Банкрутом можна зробити навіть економічно міцне підприємство: в чинному законодавстві для цього безліч шпарин

Акт третій, але не останній

Однією з них, схоже, вирішили скористатися спритники, які накинули оком на ВАТ «Гніванський завод залізобетону», що у Тиврівському районі на Вінниччині. Сто відсотків акцій названого підприємства належать державі (його засновником є Міністерство транспорту, а корпоративні права передано «Укрзалізниці»). Мало того, завод включено до переліку підприємств, що не підлягають приватизації. Попри все, його з настирливою впертістю намагаються визнати банкрутом.

Першим відчув це на власній шкурі трудовий колектив. Про конфліктну ситуацію, що склалася між колективом підприємства й одним з кредиторів — Київським ТОВ «Торговий дім залізобетонних шпал», — газета розповідала в номері за

3 червня н. р. Ситуацію коментував тоді, зокрема, й голова Господарського суду Вінницької області, де розглядається справа про банкрутство заводу, Микола Баранов. За його словами, у цій затяжній справі уже мали б поставити крапку. Залишилося небагато — дотримати однієї простої, як на перший погляд, процедури: щоб повністю уникнути претензій кредитора, суддя зобов’язав сторони звірити бухгалтерські документи. Здавалось би, що може бути простіше?..

Втім, як з’ясувалося, ухвалу про необхідність звірки документів суддя виносить не вперше. А віз, як мовиться, і досі там: час минає, а справу не закривають. Юрисконсульт заводу Сергій Громов припускає, що вона триватиме ще довго. Інакше, уточнює співрозмовник, суддя не став би приймати рішення про продовження повноважень арбітражного керуючого. У відповідності з цим рішенням він залишається розпорядником майна Гніванського заводу залізобетону ще до жовтня н. р. Отож про закриття справи найближчим часом, робить висновок юрисконсульт, годі думати. Він на конкретних фактах доводить, як позивач зумисне затягує розгляд справи.

Розповідає юрисконсульт Гніванського заводу залізобетону С. Громов: 

— Ще 21 березня н. р. представники нашого заводу в судовому засіданні надали всі необхідні документи, що підтверджують погашення заборгованості перед ТОВ «Торговий дім залізобетонних шпал». Однак представники «Торгового дому» заперечили факт повного повернення позичених грошей. Суд відповідно зобов’язав обидві сторони провести звірку взаєморозрахунків і підписати акт. Коли дійшло до підписання документа, представник сторони кредитора відмовився залишати свій автограф.

28 травня н. р., стверджує С. Громов, у судовому засіданні повторно було надано всі документи, що свідчать про повернення заводом позичених коштів. Тобто суд мав конкретні підстави для прийняття рішення у цій справі. Проте суддя знову приймає ту саму ухвалу — про проведення звірки розрахунків.

— Ми зробили все можливе для проведення такої звірки, — каже С. Громов. — Зокрема, телеграмою додатково повідомили про прибуття наших представників для виконання ухвали суду про її проведення (акт звірки, як зазначалося в судовому рішенні, мали підписувати в Києві).

У визначений день і час представники заводу ступили на поріг офісу «Торгового дому». Мали при собі оригінали усіх необхідних документів. Надали керівництву «Торгового дому» два примірники актів звірки. Проте ті знову ухилилися від проведення взаємозвірки. Цей факт підтверджено актом, що його склали.

— Здавалося б, — продовжує співрозмовник, — за невиконання рішення суду настане хоч якесь покарання. Нічого такого: суддя, як і в попередніх випадках, не відреагував на такі дії позивача.

Один суддя добре, а три — краще

Юристи підприємства вважають, що справу, про яку йдеться, на цьому етапі можна зарахувати до категорії складних. Для цього, на їхню думку, є декілька підстав. Наприклад, зумисне затягування розгляду справи однією із сторін, чого вперто не хоче помічати суддя (жодного заходу впливу з його боку не вжито). Так само позивач не визнає і погашення заборгованості. Він стверджує, що борг становить ще 216 тисяч гривень. Однак необхідних документів, що підтверджують названу суму, не надає. Від проведення взаємозвірки, про що вже йшлося вище, також ухиляється. Як ще можна встановити розбіжність у розрахунках, не звіривши документи?

Втім, ніяких розбіжностей немає, переконані на заводі. Йдеться ось про що. Названа сума, пояснює заступник голови правління з фінансово-економічних питань Валентина Романенко, — це не що інше, як величина пені. Під час проведення розрахунків її не виокремили, а включили у загальну суму боргу. Неуважність бухгалтерів підприємства тим самим дала привід нашим візаві для ще однієї зачіпки, аби продовжити затягування справи. Хоча у таких випадках, стверджує економіст, роблять перерахунки і все стає на свої місця. Головне — кошти повернуто! Тим часом «Торговий дім» стоїть на своєму: борг погашено не повністю... А що суд? Знову призначає взаємозвірку. Як кажуть, наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.

Юристи підприємства вбачають у цьому очевидне потурання судді позивачеві щодо зумисного затягування розгляду справи. Тому й звернулися із заявою до голови Господарського суду з проханням дати відвід судді, який веде їхню справу. У заяві міститься ще одна вимога — перевести справу до розряду складних. Як пояснили на підприємстві, це дасть можливість розглядати її не одноособово, а колегіально — у складі трьох суддів. Чи буде прийнято таке рішення, наразі невідомо. Але без нього, переконані юристи підприємства, об’єктивно справу не вирішать.

Де ви, захисники інтересів держави?

До початку липня н. р. інтереси підприємства відстоювали представники адміністрації. На загальних зборах трудового колективу, що відбулися у перший день липня, створено комітет порятунку підприємства. Його голова електромонтер Олександр Шаргородський висловив здивування з того приводу, що жодна з державних структур, покликаних захищати інтереси держави, не стала на бік підприємства у цій затяжній дуелі. Тому колектив, за словами співрозмовника, з чистою совістю буде використовувати всі можливі методи захисту своїх інтересів. Найголовніша вимога — зберегти державну форму власності заводу.

Прагнення колективу не допустити передачі підприємства до рук «прихватизаторів» підтримує комітет профспілки заводу, а також обком профспілки працівників будівництва й будматеріалів. Його голова Дмитро Бабенко разом з колективом брав участь у пікетуванні Господарського суду, яке відбулося минулого понеділка у Вінниці. На його пропозицію, у подальших засіданнях суду братиме участь голова комітету профспілки заводу Людмила Щупак. Домовленості про це досягнуто під час майже двогодинної розмови членів комітету порятунку заводу із суддею, який веде справу.

Чи не найбільше зацікавлена у стабільній роботі підприємства місцева влада. Завод залізобетону — один з найбільших наповнювачів місцевого бюджету. Крім того, підприємство дає роботу 1200 трудівникам. А заробітна плата тут найвища серед інших підприємств міста.

Навчені гірким досвідом

Думка міського голови Гнівані Івана Шевчука: 

— Із власного досвіду, на жаль, гіркого, знаємо, що може статися з підприємством, яке потрапляє до рук приватизаторів. У нашому місті був великий цукрозавод, обладнання якого давало можливість виробляти цукор з двох видів сировини — буряків і тростини. Отже, підприємство працювало цілий рік. Не стало заводу невдовзі після того, як він опинився у приватній власності. Обладнання, виготовлене з металу високої якості, порізали і здали на металолом. У чиїх кишенях опинилися гроші, над цим не треба довго сушити голову. Голову сушимо над іншим — як тепер утримувати соціальну сферу, котру обслуговувало підприємство, а скільки людей залишилося без роботи!.. Майже половину від усіх відрахувань до бюджету міста, — продовжує міський голова, — становлять кошти, що надходять від заводу залізобетону. Платежі підприємства є основним джерелом надходжень до Пенсійного фонду. З цим підприємством пов’язані надії 700 учнів місцевого профтехучилища, які здобувають спеціальності, що так потрібні підприємству. Важливим є ще один факт: підприємство дає постійну роботу колективу місцевого кар’єру з видобутку гравію — звідти надходить сировина для виробництва залізобетонних шпал.

Кандидат у банкрути

Звучить принаймні смішно: економічно міцне підприємство — кандидат у банкрути. Голова правління Вадим Прищепа погоджується з таким твердженням, але каже, що для них це сміх крізь сльози. Однією з підстав для припинення порушеної справи про банкрутство є відновлення платоспроможності заводу. Є два документи, що відображають економічний стан підприємства. Один з них — експертна оцінка фінансово-господарської діяльності заводу, що її провів Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Зроблені висновки засвідчують, що завод відновив свою платоспроможність. Його економічна діяльність у 2003 році характеризується як фінансово стійка.

Іншу оцінку діяльності заводу дали фахівці Полтавської філії Агентства з питань банкрутства (її зробили на замовлення арбітражного керуючого підприємством Юрія Іваненка). Троє представників з Полтави працювали на підприємстві у березні н. р. Однак їх цікавила робота заводу лише за минулий рік, коли підприємство ходило у боржниках. Нинішній економічний стрибок «агенти» не взяли до уваги. «Скажіть, — запитує В. Прищепа, — хіба можна таку оцінку назвати повною?»

Мимоволі напрошується запитання, чому саме полтавці аналізували роботу? Здогадатися, зрештою, неважко: арбітражний керуючий працює в тих краях, у місті Кременчуці. Юристи заводу кажуть, що Юрію Іваненку невигідно подавати економічний стан підприємства таким, який він є насправді. Зустрітися на заводі з арбітражним керуючим під час двох відвідин так і не вдалося. Як пояснили представники адміністрації, вони самі тут його рідко бачать. Нічого дивного, мешкає чоловік майже за тисячу кілометрів, не наїздишся.

— У зв’язку з цим, — каже В. Прищепа, — мимоволі напрошується запитання про інститут арбітражних керуючих. Хто задумувався над тим, чому Господарським судом призначено керуючого, який мешкає за тридев’ять земель? Адже для того, щоб погодити укладення договорів чи вирішення інших фінансово-господарських питань, нам доводиться їздити до нього в Полтавську область. Незрозуміло, чому і на це підприємство повинно витрачати кошти?

В обов’язки арбітражного керуючого, пояснили юристи, входить, зокрема, відстеження ознак штучного доведення підприємства до банкрутства. Як стверджують спеціалісти заводу, у цій справі Ю. Іваненко не виявив себе аналітиком. Навіть у такій очевидній справі, як укладення економічно невигідних договорів на постачання сировини. Скажімо, одну тонну щебеню в минулому році завод купував по 30 гривень (таким був договір з тим самим «Торговим домом»). Нинішнє керівництво підприємства (голова правління працює з початку 2003 року) розірвало кабальний договір. Тепер тонна згаданої сировини обходиться в 17 гривень. Дорожчими були й інші види сировини, необхідної для виробництва шпал. Не помічав чомусь цього арбітражний керуючий...

Замість коментаря. Важко передбачити, хто, а головне — яку крапку поставить у цьому затяжному судовому позові. Зате очевидно інше: у ньому, як у краплині води, відбито чимало упущень у чинному законодавстві. За діями деяких посадовців, з’ясовується, слід пильнувати щонайменше у дві пари очей. Діючи безконтрольно, вони, як бачимо, можуть чинити все на свій копил. Чому б ні, коли сходить з рук?..

Вінницька область.