Таку втішну для друкованих ЗМІ обіцянку дали керівники Держкомзв’яку та інформатизації України на нараді в цьому відомстві.
Вона була присвячена підсумкам передплатної кампанії другого півріччя нинішнього року і проблемам розповсюдження та доставки газет і журналів. Керівники державних підприємств «Укрпошта» та «Преса» з оптимізмом називали цифри зростання передплатних тиражів порівняно з відповідним періодом минулого року. Проте газетярі не раділи, бо насправді передплатні тиражі газет і журналів падають щороку, і порівняння результатів з гіршими показниками, щоб цифра прозвучала, не спонукає до оптимізму.
Видавці переконані: стійка тенденція спаду передплати є наслідком не тільки зубожіння людей, а передусім того, що газети, особливо щоденні, стають неактуальними для читача, бо поштовики доставляють їх із запізненням, у деяких регіонах навіть на кілька днів. Кому потрібні позавчорашні новини? — резонно запитували газетярі. А відповідають самі читачі, відмовляючись від передплати. Цю ситуацію можна назвати і втраченою вигодою, і порушенням законів про інформацію та про державну підтримку ЗМІ.
А зв’язківці натомість ремствують, мовляв, зазнають великих матеріальних збитків через те, що законодавчо обмежено підвищення тарифів на доставку... Мовляв, тарифи мають регулювати урядові поставнови, а не закон. Отже, знову про тарифи. І водночас запитують у газетярів: як доставити у день виходу газету, скажімо, в село на Луганщину? Наводять приклади Швеції, де на підтримку поштовиків держава виділяє значні кошти. Постає запитання: якби і в Україні виділяли поштовикам бюджетні кошти, вони доставили б газету в село на Луганщину в день її виходу? Годі, всі розуміємо, що на сніданок свіжа газета там не буде. Йдеться зовсім про інше — коли пресу взагалі доставляють двічі-тричі на тиждень. Отакі реалії. «Укрпошта» каже, що це виняток. Однак, на думку газетярів, він уже потроху стає правилом. Особливо, якщо експеримент «Укрпошти» в чотрирьох регіонах визнають вдалим, робочий день листонош скоротять до кількох годин, за що вони одержуватимуть 90—130 гривень на місяць... Усе може бути, бо поштовики вважають доставку преси не основними, а так званими іншими видами послуг. Поряд, мабуть, з доставкою прального порошку, мила чи цигарок? Дарма, що інформація — продукт, який швидко псується, дарма, що у світі країна має проблеми зі свободою слова і реалізацією права на інформацію...
А щоб усе мало пристойний вигляд, зв’язківці пропонують видавцям організувати друк періодики в регіонах. Мовляв, тоді легше буде доставляти газети вчасно. «Не робіть цього, колеги, — каже головний редактор газети «Факти», — бо свіжі номери старіють там, де їх друкують, чекаючи на транспорт «Укрпошти»...
Останнім питанням порядку денного наради була спроба перекласти організацію доставки преси на Національну спілку журналістів, голова якої Ігор Лубченко колись спересердя сказав, що, мовляв, спілчани й самі ладні йти до читача... Поштовики відреагували на повному серйозі: готові, мовляв, і приміщеннями поділитися... Беріть, Ігоре Федоровичу, сумку листоноші, йдіть світами. Це вже фарс.
Пролунало на нараді з вуст зв’язківців і таке: «Якщо й надалі дотримуватися передплатної ідеології...» Отож довелося запитати, чи не збираються, бува, взагалі поховати передплату на пресу? Відповідь була приголомшлива: мовляв, до того йде, бо, бачте, в інших країнах її нема.
А ви, шановні, позвикали, щоб вам газетку до ранкової кави листоноша носив... Не годиться. Якщо вже хочете, нехай вам самі редакції в конвертику своє творіння надсилають. А ми, мовляв, за ціною поштового відправлення його, так і бути, доставимо... Ось до чого котимося!
