Нещодавно гігант нафтохімічної промисловості Прикарпаття — ЗАТ «Лукор» поширив інформацію про те, що з вини Львівської залізниці на коліях, під гарячим сонцем, скупчилася велика кількість цистерн із вибухонебезпечними речовинами — хлором, хлорвінілом, пропіленом. Сьогодні цистерни знову рухаються, але чи поставлено крапку в цій історії?
На колії дрібниць не буває
Керівництво «Лукору» стверджує, що залізничники «без особливих причин» призупинили відвантаження продукції. Але, як відомо, на транспорті не буває дрібниць, на які можна було б заплющити очі і сказати: якось буде, обійдеться. Бо результати приблизності чи рішень «на око» можуть бути катастрофічними. Залізниця ретельно контролює сама себе і суворо питає з кожного за виконання інструкцій. Так було і цього разу. Під час планової перевірки — однієї з тих, що регулярно проводяться на залізниці, ревізори виявили низку фактів, що свідчать про катастрофічний стан справ у колійному господарстві ЗАТ «Лукор»: порушено нормативні параметри стрілочних переводів, виявлено значну кількість гнилих шпал. Окрім того, у незадовільному стані утримують приписний парк вагонів ЗАТ «Лукор».
Повторну перевірку здійснили ревізори Головного управління безпеки руху та екології Укрзалізниці. Акт із кількома десятками критичних зауважень і приписами про усунення недоліків підписав начальник транспортного управління ЗАТ «Лукор» О. Кушлик. Потужне підприємство без особливих проблем могло б оперативно виконати приписи. Натомість розпочали потужну інформаційну атаку, розраховану на емоції. Адже аварійної колії неозброєним оком не видно, а ось вибухонебезпечні цистерни — навіч.
Втім, навіть неозброєним оком можна побачити багато. Група журналістів виїхала на місце , а саме —на відтинок колії між станціями Калуш і Тимчасова. Такої колії, якої й не видно з високої трави, досі бачити не доводилося. А може, трава — не перешкода для потужного залізного коня? — цікавимося у заступника начальника Львівської залізниці — головного ревізора з безпеки руху поїздів і автотранспорту Євгена Талохи.
— Це не дрібниця, бо трава руйнує шпали,— пояснив Євген Іванович і показав колію, котра належить залізниці. Вона — чиста, доглянута. До слова, траву виполювали руками, бо працівникам станції не поталанило: щойно пройшла поливальна машина із дорогими гербіцидами, що знищують бур’яни, як одразу випав дощ і змив хімікати.
Разом із ревізорами колію оглядав представник «Лукору» — начальник служби колій Орест Кіт. Як фахівець із великим досвідом і знаннями він погоджувався із вказаними недоліками, хоча й казав, що поїзди тут рухаються із мінімальною швидкістю, а тому аварійної ситуації не може бути. Та коли ревізори показали аварійний міст, то годі було шукати виправдань. Надто вже промовисто виглядала ця споруда. —
Триметровий міст, очевидно, будували без проекту, для тимчасового користування, — коментує Євген Талоха.— Але він став постійним.
Відтак у акті ревізорської перевірки було вказано на неприпустимість екплуатації такого мосту на колії, де перевозять вибухонебезпечні вантажі. Про ці та інші факти керівники «Лукору» не повідомляють громадськість. У них — свої аргументи: «Лукор» поповнює бюджет, створює робочі місця, рухає вперед економіку регіону. Це справді так, але є одне «але»...
У відповідь на згадані приписи Львівської залізниці заступник генерального директора ЗАТ «Лукор» Осип Габель оприлюднив у газеті «Галичина» від 7 червня ц. р. відповідь, у котрій є такі рядки:
«Напрошується висновок, що керівництво залізниці без особливих причин прагне зупинити відвантаження продукції, щоб «під шумок» так званих негараздів, викладених у власному інформаційному повідомленні, змусити «Лукор» погасити борг за «Оріану». Не вийшло... Сподіваємося, що правоохоронні органи дадуть належну оцінку таким діям, щоб у майбутньому не створювати штучних гальм у роботі підприємства».
Ревізори і журналісти зустрілися із начальником залізничного цеху ЗАТ «Лукор» Василем Пащаком. Він всіляко заперечував претензії ревізорів, зокрема щодо обов’язкового навчання оглядачів поїздів. Мовляв, ніхто не отримував відповідного наказу, хоча ця норма існує, як кажуть, спокон віків, про неї фахівцеві й нагадувати не треба.
Судова тяжба між ВАТ «Оріана» і Львівською залізницею триває роками. За її матеріалами можна видати посібник для студентів юридичних вузів. Може, молоді уми винайшли б правові гальма, котрі раз і назавжди унеможливили б процвітання «боржників у законі».
Варто ще раз перегорнути сторінки історії.
Прибутки — наші, борги — ваші...
Згідно із розпорядженням міського голови Калуша від 6 грудня 2000 року на підставі рішення установчих зборів ВАТ «Оріана» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукойл-нафтохім» створено ЗАТ «Лукор». Внесок кожної із сторін у статутний фонд новоствореного товариства становив по 50 відсотків. Правовою підставою для створення ЗАТ «Лукор» було Розпорядження Кабінету Міністрів № 314 від 10.08.2000 р. Внаслідок утворення на базі майна нафтохімічного комплексу ВАТ «Оріана» нової структури ліквідне майно на суму 662 млн. грн. перейшло до ЗАТ «Лукор», а багаторічні борги залишилися «Оріані». За установчими документами «Лукор» не є правонаступником «Оріани», дарма що навіть у його назві використано частку «ОР». А це означає, що кредитори залишилися, як кажуть, при своїх інтересах. Зокрема, ВАТ «Оріана» заборгувало залізниці більш як 20 млн. гривень, тоді як з іноземним кредитором таки розраховуються. Власне, розпорядження Кабміну щодо створення «Лукору» й було спрямоване на те, щоб знайти шлях для повернення іноземного кредиту, отриманого свого часу під гарантії уряду.
Парадокс у тім, що інтереси залізниці — також державної структури—захищає лише сама залізниця. Господарський суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні позову Львівської залізниці про визнання недійсними установчих документів ЗАТ «Лукор». Рішення суду залишено вищими інстанціями в силі.
І хоча залізниця виграла 94(!) суди, які підтвердили заборгованість ВАТ «Оріана» перед залізницею і ухвалили рішення про стягнення боргів, виконавчі служби не поспішали виконувати свої обов’язки. Тим часом «Оріана» йшла второваним шляхом і утворювала нові й нові структури (нині їх уже 18) з передачею майна без правонаступництва боргів. Врешті сторони на джентльменських засадах віднайшли компромісне рішення: керівники ЗАТ «Лукор», ВАТ «Оріана» і Львівської залізниці домовилися про те, щоб у рахунок погашення боргу передати залізниці у власність частку пакета акцій ЗАТ «Лукор». Сторони заручилися підтримкою Івано-Франківської та Львівської облдержадміністрацій, Міністра транспорту України Георгія Кірпи і надіслали свої звернення до Кабміну та Фонду держмайна України із клопотаннями про сприяння. Кабмін дав відповідне доручення Мінпромполітики України. Але звідти 12 липня 2002 року надійшла відповідь, що міністерство не може погодити питання врегулювання заборгованості у запропонований спосіб, бо продаж акцій передбачається для погашення заборгованості перед Баварським об’єднаним банком.
Як же вийти із зачарованого кола, в якому одні державні інтереси зіткнулися з іншими?
Ось як після поїздки журналістів на аварійну ділянку колії прокоментував ситуацію перший заступник начальника Львівської залізниці Леонід Ткачук:
— Від імені багатотисячного колективу залізничників скажу, що ми чекаємо від уряду і законодавця нових конструктивних підходів до розв’язання старих наболілих проблем. Ці проблеми спричинені намаганням деяких структур ходити манівцями у правовому полі, в якому всі без винятку мають бути рівними і однаково відповідальними перед державою. За роки незалежності України, у той час, коли творилися закони і правові акти молодої держави, народилася ціла когорта «боржників у законі», котрі диктують свої правила гри, нехтуючи спочатку партнерські зобов’язання, а потім — рішення судів, постанови виконавчої служби тощо.
Одним із прикладів є позиція ВАТ «Оріана» щодо боргових зобов’язань перед Львівською залізницею. Спочатку ВАТ «Оріана» віднаходило різні шляхи спілкування з Львівською залізницею, спонукаючи нас без вчасної оплати надавати послуги з перевезень. Наприклад, коли накопичувалася критична кількість цистерн із вибухонебезпечним хімічним продуктом, виробник бив на сполох у всі дзвони: мовляв, із вини залізниці може статися екологічна катастрофа. За таких обставин ніхто й не звертав увагу на зміщення акцентів, і нам доводилося чимскоріш відправляти продукт від ВАТ «Оріана» за призначенням. Таким чином Львівська залізниця раз у раз надавала, по суті, безоплатні послуги і чекала розрахунку, але його не було. Парадокс! Львівська залізниця — державна структура, яка відіграє стратегічну роль у розбудові економіки України, і підприємство-боржник опинилися у нерівних умовах перед законом. Виходить так, що боржник має переваги.
Заборгованість ВАТ «Оріана» становить більш як 20 млн. грн., але ця астрономічна сума зовсім не хвилює боржника, як і необхідність виконувати численні судові рішення. Нині йдеться не про вузьковідомчі інтереси. Залізниця — стратегічно важлива державна структура. Представники ЗАТ «Лукор», яке є по суті «Оріаною», раз у раз нагадують про свій великий внесок у розвиток економіки. Нагадаю, що й залізниця поповнює державний бюджет, створює нові робочі місця, рік у рік стає дедалі потужнішим гарантом соціального благополуччя. Це всім відомо. У розпорядженні ЗАТ «Лукор» опинилося найліквідніше майно. Нині новостворене підприємство фактично відмежовується від погашення дебіторської заборгованості і робить це, на жаль, цілком... законно. Ця ситуація спричинена недосконалістю правових і державницьких важелів впливу. Ми чекаємо на утворення такого правового і управлінського механізму захисту державних інтересів, який нікому не давав би змоги паразитувати на чужих здобутках. Адже задоволення потреб одного підприємства за рахунок іншого суперечить Конституції України та Закону України «Про підприємства».
