У режимі спокою

Так, на початку минулого тижня Кабмін оголосив про виділення восьми мільйонів гривень на літній відпочинок дітей соціально незахищеної категорії. Маються на увазі діти-сироти; діти, позбавлені батьківського опікування; діти-інваліди, які перебувають на диспансерному обліку; діти працівників МВС та військовослужбовців, які загинули під час виконання службового обов’язку; діти з малозабезпечених та багатодітних родин.

Намір, безперечно, добрий. Однак надворі уже половина літа. І чи встигнуть дійти виділені мільйони адресатам до кінця оздоровчого сезону — величезне запитання. Знаючи розторопність наших чиновників. Невже не можна було прийняти таке рішення ще у квітні-травні, до початку шкільних канікул?

І ще. Тільки дітей-інвалідів у країні більш як 50 тисяч. Це без «чорнобильців». Легко підрахувати, що коли вся виділена сума дістанеться їм, то на одну дитину припаде десь 160 гривень — таких цін на 24-денні путівки просто немає. Дітей-сиріт, за різними оцінками, у країні від 25 до 50 тисяч. Малозабезпечених сімей — у десятки разів більше... Одне слово, грошей на всіх вочевидь не вистачить, а от критерії відбору, кому їхати на відпочинок, кому ні — геть не відомі.

Інакше як викиданням пари не можна назвати оприлюднену заяву голови Фонду держмайна України Михайла Чечетова про перенесення приватизації Кременчуцького НПЗ (котрий увійшов, як внесок нашої держави, у створення транснаціональної фінансово-промислової компанії ЗАТ «Укртатнафта») та ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» на 2004 рік.

Суть справи в тому, що навколо цих підприємств може вибухнути справжній скандал. Обидва об’єкти належать до стратегічних у своїх галузях. Отже, щойно оголосили про їх приватизацію цього року, одразу було порушено справи про банкрутство. На вимогу кредиторів у березні навіть заарештовували рахунки Кременчуцького НПЗ. Така тактика в Україні аж ніяк не новина, і призводить вона, як засвідчують практичні результати, до багаторазового заниження ціни приватизовуваних об’єктів.

Спостерігачі схильні вважати, що ініціатором судових розглядів навколо цих двох підприємств є харківський «Укрсиббанк». Якому, до речі, в управління було передано держакції «Дзержинки» в розмірі 98,8 відсотка і який тишком-нишком на початку року придбав 1,5 відсотка акцій ЗАТ «Укртатнафти».

Під чуйним керівництвом харківських банкірів кредиторська заборгованість дніпровських металургів перевищила мільярд гривень, незважаючи на зростання обсягів виробництва. Угадайте з трьох разів, хто є їх основним кредитором? Цілком правильно, «Укрсиббанк». А щодо Кременчуцького НПЗ, то, маючи на руках 1,5 відсотка акцій і зробивши банкрутом завод, «Укрсиббанк» одержує можливість за чинним законодавством скористатися з права першочерговості під час купівлі держпакета акцій, бо «Укртатнафта» є акціонерним товариством закритого типу.

Щоправда, у ВР сьогодні обговорюють ідею закону про особливості приватизації Кременчуцького НПЗ. Якщо закон буде ухвалено, то завод піде на продаж тільки через відкритий конкурс. Бажаючих узяти в ньому участь — хоч греблю гати. От і казахстанська компанія «Козмунайгаз» оголосила минулого тижня про свій інтерес. А перенесення приватизації на наступний рік може загальмувати прийняття закону як такого, що не є актуальний. Хто від цього виграє — питання риторичне. Тільки не бюджет країни. А отже, і не ті українці, життя котрих залежить від наповнення держскарбниці, — ті самі пенсіонери, вчителі, лікарі.

Артемівський завод шампанських вин оголосив про те, що на знаменитий аукціон «Сотбі» виставить свою продукцію п’ятнадцятирічної витримки. Акція ця має радше рекламний, ніж економічний характер. Річ у тім, що в рідній Україні справжнє, колекційне, шампанське — а таке виробляють лише два заводи, в Артемівську, що на Донетчині, та в Криму, в Новому Світі, — попиту не має. Наш вітчизняний покупець віддає перевагу підробкам або дешевим, газованим вуглекислотою винам, що їх витримують у автоклавах від трьох днів до місяця. А не натуральне, без газування шампанське трирічної витримки за дуже складною технологією.

Причина — низька купівельна спроможність українців. Мінімальна ціна продукції Артемівська та Нового Світу, за якої зберігається рентабельність виробництва, — 10—14 доларів США. Саме за такою ціною купують у нас шампанські вина Росія та інші зарубіжні країни. Додати сюди щонайменше 50 відсотків торговельної надбавки, і для переважної більшості українців натуральне класичне шампанське стає недоступним. Тим часом сумарні потужності двох заводів сягають 15 мільйонів пляшок шампанського на рік. Гріх їх не використовувати.