Фенікс,відроджений тричі

Нині ікона на реставрації. Але на великі християнські свята її виставляють у цьому залі. Тоді він перетворюється на храм, куди йдуть прочани звідусюди, а насамперед колишні мешканці Холмщини, святинею і оборонницею якої ця ікона була багато століть.

Іконі Холмської Божої Матері, вважають науковці, вже майже тисяча літ. За переказами, вона ніби належить пензлю самого святого євангеліста Луки. З Єрусалима ікона потрапила до Константинополя. А потім, за одними джерелами, її привіз у Київ князь Володимир, а за іншими — це був посаг його нареченої, царівни Анни. А вже Володимир поставив ікону в побудований ним у 1001 році Богородичний собор у Холмі.

— Давня Русь мала чотири такі шановані ікони, —розповідає завідувачка музею Тетяна Єлисєєва. — Це Вишгородська ікона Богоматері (нинішня Володимирська), Белзька ікона Богоматері (тепер Ченстоховська, найбільша святиня всіх поляків), ікона Успіння Божої Матері, яка згоріла 1941 року в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, а також ікона Холмської Божої Матері, яка сьогодні зберігається в нашому музеї.

Ікона Холмської Божої Матері відразу стала святинею Галицько-Волинського князівства, і перші її чудотворні діяння зафіксували ще тодішні літописи. Нібито саме завдяки її заступництву 1240 року Батию не вдалося взяти Холм. Захистила вона місто від монголів й у 1259 році: виставлена на оборонні вали ікона своїм дивовижним сяйвом налякала нападників. Через два роки монголи таки взяли Холм, пограбували й ікону, зняли з неї дорогоцінні ризи і пошкодили живопис, а саму кинули в руїнах храму. Відтоді вона має дві рани: одну на лівому плечі від шаблі, другу на правій руці — від стріли. Тих, хто вчинив це, покарав Бог: вони осліпли, а обличчя їхні повернуло до спин. Через сто літ ікону знайшли і перенесли до відбудованого храму.

Після Брестської унії 1596 року собор на Даниловій горі й ікона Холмської Божої Матері опинилися в руках греко-католиків. 1646 року вийшла книга керуючого Холмською духовною уніатською гімназією Якова Суші «Фенікс, відроджений тричі...». Там зафіксовано близько ста чудотворних діянь ікони. Ось як писав про ікону Яків Суша: «Лик Богоматері скромний і суворий, у суворості страшить, у страху солодкий, що проникає у серця людей незбагненним імпульсом, спонукає до служіння Богові. І відрізняється наш Образ тим, що інколи він страшний і засмучений, інколи милий і веселий, а інколи зовсім інший здається».

Майже 300 літ ікона була в руках уніатів. У 1650 році, за Зборівською угодою, Холмську парафію передано православним, й ікону теж. Але вже в 1651 році поляки порушили цю угоду. Король Ян Казимир бере ікону Холмської Божої Матері у похід під Берестечком. Перед битвою з військом Хмельницького чудотворний образ поляки виносять на поле битви й моляться про святе заступництво і допомогу. Як відомо, перемогло королівське військо. Свій успіх поляки приписали саме іконі Холмської Богоматері. Повернувшись у Варшаву, Ян Казимир встановлює її в каплицю королівського палацу. Того року він відновлює Холмську уніатську єпархію, а 29 квітня 1652 року передає їй ікону Божої Матері. Ян Казимир ще раз брав її в битву з козаками під Жванцем. Цього разу Богородиця не помогла полякам. Православним ікону повернули лише 1875 року.

Криваве століття

Бойові дії на Холмщині 1915 року зірвали з насиджених місць десятки тисяч її мешканців, яких вивозять у Росію. Ікону перевозять до Москви, у 1918 році до Києва. Незабаром Київ узяли більшовики, почали конфіскацію церковних цінностей. Щоб зберегти ікону, її звільнили від дорогих шат, розділили на три дошки (саме на стількох її намальовано) і роздали різним людям. А ікона завдяки архієпископу Іларіону (Івану Огієнку) 1943 року повертається до Холма. Але радянська армія вже за Західним Бугом. Ікону вивозять поїздом, який розбомбили під Краковом. Відтоді про її долю знало дуже мало людей. Інші вважали ікону назавжди втраченою.

За версією, яку повідала завідувачка Музею волинської ікони Тетяна Єлисєєва, коло розбомбленого потяга неушкоджену вогнем святиню знайшла жінка на прізвище Булгакова. Вона кидає своє майно, з іконою їде до Любліна і передає її тамтешньому священику, чиє ім’я невідоме. Священик сказав про знахідку настоятелю храму Іоанна Богослова в Холмі Гаврилу Коробчуку.

То були страшні часи знищення українського населення на Холмщині. Не обминула біда і Коробчуків. У селі Ласків Грубешівського повіту польські повстанці 10 березня 1944 року четвертують 25-річного сина Гаврила Коробчука — Лева, священика місцевої парафії. Мученицьку смерть він прийняв з 262 своїми вірними. Отця Лева Коробчука, разом з Василем Мартишем, Павлом Швайкою і його дружиною Йоанною, Миколою Гольцем, Петром Огризком, Сергієм Захарчуком, монахом Ігнатієм, по-звірячому вбитими у 1942—1945 роках, постановою Священного собору єпископів Святої Польської автокефальної православної церкви 7—8 червня ц. р. приєднано до лику святих холмських і підляських мучеників XX століття.

Про подальшу долю ікони розповідає дочка Гаврила Коробчука, Надія Горлицька:

— Ікону з Любліна до Холма привезли вантажівкою моя старша сестра Люба і псаломщик церкви Івана Богослова Петро Суриков. Де її ховали в Холмі, не знаю. Тоді поляки вже змушували українців виїздити з Холмщини. З великим жалем 1 грудня 1945 року ми покидали рідний Холм. Із собою везли багато ікон, були серед них і дві ікони Холмської Богоматері: справжня і копія з неї. У Луцьку батько став настоятелем Феодосіївської церкви, куди й заніс копію. Саме вона врятувала ікону-оригінал від енкаведистів.

А оригінал зберігався вдома в дубовій шафі, яку подарував батькові ще мій дід. Так ікона залишилася на багато десятиліть у нашій сім’ї.

Доля ікони, як і нашої родини, складна. Коли батька призначили настоятелем Феодосіївської церкви, там не служилося. Але як переселенці з Холмщини дізналися, що настоятель Гаврило Коробчук, то парафія стала дуже велика. Батьків авторитет в Луцьку зростав. Владі це не подобалося. Батько втратив роботу, мусив виїхати з Волині. Мав парафію в селі Плетений Ташлик на Кіровоградщині, потім у Чигирині.

Тоді я вже жила з чоловіком окремо. В батьківській хаті, де в шафі ховали ікону, мешкала сестра Люба. Згодом вона вийшла заміж за семінариста Дениса Ренду. Він отримав призначення до Івано-Франківська, ікону вони з Любою туди взяли. 1979 року я була у Франківську, і отець Денис казав: є хороший художник, хай перемалює ікону, бо дуже темна вона стала. Я кажу: «Ікона чудотворна, її чіпати не можна». Та коли приїхала 1981 року знов, ікона була вже перемальована.

— Увесь час була мрія поставити ікону в Свято-Троїцькому соборі, — каже Надія Горлицька. — Я розуміла, що її треба реставрувати. Порадившись з активістами волинського товариства «Холмщина» Йосипом Струцюком, Ростиславом Стрілкою і Лідією Засадко, вирішила віддати її в Музей волинської ікони на реставрацію. Що й зробила, за умов дотримання суворої таємниці, 16 листопада 1996 року.

— Коли вперше побачив ікону, це було потрясіння, —пригадує завідувач реставраційної майстерні музею Анатолій Квасюк. — Відчуття, ніби мене облили крижаною водою. Переді мною та ікона, про яку чув багато найдивовижнішого! Але авторський шар щільно замальований олією, під якою був суцільний шар шпаклівки. Вона залила тріщини у фарбованому шарі, левкасі, заповнила місця втрат. Шпаклівку та верхній фарбований шар довелося знімати скальпелем, під мікроскопом чи бінокулярною лупою. Нашарування знімали понад два роки. Лише після цього можна було проводити мистецтвознавчі та інші дослідження.

Відкрите мною зображення повністю збігалося з описами ікони, зробленими в XVІІ столітті Я. Сушею й іншими дослідниками, — каже А. Квасюк. — Як і зазначалося, написана вона на трьох кипарисових дошках загальним розміром 95,5 х 66,5 см. Відповідає давнім описам і характер пошкоджень: на лівому плечі Богородиці сліди від ударів шаблею, а на правій руці — від стріли. Навколо голови Богородиці та Ісуса є п’ять золотих цвяшків, ймовірно, від золотих корон, дарованих у 1765 році Папою Римським. П’ять наскрізних отворів праворуч свідчать про те, що ікона використовувалася як хоругва (пригадайте битву під Берестечком. — М. Я.).

Продовжує розповідь Тетяна Єлисєєва.

— А потім постало питання: де бути іконі? Товариство «Холмщина» порадило Н. Горлицькій передати святиню під охорону держави для наукового дослідження і подальшої реставрації, що й зроблено 15 вересня 2000 року. Утворена спеціальна рада при Київському науково-дослідному реставраційному центрі, куди ввійшли провідні реставратори, хіміки, фізики, біологи. Торік ми отримали результати досліджень: фізико-хімічних, в ультрафіолетовому та інфрачервоному промінні, радіовуглецевих. Беззаперечно доведено, що кипарисові дошки належать до XІ століття. Особливості стилю також вказують на другу половину XІ століття. Такої ж думки і відома дослідниця візантійського живопису Ольга Етінгоф з Третьяковки, її підтримує й реставратор вищої категорії заповідника «Московський Кремль» Любов Іванова. Це ікона візантійського письма, зроблена в Константинополі.

Чудотворна ікона Божої Матері досліджена краще, ніж будь-яка інша в Україні. Цьому сприяв і колишній Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах, який після відвідин Музею волинської ікони пообіцяв державну підтримку у вивченні і збереженні дорогоцінної реліквії. На дослідження та придбання сейфу-вітрини німецької фірми «Родштайн» музей отримав з державних фондів 115 тисяч гривень, ще 52 тисячі виділила Волинська облдержадміністрація.

Попри всі випробування, каже реставратор вищої категорії з Києва Володимир Цитович (це він досліджував ікону в ультрафіолетовому та інфрачервоному промінні), первинний її живопис зберігся практично на всіх елементах зображення. Київський фахівець відзначає виняткову роль подружжя луцьких реставраторів Анатолія Квасюка та Олени Романюк, які в умовах таємниці, нестатків, переживши особисту трагедію, продовжували працювати над іконою. Їхню працю можна назвати подвигом, каже В. Цитович. Зрештою, завдяки їм ікона залишилась у музеї, в безпеці та у сприятливих умовах зберігання.

Луцьк.