Право на землю дає найбільшу можливість її використання. Власнику ділянки належить право володіння, користування й розпорядження нею. Земля в Україні на правах приватної власності може належати і громадянам, і організаціям. Вона може перебувати у власності однієї особи (фізичної або юридичної) або у спільній декількох осіб (теж фізичних або юридичних).

 За час здійснення земельної реформи в Україні свої ділянки приватизували 11,3 млн. громадян (85,6 відсотка), які мають на те право. З них 3,4 млн. гектарів приватизованих земельних ділянок (58 відсотків) одержано у власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель, 39 відсотків — для ведення особистого підсобного господарства. Крім того, 6,7 млн. селян державою безоплатно передано у власність 28,1 млн. гектарів угідь недержавних сільськогосподарських підприємств у вигляді земельних часток (паїв).

Однак ще не всі скористалися своїм правом на землю. Майже половина власників земельних ділянок і земельних часток не оформили своє право власності згідно з чинним законодавством. Отож мова про те, як це здійснити.

Від частки — до спільного

Стаття 86 Земельного кодексу України встановлює таке положення: «Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Суб’єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи».

Відповідно до статті 87 Земельного кодексу України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) у разі добровільного об’єднання власниками належних їм земельних ділянок;

б) у разі придбання у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) у разі прийняття спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди — в судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки і окремо, і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а в разі неможливості виділення частки — вимагати відповідної компенсації.

П’ятого червня нинішнього року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», особливості якого ми прокоментуємо в одній з наступних статей.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання у володіння, користування частини земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Зважаючи на розмір своєї частки, він також має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними зі спільною земельною ділянкою, і має брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах на утримання й зберігання спільної земельної ділянки. У разі продажу учасникам належної їм частки у спільній власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки згідно із законом.

Земельна ділянка може належати за правом спільної власності лише громадянам. У спільній власності перебувають земельні ділянки подружжя та членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Лише угодою між учасниками спільної власності, які вказані у списку, що додається до державного акта на право власності, можуть бути врегульовані відносини власності. На жаль, цей спосіб приватизації через необізнаність громадян дуже рідко використовується, особливо власниками земельних часток.

Безоплатно. Один раз

Українське законодавство закріпило декілька способів набуття цього права фізичними особами. Один із них — приватизація, тобто безпосереднє звернення в органи місцевої ради або районної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розміщена за межами населеного пункту, з проханням про безоплатне надання землі.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється завдяки:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають сьогодні в користуванні громадян;

б) одержанню земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (паювання сільськогосподарських угідь);

в) одержанню земельних ділянок із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, здійснюється один раз з кожного виду використання.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, якою він користується, за місцезнаходженням її подає заяву до районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо її приватизації приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір ділянки. До таких матеріалів належать паспорт на забудову земельної ділянки, матеріали кадастрової зйомки або інвентаризації цієї ділянки.

Громадяни (селяни) — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, котрі зацікавлені безоплатно одержати у власність земельні ділянки у вигляді земельних паїв, звертаються з клопотанням про їх приватизацію відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Орган місцевого самоврядування або виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку землевпорядного проекту приватизації земель. Передача земельних часток у власність здійснюється після затвердження вказаного проекту землеустрою.

Проект відведення ділянки розробляється на замовлення власників земельних часток за їхні кошти або кошти бюджету землевпорядними організаціями у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Зазначений проект до затвердження погоджується з місцевими органами: із земельних ресурсів, природоохоронним, санітарно-епідеміологічним, архітектури, після чого подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду, питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України під час переходу права власності на будівлю й споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання, право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власникові. У разі переходу права власності на будівлю та споруду до кількох осіб, право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Під час переходу права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок та земель державної або комунальної власності в розмірах, визначених статтею 121 Земельного кодексу України. Зокрема:

а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розміщено фермерське господарство. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства — не більш як 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва — не більш як 0,12 гектара;

г) для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більш як 0,25 гектара, в селищах — не більш як 0,15 гектара, в містах — не більш як 0,10 гектара;

д) для індивідуального дачного будівництва — не більш як 0,10 гектара;

є) для будівництва індивідуальних гаражів — не більш як 0,01 гектара.

Для селян розмір земельних ділянок, що передаються їм безоплатно для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Земельне й цивільне законодавство передбачає також можливість одержання земельної ділянки у власність у порядку успадкування, дарування, договору міни.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником державного акта на право власності та його державної реєстрації в державному земельному кадастрі. Починати використання земельної ділянки власник може після встановлення її меж у натурі відповідною землевпорядною організацією та одержання державного акта.

Антон ТРЕТЯК, доктор економічних наук, професор, віце-президент Української академії аграрних наук.

P. S. Про особливості узаконення земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні, та виготовлення державних актів на право власності на землю читайте в наступних публікаціях.