Відкриваючи в січні на сторінках нашої газети рубрику «Фасади та задвірки», редакція ставила цілком конкретну мету — розглянути ситуацію, що склалася останніми роками у столичному містобудуванні і спричинила та спричиняє численні протести киян.
Проект було схвалено міським головою Олександром ОмельЧенком, і задумували його як спільну роботу «Голосу України» з Київрадою. З тим щоб навести елементарний лад у забудові та реконструкції історичного центру столиці, очистити місто від самобуду в будь-яких його формах, поставити реальний заслін порушникам будівельних норм та правил, а головне — обмеженню прав та свобод наших співгромадян, у цьому разі киян.
Чимало фахівців — мистецтвознавці, історики, архітектори, юристи, культурна громадськість і пересічні мешканці та гості столиці незалежної України оцінюють сьогодні ситуацію в містобудівному господарстві Києва як кризову. Така оцінка звучить лейтмотивом практично у всіх, і насамперед авторських, матеріалах, опублікованих у газеті під рубрикою «Фасади і задвірки». І це незважаючи на те, що столицю протягом останніх трьох-чотирьох років охопив справжній будівельний бум: на очах в історико-охоронній зоні, неначе гриби після дощу, зростають висотні вежі (як для Києва — справжні хмарочоси) банків та офісів, готелів і торговельних центрів, прискореними темпами зводять цілі квартали житлових будинків підвищеної поверховості.
Постає природне запитання, за такого бурхливого розвитку будівельної галузі в головному місті країни, в чому саме виявляється криза? Що і, головне, чому, спричиняє тривогу столичної громади?
Саме про це була розмова в редакції за «круглим столом». У ній взяли участь: старший юрисконсульт Комітету Верховної Ради з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв’язку Владислав СеменЧенко; начальник юридичного управління Київського главку земельних ресурсів Держкомзему Юрій КушнІренко; в. о. головного архітектора Києва Сергій БабушкІн; заступник прокурора Києва Сергій МІщенко; в. о. начальника Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновних робіт Києва Руслан Кухаренко; перший заступник начальника Головкиївархітектури Андрій Миргородський; заступник головного редактора «Голосу України» Леонід БровЧенко; оглядач газети з економічних питань, ведучий рубрики «Фасади і задвірки» Ігор Науменко.
Про те, що в «ГУ» відбуватиметься зустріч за «круглим столом» з проблеми, що так непокоїть киян, у газеті заздалегідь було опубліковано відповідне оголошення, що викликало непідробний інтерес у багатьох представників столичної громади, і вони взяли безпосередню участь у запропонованій розмові.
На жаль, знехтував персональне запрошення депутат міськради, голова комісії Київради з питань містобудування та землекористування Микола Легеза, людина, якій, по суті, електорат столиці довірив представляти і захищати інтереси киян в органах місцевої влади. Це більш ніж дивно, бо міський голова Олександр Омельченко особисто запевнив редакцію, що М. Легеза обов’язково візьме участь у «круглому столі».
Земельне питання — кляте питання
Л. БровЧенко: Розпочинаючи рубрику «Фасади і задвірки» як спільний проект з Київрадою, газета не відкривала вікна у Європу або Америку. Проблема містобудівного розвитку Києва, а надто його історичної частини, давня. І вона завжди мала гострий характер, особливо болючий для корінних киян. Бо Київ цінують не лише в Україні, а й у всьому світі насамперед як стародавню історичну пам’ятку культури та архітектури всесвітнього значення.
Ми знаємо, що в тридцяті роки минулого століття над стародавнім Києвом пронеслася хвиля вандалізму, яка знищила унікальні пам’ятки християнської культури і архітектури. Ми знаємо, що були справді геростратівські проекти цілковитого знищення історично сформованого ландшафтно-архітектурного зовнішнього вигляду Подолу, Печерська, Липок, Десятинця та інших центральних, а отже найдревніших, районів міста. На щастя, їх не реалізували сповна. Матеріалізоване відлуння обсягу тих планів ми повною мірою бачимо сьогодні — достатньо пригадати «шедевр» радянської архітектури, так званий будинок науковців, який надовго, коли не назавжди, спотворив архітектурний ансамбль навколо оперного театру, залишений нам нашими предками.
Зрештою, саме цей житловий будинок, що постав уже за життя нинішньої генерації киян на розі вулиць Володимирської та Богдана Хмельницького, має слугувати сучасним і майбутнім забудовникам та архітекторам столиці своєрідним наочним негативним прикладом. До чого можуть призвести волюнтаризм, соціальна аморальність та правова безкарність містобудівників. Адже неповторне і безцінне культурно-історичне обличчя Києва сьогодні ледь-ледь, але ще таки проглядається чи вгадується лише на семи-восьми відсотках території міста.
Тривогу столичної громадськості за долю саме цієї зони, що швидкісними темпами перетворюється на наших очах, — перше, що засвідчили публікації під рубрикою «Фасади і задвірки» та численні листи читачів як відгуки на них. Так окреслилася проблема містобудування і землевідведення під час здійснення міської Програми ущільнення забудови центральної частини Києва — його історико-охоронної зони, занесеної до реєстру пам’яток світової культури ЮНЕСКО.
Друга актуальна проблема — утримання багатоквартирних будинків у зв’язку з виконанням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». У столиці чітко не визначено права та обов’язки кожного із суб’єктів права власності в багатоквартирних будинках. Вони не тільки не пов’язані між собою, а й не узгоджені з правами та обов’язками органів місцевої влади.
Третє, що просто обурює киян, а гостей столиці, м’яко кажучи, дивує, — самобуд у всіх його формах. Достатньо пригадати суцільне, якщо можна так сказати, засклення балконів, хто на що здатний, всілякі прибудови, огорожі та іншу архітектурну самодіяльність, що перетворює фасади наших будинків на курники або шпаківні.
Ю. КушнІренко: Дуже актуальні проблеми. Про землекористування. Відведення землі — основа основ містобудування. Те, що сьогодні кияни називають двовладдям у земельному питанні, і призводить до беззаконня. Бо коли немає чіткого розмежування функцій керуючих органів виконавчої влади, коли вони дублюють один одного, про якийсь порядок годі й казати.
Отже, до останнього часу питаннями землеустрою та землевідведення в Києві опікувався відповідний главк Держкомзему.
А що сталося? Річ у тім, що ухвалений Верховною Радою Земельний кодекс окремою статтею зобов’язав Кабінет Міністрів створити відділи земельних ресурсів у міських радах.
Робота ця потребує певного часу. Кабмін готував потрібні юридично та організаційно розроблені рішення.
Не чекаючи, торік у травні Київрада своїм рішенням створила Головне управління земельних ресурсів Київської міської держадміністрації.
І. Науменко: Так би мовити, явочним порядком?
Ю. КушнІренко: Можна і так сказати. От і виникло безладдя. Незаконність рішення Київради, про яке йдеться, відзначив Президент України Леонід Кучма у своєму Указі від 14.12.2002 р. № 1157/2002 «Про скасування рішень глави Київської міської державної адміністрації». Виконуючи президентський указ, Кабмін звернувся до суду з відповідним позовом.
Прийняття цього рішення Київрадою є прецедентом порушення конституційного принципу розподілу дій та меж здійснення місцевого самоврядування та державної виконавчої влади в Україні. Отже, у столиці порушено регулювання громадських відносин у галузі користування земельними ресурсами. Фактично не провадиться саме державний контроль у галузі охорони та використання землі, у веденні державного кадастру. Сумнівними з точки зору законності стають, якщо взагалі здійснюються, моніторинг земельних ресурсів Києва, державна землевпорядна експертиза, єдина система реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна і права на нього тощо.
Зрозуміло, новий столичний земельний главк було створено на базі київського управління Держкомзему. Новоспеченою управлінською структурою, ото вже справді явочним порядком, без актів прийому-передачі, фактично було захоплено майно та приміщення. Чи правильно це? Звичайно, ні. Адже майно — це не лише столи, стільці та оргтехніка. Це ще і створювана держслужбовцями протягом багатьох років необхідна для ефективної роботи документація. Прокуратура в курсі цих справ. Вона вносила відповідний протест. Київрада прокурорський протест не задовольнила.
Л. ІващУК, заступник голови кондомініуму «Архітектор» (із залу): Хочете приклад, до чого все, про що ви зараз розмовляєте за «круглим столом», призводить у конкретному житті?
Я представляю об’єднання співвласників будинку № 4 по вулиці Городецького, зареєстроване згідно з законом як юридична особа. Отже, 27 лютого цього року Київрада ухвалила рішення № 289-2/499 про виділення ТОВ «Парк—Профіль» земельної ділянки між нашим будинком і будинком № 6. Єдиного проїзду в наші двори. Обидва наші будинки — пам’ятки архітектури. Розташовані в історично-охоронній зоні першої категорії. Землю виділено для спорудження офісно-торгового центру.
З нами питання ніхто не погоджував. Хоча нашому кондомініуму (первинній структурі районної громади. — Ред.) за законом належить прибудинкова територія. Але виділення проїзду під спорудження офісу не пройшло, як ми абсолютно точно встановили, обов’язкового (згідно із законом!) попереднього погодження з держуправліннями пожежної охорони, санітарного нагляду, охорони пам’яток історії та культури тощо. Оце тут присутній Руслан Іванович, він може підтвердити.
Р. Кухаренко: Підтверджую...
...Отже, якщо забудова проїзду, наголошу, єдиного у двори наших будинків, відбудеться, хто відповість, якщо — не приведи Боже! — виникне пожежа у квартирах, які виходять на подвір’я? Київрада гуртом? Адже евакуація людей і гасіння вогню стануть неможливі. А такий випадок у нас стався кілька років тому. Горіла саме квартира з двору... І взагалі, як нам накажете жити?
Л. БровЧенко: Це запитання редакція офіційно адресує Миколі Легезі, який зігнорував нашу зустріч. Адже саме він візує проекти рішень з відведення землі під забудову.
Ю. КушнІренко: Я з цим випадком знайомий. Та в чому тут правова колізія? Київрада, безперечно, має право створювати главки, відділи, та що завгодно, зокрема й у земельних питаннях. Та річ у тім, які функції ці структури виконують. Якщо сьогодні створений главк виконує землевпорядну експертизу, то, даруйте, це не його компетенція. Звідси і якість, про яку наочно свідчить оприлюднений гостем «круглого столу» приклад. Якщо веде державний земельний кадастр — то це компетенція державного органу.
І. Науменко: А яке рішення прийняв суд?
Ю. КушнІренко: Міський господарський вирішив, що Київрада має рацію. Суперечка триває. І я гадаю, що є в нас іще судові інстанції, котрі вирішать питання по суті і за законом.
Індикатором виконання земельного законодавства в Києві є скарги мешканців столиці. Їх сотні. І всі, по суті, — до земельного главку Київської держадміністрації...
Л. БровЧенко: Юрію Івановичу, ви сказали, що главк Київрада створила. А тепер віднесли його до держадміністрації. То в якій же він структурі?
Ю. КушнІренко: Дуже влучно зазначено. У законі про столицю сказано, що виконавчий орган Київради водночас є і держадміністрація. Тобто київська... Мені як юристу незрозуміло, хто приймає те чи інше рішення: виконавчий орган Київради чи міськдержадміністрація. А як розібратися у цих хитромудрощах пересічному киянинові? Розумієте? Люди розгублені. Не знають, до кого звертатися і хто виносить остаточний вердикт з проблеми — депутат, делегований міською громадою, чи держчиновник.
Одне слово, є потреба закони «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві держадміністрації» та «Про столицю України — місто-герой Київ» привести у відповідність з чинним Земельним кодексом України. Це вже питання до Верховної Ради.
Хто в домі господар
В. СеменЧенко: У нас у всьому так. Винні закони чи то сама Верховна Рада. Законів, які регулюють містобудування, зокрема у Києві, достатньо. До вже названих додам ще — «Про самоорганізацію населення», «Про планування і забудову територій», «Про архітектурну діяльність». Можна ще називати. Отже, питання містобудування на рівні влади законодавчої більш-менш урегульовано. Інша справа, як ці закони виконують. Верховна Рада не може відповідати за дії органів виконавчої влади.
Хочу наголосити, відповідаючи вам, Юрію Івановичу. Якщо виникають проблеми різночитання, недосконалості чи то неповного охоплення законодавством тих чи інших проблем, Верховна Рада завжди іде назустріч виконавчим органам, і народні депутати з готовністю, можна сказати, приймають їхні пропозиції. Якщо ці пропозиції розумні — досить оперативно ініціюються належні зміни в законодавстві.
Кілька слів про самобуд. Прийнято новий Цивільний кодекс України. З першого січня наступного року він набере чинності. Але і в кодексі, яким ми користуємося, є статті, що передбачають відповідальність за самобуд.
Репліка (із залу): Фасади київських будинків свідчать пpо це особливо пpомовисто...
В. СеменЧенко: Кілька слів про використання спільної власності у багатоквартирних будинках. Є Закон «Про об’єднання співвласників у багатоквартиному будинку», так звані кондомініуми. Але тут виникають труднощі. Бо для створeння таких об’єднань потрібно, щоб будинок не мав заборгованості з оплати комунальних та інших послуг.
Л. БровЧенко: А таке трапляється нечасто?
В. СеменЧенко: Так. Але якщо створюване об’єднання виступить гарантом, що заборгованість буде погашено, кондомініум зареєструють. Однак люди не дуже сприймають такий механізм.
У чім проблема? В багатьох будинках є нежитлові допоміжні приміщення (горища, підвали, колясочні тoщо), які за Законом «Про приватизацію державного житлового фонду» автоматично переходять у спільну власність володільців квартир — пропорційно до приватизованої ними житлоплощі. Та багатьом фірмам удається брати ці приміщення в оренду або викуповувати за потурання місцевих органів влади, місцевих рад. Таким чином законні власники втрачають права на використання нежитлових допоміжних приміщень. Ось наочний приклад. Будинок № 12/7 по вулиці Богусовського біля Печерського ринку, де тепер добудовують два поверхи. Всі ми чудово розуміємо, який прибуток матиме інвестор. Можу сказати, я консультувався з будівельниками, — до мільйона доларів США за один поверх...
С. МильцЕВ, голова правління міської громадської організації «Київське об’єднання власників житла (із залу): Всі ми, представники столичної громадськості, гості «круглого столу», вдячні редакції за рубрику «Фасади і задвірки». Громадська організація, котру я представляю, нині зростає швидше, ніж усі політичні партії, разом узяті. І якщо нинішню політику забудови Києва не буде змінено, то наша організація за кілька років напевне налічуватиме більше членів, аніж усі партії України.
Л. БровЧенко: Вона навіть стане політичною партією?..
С. МильцЕВ: До того йде. До нас із пропозицією об’єднатися звернулося вже Запоріжжя — мешканці 300 багатоповерхових будинків. Та зараз не про те. Верховна Рада ухвалила дуже важливі закони. Їх уже тут називали. Але я так гадаю, що вона зобов’язана також контролювати й виконання цих законів. До Верховної Ради, знаю, ми самі зверталися, надходить чимало скарг. Чому?
Нині у багатоквартирних будинках зародилися різні форми власності. Дайте відповідь, прошу, це запитання і до вас, Владиславе Олександровичу, і до прокуратури. Рішенням Київради про формування комунальної власності новостворених районів до неї віднесено практично всі багатоквартирки. У будинку приватизовано всі квартири, продано всі вбудовані й допоміжні приміщення... Яка тут може бути комунальна власність району? Виходить, приватизована вами квартира — комунальна власність, отже, не ваша? І завтра прийде новий Швондер і вас звідтіля вижене? І правильно зробить. Бо приймають такі рішення.
Либонь, час Верховній Раді провести відповідні слухання, якщо не на пленарному засіданні, то хоча б у профільному комітеті. Бо Швондер уже приходить. В особі місцевих органів влади. У тому самому будинку, про який ви, Владиславе Олександровичу, кажете, горище було продано забудовникові як комунальну власність. Він отримає до двох мільйонів доларів. А за які кошти утримувати пожильцям власний будинок надалі? Адже він потребує постійних вкладень на поточні ремонти, на утримання фасаду, інженерних мереж. А там — і капремонт знадобиться. І таке становище скрізь у Києві!
І. Науменко: А інвестори мають 300—400 відсотків підйому...
В. СеменЧенко: Десь так, а то й до 500 відсотків. Але про згаданий будинок. Його співвласники звернулися і до нас, до Верховної Ради. Та ВР, на жаль, не може тут нічого вчинити. Єдине — зробити запит прокуратурі. Однак пожильці розпочали судовий процес. Втручатися ніхто не має права. Як мені відомо, суди і першої інстанції, і апеляційний прийняли рішення на користь інвестора. Нині справу розглядає Верховний Суд. І чим вона закінчиться — поки що невідомо.
С. МильцЕВ: Цілком справедливо. Хоча вже давно 22 суддів Верховного Суду України двічі своїм рішенням однозначно визначили, що допоміжні приміщення аж ніяк не належать до комунальної власності. Згідно з Конституцією рішення найвищої судової палати оскарженню в Україні не підлягає. Як можуть об’єднання співвласників утримувати будинки, якщо немає коштів? Якщо місцеві суди позбавляють їх джерела доходу, як у наведеному вами, Владиславе Олександровичу, прикладі? Але ж таке трапляється часто-густо. І якщо місцева влада й надалі продаватиме допоміжні приміщення під маркою нежитлових, як це практикують повсякдень, а співвласники багатоквартирних будинків будуть принциповими, то невдовзі весь Київ сидітиме в суді! То куди ми йдемо, в Європу?
Л. БровЧенко: Всі знають, яка в нас може бути судова тяганина. Вона може тривати роками...
І. Науменко: І чому це у практиці нашого міста, столиці, з’явився такий термін, як «нежитлові приміщення»? Усі допоміжні приміщення само собою нежитлові. Згідно з законом — не підлягають приватизації, а значить, і продажу. Бо належать усім пожильцям і кожному зокрема. Є кондомініум, немає кондомініуму — то байдуже. Але ж їх продають! Райради і райадміністрації приймають антизаконні рішення, затверджують проекти, котрі проходять всі контролюючі інстанції, розпочинають будівельні роботи, і все це освячене рішеннями Київради...
В. СеменЧенко: Ви самі весь час кажете, що рішення приймає місцева влада. Як може ВР врегулювати ці питання? Таж не може вона, справді, дати доручення райрадам не приймати такі рішення!
І. Науменко: А ухвалити закон, який передбачав би кримінальну відповідальність за неповагу до закону? Як це заведено в інших країнах. Саме порушення там навряд чи потягне на адміністративну відповідальність. А за неповагу до закону — завжди відповідальність кримінальна. А в нас? У кращому разі суд іще зможе позначити незаконність прийнятого рішення. Інколи його скасувати. Але ніхто за неповагу до закону не несе найменшої відповідальності. Це, даруйте, не демократія, а абсурд.
Ю. СеменЧенко: Погоджуюся з вами, що то не є демократія. Та ВР не може, якщо дано дозвіл на забудову якогось приміщення чи ділянки з порушенням містобудівної документації, нормативів тощо, оскаржити таке рішення. Даруйте, то не є компетенція ВР.
Л. БровЧенко: Тоді конкретне запитання до прокуратури. Чи є механізм, який може зупинити порушення закону з боку влади? Тих самих чиновників.
С. МІщенко: Порушена газетою тема, неначе виразка на тілі міської громади, давно назріла й перезріла. У прокуратурі — сотні звернень депутатів ВР, райрад, мешканців столиці з питань, обговорюваних за «круглим столом». За ними, либонь, Київраді давно час провести відкриті слухання.
Я ознайомився з усіма публікаціями під рубрикою «Фасади і задвірки». Знайомий і з виступами на цю тему інших засобів масової інформації. І, відповідно, за службовим обов’язком, — з усією поштою з обговорюваних тут проблем, котра надходить до міської прокуратури.
(Далі буде).
