Відкритий лист

Звернутися з відкритим листом до вас нас спонукала не особиста образа, не корисливі мотиви чи, борони Боже, нездорові власні амбіції. Це звернення продиктоване справжньою тривогою за майбутнє Української академії банківської справи.

Мало якому навчальному закладові за такий незначний період свого існування вдавалося заявити про себе на повний голос.

Зі здобутками і успіхами академії, яка, згідно з рейтингом «Софії Київської», уже кілька років перебуває в першій десятці кращих економічних вузів України, ви мали можливість ознайомитися особисто під час її відвідання.

Звісно, цього злету молодий навчальний заклад досяг за лічені роки не за помахом чарівної палички, а завдяки добрій волі і зусиллям багатьох людей, передусім завдяки особистій підтримці Президента України Леоніда Кучми і фінансуванню та патронажу Національного банку України. Чимало сил і наснаги віддав для встановлення та розбудови цього закладу новітньої формації перший ректор — професор Анатолій Єпіфанов.

На жаль, з гіркотою і болем у серці доводиться констатувати, що, попри титанічні зусилля багатьох відомих у державі керівників і політиків, невдовзі від академії можуть залишитися лише вивіска та гіркі спомини. Ось уже півроку, з призначенням на посаду виконуючого обов’язки ректора професора Володимира Міщенка, у її стінах оселилася тривога. Доводиться констатувати, що професор Міщенко, на наш погляд, не витримав серйозного випробування владою і не зумів з належною відповідальністю нести цей тягар. Замість того щоб спрямувати свій талант на подальше зміцнення авторитету ввіреної йому академії, він з головою поринув у підготовку плацдарму та вербування прибічників для підтримання його кандидатури на майбутніх виборах ректора академії. Прагнучи досягти задуманого, він зробив ставку на дуже сумнівний постулат — «для досягнення мети всі засоби прийнятні». Так, у Законі України «Про вищу освіту» чорним по білому написано, що до складу Вченої ради вищого навчального закладу, крім ректора, проректорів та головного бухгалтера, делегуються також доктори наук, професори і завідуючі кафедрами. Та, схоже, для Володимира Івановича закон — не указ, і він самочинно, навіть не порадившись із радою, поповнює її новими членами — у недалекому минулому своїми аспірантами, а тепер доцентами кафедри фінансів, яку очолює його дружина. З такою вдячною радою під силу будь-які гори на шляху до заповітного крісла подолати.

І це не прикра помилка, яку можна списати на недосвідченість молодого керівника. Пан Міщенко, щоб розіграти на виборах безпрограшну карту на свою користь, на свій лад трактує й чимало інших обов’язкових для неухильного виконання законів і нормативних актів, які регламентують діяльність вузів. Зокрема «Примірне положення про приймальну комісію вищого навчального закладу України», затверджене наказом Міністерства освіти і науки України, відповідно з яким заступником голови приймальної комісії обов’язково є проректор з навчальної роботи. Та Володимир Іванович, нічтоже сумняшеся, перекроює наказ як йому заманеться і призначає на цю посаду лояльного завідуючого кафедрою.

Прикре й те, що тих, хто вголос висловлює невдоволення «новаціями» по-міщенківськи і його, як на нас, волюнтаристськими методами керівництва, пан професор «виховує» по-своєму — відмовляє у продовженні контракту. До цього чорного списку сьогодні вже потрапили три проректори і декілька викладачів, які за останні п’ять років не мали жодного зауваження, а, навпаки, лише нагороджувались, у тому числі грамотами НБУ. Відмовлено в прийомі на роботу докторові економічних наук, професору Салу І. В., який протягом семи років на громадських засадах завідував кафедрою банківської справи, був членом Вченої ради академії і членом спеціалізованої Вченої ради з захисту докторських дисертацій. Спочатку запропонували роботу в академії й оформили офіційний перехід до неї начальнику відділу економіки міста, кандидатові економічних наук, доценту Дронік С. В., а потім без будь-якого пояснення й обгрунтування відмовили в цьому. Запропонували перехід до академії професорові Тарасенку С. Л. з Донецька, протягом року ухвалювали цей перехід і знову ж безпідставно відмовили в останній момент. Здається, що основна мета цих дій — усунення самостійних висококваліфікованих фахівців. Тому бажаючих критикувати В. Міщенка за помилки та упередженість стає менше і менше.

Тим часом імідж академії неухильно падає.

«Благополучно» канула в Лету колишня гордість академії — спеціалізована рада з захисту докторських дисертацій.

Поступово руйнується матеріально-технічна база, і мова давно йде не про її зміцнення, а хоча б про збереження того, що було створено за останні роки.

Ще якихось півроку тому в стінах академії панувала атмосфера взаємоповаги і взаєморозуміння, доброзичливості й піднесення, здорового суперництва між студентами і викладачами, продиктованого одним бажанням — примножувати славу рідного вузу.

Нам, хто безпосередньо стояв біля витоків Української академії банківської справи, боляче дивитися, як по-варварськи знищуються плоди праці чисельного колективу. Якщо, лише примірюючись до ректорського крісла, новоспечений керівник усе поставив з ніг на голову, то яких сюрпризів можна чекати від нього, коли стане ректором?

Невже керівництву Національного банку та Міністерству освіти і науки України байдужа подальша доля академії? Якщо ні, то саме зараз настав час для серйозного і всебічного аналізу нездорової ситуації, спровокованої неадекватними діями Володимира Міщенка, бо вона невдовзі може призвести до непередбачуваних наслідків.

З повагою і надією на те, що з вашою допомогою академія вийде з кризи і відновить втрачені позиції.