Є серед моїх вишивок особливо дорога — від Віри. Серед зеленого листя квітнуть червоні й сині ружі. Так вона скрашує і своє життя...
— У Віри нове захоплення — танці, — повідомляє мама Антоніна Степанівна. — Щойно почує музику, в хаті її не втримаєш.
І не було б нічого дивного ні в тих вишивках, ні в танцях, ні в зошитах з каліграфічним почерком, ні в чисто виполених грядках, якби все оте Віра робила руками. У неї немає рук...
П’ята дитина в родині Фещуків із села Залісці Шумського району народилася інвалідом першої групи: без рук і з ніжками різної довжини. Можна зрозуміти розпач батьків, але від донечки вони не відреклися, забрали додому, хоч доброзичливці радили віддати маля до дитячого будинку.
Підростаючи, Віра пристосовувалася до життя. Ноги служили і руками. Намагаючись не бути тягарем для родини, навчилася майже повністю себе обслуговувати. Та що себе! Племінники виросли, як кажуть, на її... Хотіла написати руках, але якось не в’яжеться... Сьогодні Віра доглядає двох дівчаток двох і трьох років — доньок сестри Люби.
Селянська родина Фещуків нині виживає, як багато в Україні, завдяки землі. У господарстві, за словами Антоніни Степанівни, три корови, двоє коней, чимало землі. Віра несе той щоденний тягар нарівні з усіма. Нарівні з усіма навчалася у школі — з тією лише різницею, що вчителі приходили додому. Але що вже за старанна учениця була! Я гортала її акуратні зошити, списані чітким каліграфічним почерком. Спостерігала, як всиляє нитку в голку, як вишиває. Віра акуратистка в усьому: хрестики лягають рівненько, із зворотного боку —ні вузлика.
Ногу їй наростили протезом, тепер може дозволити собі потанцювати. А ось щодо рук... Найбільша мрія дівчини — рухомі протези. У нас таких не роблять, а зацікавити іноземців долею Віри поки що не вдається.
Проте цілком реально допомогти транспортом. Автомобіль Вірі вкрай потрібний. У Шумську створюється центр реабілітації інвалідів, і Віра могла б працювати там консультантом, але як дівчині вибратися з села, куди й автобус не ходить? Своїм оптимізмом, активністю, наполегливістю вона могла б допомогти багатьом інвалідам, яких тільки у невеликому Шумському районі більш як дві сотні.
Вірі, можна сказати, пощастило: в неї люблячі батьки, дружна роботяща родина. Її підтримували і водночас не потурали, маючи за рівну. Але соціальна реабілітація інвалідів — проблема не лише сім’ї.
До речі, з ініціативи Тернопільської обласної організації власників землі нещодавно відбувся круглий стіл, в якому взяли участь представники громадських організацій, політичних партій, державних структур. Запросили і Віру Фещук з матір’ю, організували виставку вишивок. Учасники зібрання звернулися до народних обранців від Тернопільської області з проханням привернути увагу парламенту до законодавчого розв’язання проблеми соціальної адаптації інвалідів.
