до редакції з обговорюваної теми, у столиці, та й, мабуть, у країні, немає механізму, що міг би реально поставити на місце чиновника, який порушив закон тою чи тою мірою...

С. МІщенко: Я думаю, що механізм такий є. Всі спори треба вирішувати в суді. Прокуратура — не панацея від усіх бід. Якщо спір, то перша інстанція — суд. Другий крок — апеляція. Потім — касація. Ось і весь механізм.

Л. БровЧенко: Оголошую тайм-аут між вами, Сергію Григоровичу, та нашим оглядачем. Тут присутні представники організацій, які дають дозволи, про які йдеться. Вам слово, Сергію В’ячеславовичу.

С. БабушкІн: Розпочну з київських фасадів. Тут такий хаос, із заскленням, прибудовами тощо, що питання вже виростає у державну проблему. Те, що так звані шпаківні треба прибирати — це безперечно. Відповідні проекти ми розробляємо. Ними передбачені еркери, літні тераси. Там, де це можливо. Засклення балконів на пам’ятках архітектури — це запитання до міської влади.

Тепер щодо програми ущільнення забудови в центрі Києва. Так, це справді дуже серйозна проблема і її треба розв’язувати. А просто сказати, що ми нічого не будуватимемо в центрі — це неправильно. До того ж жодний об’єкт не будується без попереднього погодження в контролюючих інстанціях. Це і охорона навколишнього середовища, і санепідемстанція, і пожежна охорона —всі проводять свої експертизи. Остаточне рішення, звичайно, ухвалює Київрада. Ми, архітектори, приймаємо лише погоджену передпроектну документацію. Потім уже будівництво. Ну й визначаємо, звичайно, будівельну політику в місті.

Мансарди, якщо грамотно казати, це навіть не надбудови, а правильна експлуатація горищ. Не ми перші. Архітектор Мансард ще позаминулого століття першим запровадив це нововведення в Парижі. Естетика? Все залежить від проектувальників. Ми вимагаємо під час добудови мансард цілковитої реставрації не лише фасадів, а й приведення до ладу подвір’їв. Крім того, є архбудконтроль, який видає і дозвіл на будь-яке будівництво, і здійснює приймання об’єктів. Раніше він був у складі головархітектури, нині це окрема організація.

Л. БровЧенко: Незалежна?

С. БабушкІн: Так, незалежна. Від головархітектури. Як нині й Київзем (їх тепер аж два!), і експертиза, і охорона пам’яток, загалом шість інстанцій. Раніше всі вони належали до Київголовархітектури.

Л. БровЧенко: А навіщо таке відокремлення, щоб легше проштовхувати якісь питання?

С. БабушкІн: Не думаю. Скоріше — навпаки. Раніше у головного архітектора було сім заступників із цих питань і один вирішальний підпис. І без жодних проблем Київ забудовувався. Чи є ще до мене запитання?

І. Науменко: Одне запитання. У всьому світі в містах, які мають історичну цінність, під час забудови чи ущільнення історичних центрів використовують так званий зонінг. Тобто, раз і назавжди затверджені самими городянами правила забудови й експлуатації будь-якого, навіть наймікроскопічнішого, кварталу. Невже наш древній Київ не гідний такого до себе поважного ставлення?

С. БабушкІн: Про зонінг. У нас ніколи не було потреби його мати. Адже ми як незалежна держава існуємо недовго. Дванадцята річниця була.

Репліка (із залу): Демагогія. Яке значення має зонінг до віку держави?

С. БабушкІн: Що раніше було? Місто росло, збільшилося в кілька разів. Уже всі села навколо перетворилися на місто. Центром міста ми почали займатися лише п’ять років тому. Так, Руслане Івановичу? Практично центром міста ми не займалися в ті роки. Серйозно не займалися. Ми будували Виноградар, Троєщину, Харківський масив, Осокорки тощо.

Зонінг, звичайно ж, потрібний. Але він потребує багато часу і великої кількості фахівців. Або ми створюватимемо якісь правила, не займаючися забудовою центру, чи все-таки будуватимемо...

І. Науменко: Без правил...

С. БабушкІн: Чому? Поясню. Правила є. Треба заспокоїтися відносно цього. І не турбувати з цього приводу прокуратуру. Незаконних, як ви кажете, будов у Києві я не бачу. Їх немає. Ми й самі, без прокуратури, через Київраду справляємося. Зонінг розроблюють. Ведеться кадастровий план, генплан і черговий генплан міста. Ми вже в електронну систему все це переводимо...

Н. Жуков (із залу): Так це, з’ясовується, комп’ютер, Сергію В’ячеславовичу, вирішив у дворі наших будинків збудувати 16-поверхову вежу? Впритул із нашими вікнами — 5000 квадратних метрів офісів, ресторанів, казіно та інших розважальних закладів із паркінгом на 250 автомобілів?

Я тут представляю громадський комітет, якому 233 мешканці кварталу «Пушкінська — Велика Васильківська — бульвар Шевченка — площа Толстого» доручили відстоювати свої права на нормальне життя. Пушкінська — одна з найгарніших вулиць Києва. Уже нині її не можна проїхати в години пік без півгодинної зупинки буквально біля кожного будинку. Особливо на нашому відрізку. І ми дихаємо вихлопними газами цих автомобілів. А тепер і у двір не можна буде відчинити вікно. Такий величезний паркінг у дворі за добу обслуговуватиме дві, а то й три тисячі машин. Ваша архітектурна політика, пане Бабушкін, уже перетворила центр Києва на суцільний тромб, де немає чим дихати людям.

Тепер запитання до вас, пане Міщенко. Ви правильно кажете, що і прокуратура, і суди мають довіряти експертам. Але в нашому випадку порушено Закон «Про основи містобудування» — будувати чи не будувати цього монстра в нашому дворі нас не запитали, а рішення ухвалили. Яка в цьому разі має бути експертиза, щоб внести прокурорський протест?

І ще. У нашому випадку вчинено справжню підробку, тобто злочин, який карається законом. Експерти Мінекобезпеки передали Київраді висновки, в яких йдеться про те, що на місці, де будуватимуть цього монстра, немає жодного дерева. А їх там — сімдесят, справжній парк. Такого самого віку і в такому самому стані, як і навколо пам’ятника Шевченка. І от тепер наш парк знищать. Легені нашого двору. І це не привід для протесту? Та треба кримінальну справу відкривати. Адже ми всі необхідні документи в прокуратуру передали. Я вже не кажу про те, що практично всі наші будинки —це пам’ятки архітектури. Чорним по білому в законі написано, що не можна їх чіпати. Лише у виняткових випадках, з дозволу Кабінету Міністрів. Жодний інший орган, жодна київська адміністрація не має права давати дозвіл на проведення робіт, які можуть їх пошкодити. А тут хочуть вирити величезний котлаван шестиметрової глибини! Нам що, на вертольотах свої будинки підтримувати?

Р. Кухаренко: Тут йшла мова про зонінг. Ще 1979 року, без будь-яких комп’ютерів, рішенням Київського міськвиконкому було визначено в столиці межі історико-культурних заповідників і зони пам’ятних місць і пам’яток: археології, архітектури, історії, які охороняються. Крім того, в 1986 році, під час затвердження Радою Міністрів УРСР генплану розвитку Києва, було сказано однозначно, і, здавалося, на віки: у центрі нашого міста забороняється зводити споруди заввишки більш як сім поверхів. Це нормальна практика. У центральних кварталах Рима дозволено будувати не вище ніж шість поверхів, у Відні — також шість, у Празі — п’ять, у Вашингтоні — знову-таки шість... От вам і зонінг, нехай не по кожному кварталу. Хоча й такий, безперечно, потрібний. Якщо ми не Герострати.

Наприкінці 90-х — на початку нинішнього століття про ці цілком розумні правила зовсім забули. Центр Києва почав зростати угору. Наше управління категорично виступало проти такої містобудівної політики. Але головархітектура гне свою лінію.

Два роки не погоджувала проект рішення Київради № 979, яке підтверджувало б ці правила. Нині рішення діє і всі колишні правила вже легітимні. Але загальний правовий нігілізм продовжує брати гору.

Історики схильні витоки правового нігілізму датувати 1917 роком. Я згодний. У 1953 році було знищено академію архітектури і нині маємо замість художників архітектури класу Городецького архітекторів-коробочників. Але 12 років розвитку демократії теж чималий термін. Є цілком нормальні закони. Чіткі та не менш прийнятні підзаконні акти й документи. Є закон про бережливе ставлення до культурної спадщини. Зрештою, визначено режими містобудування для охоронних зон і самі ці зони. Лише бери і працюй, створюй нові архітектурні шедеври, не руйнуючи старих. Але войовничий правовий нігілізм процвітає.

І. Науменко: У зв’язку з цим. От ви, Руслане Івановичу, є охоронцем нашого древнього Києва. Розумію, це дуже складна робота. Скажіть, ваше управління з охорони історико-культурної спадщини бореться з тим, що кияни без будь-яких докорів сумління нівечать фасади пам’яток архітектури?

Р. Кухаренко: Обов’язково. З нашої подачі нині у виробництві шість справ у судах. Деякі ми виграємо. Свіжий приклад. Балкон, у квартирі 9—10 будинку по Володимирській, 18-г. Збудували величезний фурункул на фасаді. Суд виніс рішення. Господар балкон демонтував власним коштом. Але в нашому управлінні лише 32 особи. У Лондоні, приміром — тисяча. Тут громадськість, органи місцевого самоврядування мають діяти. Наведу ще такий приклад. Коли ми розробляли проект реконструкції посольства України в Англії, то погоджували з їхніми фахівцями дверні ручки. І замінити їх нам не дозволили. Ось так у Європі оберігають культурну спадщину. А в нас усе житло в центрі Києва приватизовано незаконно. Без погодження з нашим управлінням, а отже, і без будь-яких зобов’язань перед суспільством, перед історією. Тому й ростуть «шпаківні» на фасадах. Тут потрібні радикальні заходи. Якщо замало відповідного рішення Київради —Верховна Рада має втрутитися.

Л. БровЧенко: Руслане Івановичу! Ви кажете, ухвалено рішення про заборону будівництва в центрі висотних будівель. А монстри, які вже зводять, таки виростуть, чи їх «скосять» до сьомого поверху?

Р. Кухаренко: Правовий нігілізм проник у всі сфери нашого суспільства. Нині на мене тиснуть, щоб дав згоду на будівництво 26-поверхового будинку по вулиці Панаса Мирного, 6. Але за законом там встановлено ліміт у сім поверхів і не більше. Аргумент? Чиновників треба забезпечити житлом. Хто заперечує. Але чому не на лівому березі, а в історико-охоронній зоні?

Л. БровЧенко: Все починається із землі...

Р. Кухаренко: Все починається із серця. Чи достатньо любові до нашого міста у кожного з нас? Чи ми використовуємо Київ як розмінну монету для власного збагачення. Ось корінь зла.

Л. БровЧенко: Отже, гроші вище любові до власного міста, столиці, зрештою, Руслане Івановичу?

Р. Кухаренко: А багато ви знаєте корінних киян? Їх відсоток мізерний. Час уже своє земляцтво організовувати. А прибульці хочуть використати місто для власних потреб. Ось і весь фокус.

Репліка (із залу): У Парижі за законом некорінного мешканця головним архітектором міста не призначають. Хоч би самим Растреллі чи Корбюзьє він був. І біля Ейфелевої вежі шістнадцятиповерхових монстрів не зводять...

А. Миргородський: У нас біля Маріїнського палацу теж ніколи нічого не збудують. Два слова з наболілого для киян питання. Коли не можна будувати. Ті самі мансарди, магазини чи офіси з окремим входом. Не можна, якщо приміщення — пам’ятка архітектури. Це не обговорюється. Але й пам’ятки бувають різних категорій. Це визначає фахівець. Другий випадок. Не можна, коли не дозволяють технічні можливості. І наступне. Дозвіл мешканців будинку. Але яких мешканців? На мою думку, лише тих, хто об’єднався в юридичну особу...

Репліка (із залу): Решта, по-вашому, безправні, люди другого сорту? Але ж закон каже прямо протилежне...

А. Миргородський: Що я під цим розумію? Об’єднавшись у кондомініум, ви берете будинок на баланс. Виходите з ЖЕКу, виходите з комунальної власності, відкриваєте свій рахунок, ви стежите за своїм будинком, приводите до ладу застарілі мережі, міняєте труби водогінні, каналізаційні, міняєте батареї, стежите за дахом. І в цьому випадку ви можете ухвалювати спільне рішення, що робити з вашими допоміжними приміщеннями. Чи віддавати комусь під мансарду, чи залишати їх у тому вигляді, який вони на сьогодні мають і самим ремонтувати. У цьому разі є відповідальність ваша, і ви самі приймаєте рішення. Я думаю, що коли мешканці реально шукають гроші на ремонт свого власного будинку і приходить до них людина, котра каже, що вона побудує мансарду, але при цьому поміняє каналізацію, насоси, зробить нову покрівлю, яка не протікатиме, нові ліфти... Я гадаю, що лише така ситуація і підлягає обговоренню. Люди, котрі об’єдналися, і розуміють, що утримувати будинок непросто, що це відповідальність, у тому числі фінансова, вони радше за все підуть на діалог з таким інвестором.

Л. Іващук (із залу): Ми маємо кондомініум. Ми написали заяву про вихід із ЖЕКу, про передачу будинку на баланс. Нам дали список потрібних для цього документів. Почали їх готувати. І лише тут дізналися, що у нас немає прибудинкової території. Що її віддано для будівництва офісного центру. Ви самі, Андрію Івановичу, депутат Київради. І перед виборами обіцяли захищати інтереси киян.

А. Миргородський: По-перше, я вперше це чую. До мене ніхто не звертався. Приходьте, обговоримо. І тоді я вам скажу, чи проти, чи підтримуватиму вас.

Л. БровЧенко: Мені здається, нам вдалося обговорити намічені для «круглого столу» проблеми. Всім було роздано висновки, точніше, рекомендації для органів влади, які, як нам здається, можуть поліпшити ситуацію в столичному містобудуванні. Я бачив, що учасники «круглого столу» вносили туди свої правки. Їх обов’язково врахують. Але наша робота на цьому не закінчується. Газета продовжуватиме рубрику «Фасади і задвірки». Сподіваюся, що загальними зусиллями нам вдасться ситуацію змінити на краще. Від імені колективу редакції дякую всім присутнім за участь у нашій зустрічі.

— зняти інваріантність прочитання ст. 10 та ст. 11 Земельного кодексу України в частині визначення суб’єктів власності на земельні ділянки в містах з районним поділом;

— під час розроблення Житлового кодексу чітко визначити права і обов’язки власників житлового фонду (багатоквартирних будинків) у їх взаємодії з органами місцевого самоврядування і місцевої влади;

— запровадити пряму кримінальну відповідальність за статтею «За неповагу до Закону»;

— провести парламентські слухання про виконання законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самоорганізації населення».

— згідно із законодавством України чітко розмежувати повноваження місцевих і державних організацій у питаннях землекористування та землеустрою, зокрема у Києві.

— забезпечити неухильне дотримання Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та рішення Конституційного Суду від 09.02.2000 р. (справа № 1-5-2000 «Про місцеве самоврядування»), особливо в частині виконання ст. 6. п. 5 зазначеного закону;

— провести аудит ухвалених раніше рішень Київради у сфері землекористування, комунальної власності і містобудування на відповідність їх чинному законодавству;

— розробити ефективний механізм реалізації прав членів міської громади, власників квартир і структур самоорганізації громадян за місцем проживання;

— ухвалити однозначне рішення про те, що без офіційно оформленої згоди територіальних громад від первинних осередків (кондомініумів, будинкових і квартальних комітетів) до органів місцевого самоврядування (райрад) виділення земельних ділянок під капітальне будівництво, так само як і капітальне будівництво на територіях, які належать територіальним громадам, є неможливим;

— провести паспортизацію фасадів будинків насамперед у історико-охоронній зоні і ухвалити відповідне рішення про приведення архітектурного вигляду приміщень і споруд відповідно до паспортів фасадів коштом громадян і організацій, які порушили зовнішній вигляд споруд унаслідок самобудов;

— розробити і домогтися неухильного дотримання так званого зонінгу — місцевих правил забудови кожного кварталу на матеріалах Генерального плану містобудівного розвитку Києва і суворого дотримання чинного законодавства.

— з метою ефективності здійснення нагляду за дотриманням законності у столичному містобудуванні створити спеціальний підрозділ з нагляду за дотриманням містобудівного законодавства на зразок екологічних управлінь і відділів прокуратури.

— на виконання Закону України «Про інформацію» інформувати столичну громадськість через ЗМІ, в тому числі і через «ГУ», з кожного конкретного випадку порушення охоронного законодавства під час здійснення міської Програми ущільнення забудови історико-охоронної зони столиці.