Генеральний директор Бородянського екскаваторного заводу Сергій Сергеєв дещо незвичним підходом до розв’язання проблем сільгоспмашинобудування запам’ятався ще під час весняного семінару, що проходив у Кривому Розі.
Користуючись, можливо, присутністю на заході віце-прем’єра з аграрних питань І. Кириленка, більшість керівників, які виходили на трибуну, розповідали про біди саме свого підприємства, просили звернути увагу, відреагувати або допомогти. Директор АТ «Борекс» сказав приблизно так: ми маленькі, якось виживемо. Але подивіться, скільки до нашої країни зернозбиральних комбайнів завозиться. І надалі на державному рівні триває проштовхування іноземної техніки. Якщо в нас є аграрна політика, чому б не підтримати Херсонський комбайновий. Ні, не вбухати гроші, а надати в його роботі на законодавчому рівні якісь послаблення. Підприємство має відповідні потужності. Треба зробити так, щоб на заводі гроші крутилися, а якість буде, буде і кількість.
Казати, що «Борекс» сьогодні «не пропаде», у його генерального директора є підстави. Нині підприємство працює стабільно і нарощує обсяги випуску екскаваторів та сільськогосподарської техніки. Продукція Бородянського заводу має попит не лише на теренах України, а й поволі завойовує закордон: ринки пострадянських країн та Польщі.
— А було, — пригадує 1995 рік генеральний директор, — працював я тоді головним інженером — готували випуск бурякозбиральної техніки. Заступник міністра каже: «Чому ви за це взялися? Не робіть. Її випускають два заводи — тернопільський і дніпропетровський, там люди — вісім і десять тисяч працюючих». Відповідаю: «А в нас що — не люди?» — «Ми вас підтримувати не будемо». — «Не підтримуйте, все одно робитимемо! Ринок покаже».
Коли на заводі бралися за випуск сільгосптехніки, заклали вимоги як в екскаватора, тобто значно вищі, ніж передбачено для сільгоспмашин. Можливо, тому вона надійна і цікавить господарників.
Знаний у сільгосппідприємствах країни ґрунтообробний агрегат АГ-6 одночасно виконує чотири операції. На думку С. Сергеєва, підтвердженням якості може вважатися така інформація: з 1998 року, відтоді, як АГ-6 було запущено в серійне виробництво, продано понад 1200 одиниць. Також у господарствах має попит бурякозбиральний комплекс, аналогічний німецькому «Кляйне». Викопує коренеплоди, кладе у валок, підбирач вантажить. На виставці-ярмарку «Агро»-2003 голова одного із сільгосппідприємств, який придбав агрегат і вже встиг випробувати його на ланах, розповідав про високу якість копання — буряків у землі практично не залишається. Бурякозбиральний комплекс уже завойовує ринки Краснодара, Ставрополля, Карачаєво-Черкесії.
«Ціни, — розповіли на «Борексі», — не женемо, бо розуміємо: село зараз не «проковтне». Навіть сьогоднішні ціни, які склалися на техніку, дають майже нульову рентабельність. А прибутковість підприємства вдається досягти за рахунок невиробничої діяльності: послуги, ремонт».
Але, незважаючи на цінові поступки, вигідні споживачеві, внутрішній ринок завойовувати не менш складно, ніж зовнішній. Одна з причин, вважає С. Сергеєв, — жорстке проштовхування своїх інтересів закордонними компаніями—виробниками іноземної техніки, що часто підтримується на офіційному рівні: «Селянам вбили в голову — іноземне краще».
— У нашого кормозбирального комбайна, — розповів генеральний директор «Борекса», — бортовий редуктор, реверс-редуктор, коробка передач, тобто ходова частина — німецькі, пневматика — італійська, двигун — ярославський. 380 тисяч коштує, бо робимо десять на рік. Випускатимемо сто щороку — коштуватиме 250 тисяч гривень. Але не про це мова. На виставці-ярмарку запитують: «Скільки коштує кормозбиральний комбайн?» — «380 тисяч гривень», — кажу. «Дорого». — «А німецький?», — запитую потенційного покупця. — «Знаю, 450—480 тисяч, але ж то німецький...»
На «Борексі», окрім вищезгаданого, роблять оборотні плуги, дискові борони, копачі картоплі і навіть комунальну машину, на яку, за 14 тисяч гривень, перетворюється звичайний трактор. Але все-таки основною продукцією знов стає екскаватор.
Колись, за словами Сергія Сергєєва, їх на підприємстві випускали десять тисяч штук щорічно. Головний конвеєр працював — кожні десять хвилин виходив екскаватор. Гайку робітник не закрутив — на ходу докручували. У радянські часи 60 відсотків екскаваторів надходили в українські села: пристосовані до завантажування силосу, гною, зерна, для будівництва. У 2001-му обсяги виробництва екскаваторів мали мізерні — випустили за рік лише 88 таких машин. Тепер — тридцять щомісяця, сподіваємося, незабаром буде шістдесят.
— Ті екскаватори, що Росія сьогодні випускає, ми ще десять років тому перестали робити, — каже гендиректор. — То техніка учорашнього дня. Але не можемо туди втиснутися, бо після 98-го року російський ринок став для нас задешевим. Екскаватор у Москву йде з Ростовської області за 480 тисяч рублів. Ми маємо за 450 тисяч рублів продавати, щоб з транспортними витратами вийти на той же рівень ціни, що й у них. На «Борексі» дешевше як за 520 тисяч рублів зробити екскаватор не виходить. Просто у РФ енергоресурси за іншими цінами. Зате відкрилася Прибалтика: Литва і Латвія беруть по два-три екскаватори на місяць, ще два-три — Молдова, купують Туркменія, Польща. Погано, що імпортні комплектувальні, які йдуть для власного виробництва, обкладаються ПДВ. Це здорожчує кінцевий продукт. Взяти хоча б шланг гідравлічний — рукав високого тиску. Поїхав п’ять—сім років тому до Білої Церкви: «Зробіть». Кажуть: «Замовте сто тисяч метрів — зробимо». Навіщо мені сто, коли підприємству з головою вистачить п’яти тисяч. Змушені купувати в Польщі, Чехії. Та нема лиха без добра. Раніше шістнадцять шлангів установлювали на екскаватор, ще шістнадцять — клали до запасних частин: не витримували тиску, розбухали. Тепер шлангів до ЗІПу не кладемо зовсім — за нормальної експлуатації з ладу не виходять.
У Союзі до постановки екскаватора на виробництво проходило п’ять років: креслення — дослідний зразок —випробування — висновки — усунення зауважень —випробування. Усе гаразд — став на виробництво. Після того починалася підготовка виробництва. Але якби ми сьогодні так працювали, уже заводу не було б. Робили креслення і паралельно — оснастку. Порахували: краще 30 відсотків оснастки викинути у брухт, але виграти час. Завдяки цьому і сільгосптехніку випустили.
На підприємстві не розмінюються на миттєвий прибуток, прагнуть стабільного зростання виробництва. Може, в цьому й полягають секрети успіху. Не так давно на заводі цілих півроку «плідно» працювали експерти програми «Тасіс». Думали-гадали, як зробити підприємство рентабельним. Через деякий час народилася книжечка рекомендацій, за якою виробництво треба було розбити на окремі самостійні цехи.
— За який кошт, запитую тих експертів, житиме, приміром, самостійний паросиловий цех, — переповідає генеральний директор. — Це якби були в місті — котельня опалювала б житлові будинки. А в полі — за рахунок чого цех існуватиме, окрім того, що продаватиме енергію заводу? Спеціалісти «Тасісу» на це нічого конструктивного не запропонували. Так і живемо по-старому, нероздільно, без реструктуризацій. Навіть коли пропонували охрестити екскаватори по-модному, «Скорпіон» чи ще якось — відмовилися. І всю техніку називаємо просто — «Борекс». А коли запитують: що той «Борекс» означає, кажу — від слова «боротися», бо без боротьби немає перемоги.
Схоже, в Бородянці знають рецепти, як перемагати.
Київська область.
