Схвалення парламентом постанови про порядок підготовки проектів конституційних змін до розгляду Верховною Радою та подання Головою ВР до Конституційного Суду президентського та депутатського законопроектів змін до Основного Закону не вгамували дискусії навколо політреформи. Саме тому ми розпочинаємо цикл публікацій, в яких надаватимемо слово юристам, політикам, політологам та всім, хто стежить за розвитком цих подій. Сьогодні на запитання відповідає народний депутат України, доктор юридичних наук, лідер депутатської групи «Демократичні ініціативи» у ВР Степан ГАВРИШ.
— Степане Богдановичу, питання про процедуру передачі проектів конституційних змін на експертизу до КС досі не було врегульовано законодавчо. Чи вирішила це схвалена в останній день третьої сесії парламентська постанова?
— Це питання потребує не політичної, а юридичної дискусії. Постанова ВР щодо процедури направлення до КС законопроектів про внесення змін до Конституції має віртуальний характер. Це політичний компроміс, на який парламент пішов для того, щоб зняти конфлікт політичних інтересів у сесійному залі. Водночас у рішенні КС від 1998 року записано, що питання про процедуру направлення до КС проектів конституційних змін має бути вирішено законодавчо. А постанова — не законодавчий акт, а нормативний документ парламенту, який регулює внутрішні або контрольні функції ВР. Цю постанову прийнято для певного конкретного випадку. Вона не вирішує питання про процедуру та форму направлення законопроектів до КС загалом. Тобто треба прийняти відповідний закон. Про це і сказано в постанові: такий законопроект має подати до 15 жовтня ц. р. профільний комітет із питань правової політики.
На запитання про характер юридичного компромісу, тобто про конституційну якість цієї постанови, має відповісти Конституційний Суд. Оскільки КС на колегії суддів уже прийняв до розгляду президентський законопроект, це означає, що КС погодився з логікою парламентської постанови. Хоча, з моєї точки зору, є декілька правових проблем. Перша пов’язана з тим, що законопроекти направлено до КС на підставі постанови, а не прямим рішенням ВР 226 голосами. У Конституції сказано, що законопроект про зміни до Конституції подається суб’єктом законодавчої ініціативи (150 народними депутатами або Президентом України) до Верховної Ради України. Парламент може приймати рішення двома способами: у вигляді законів або постанов, які голосуються більшістю конституційного складу (226 голосів і більше). Тобто за Конституцією не можна приймати рішення щодо декількох законів однією постановою, а треба приймати окрему постанову щодо кожного закону.
Хоча в цьому разі йдеться не про прийняття закону, а про процедурне рішення. У 2000 році Верховна Рада доручила Голові ВР направити до КС два законопроекти за результатами Всеукраїнського референдуму. Отже, конституційна практика такого доручення вже була, і направлення Головою ВР до КС законопроектів цього разу може розглядатися судом як продовження такої практики. Але це питання має бути врегульовано законодавчо.
Друга проблема — пункт постанови, де записано, що суб’єкти законодавчої ініціативи, які подали свої конституційні законопроекти у ВР, можуть самостійно направити їх до КС. Це суперечить і самій Конституції, і рішенню КС, де записано, що суб’єктом подання законопроекту про зміни до Конституції є Верховна Рада України. Деякі опоненти зазначають: те, про що я кажу, стосується ситуації, коли законопроект уже був у КС, його повернули до ВР з висновком КС, у процесі схвалення до нього було внесено зміни, змінено текст, і у зв’язку з цим документ знову направляється на висновок до КС. Але у вмотивувальній частині рішення КС написано, що саме парламент направляє до КС законопроекти про зміни до Конституції. Отже, суб’єкти законодавчої ініціативи, з моєї точки зору, не можуть направляти законопроекти до КС самостійно. Така логіка конституційних норм захищає Основний Закон від масових змін. Бо якщо дозволити суб’єктам законодавчої ініціативи направляти свої проекти до КС самостійно, то, скажімо, представники опозиції, зібравши підписи 150 депутатів, зможуть щомісяця подавати до КС поза парламентом проекти змін до Конституції. І перетворити Основний Закон у решето.
— Нещодавно Президент України заявив, що він може відкликати з Конституційного Суду свій законопроект. Чи є сьогодні юридична процедура відкликання законопроекту з КС?
— Президент може відкликати свій законопроект у будь-який час до моменту, коли Верховна Рада не схвалить його в сесійному залі в першому читанні, коли цей законопроект не стане «власністю» парламенту. Тоді його вже не можна відкликати. Сьогодні авторство на законопроект має лише Президент, і це його право: відкликати законопроект чи ні.
Якщо йдеться про народних депутатів, то це питання набагато складніше, бо авторами законопроекту є 150 депутатів. Чи для відкликання вони мають знову збирати 150 підписів, чи це можуть зробити лише ті, хто підписав законопроект на титульній сторінці? З моєї точки зору, всі 150 народних депутатів як суб’єкти законодавчої ініціативи мають право відкликати конституційний законопроект.
— Якщо Президент таки відкличе свій законопроект, які можуть бути юридичні та політичні наслідки? Чи не означатиме це похорон політичної реформи?
— Як на мене, зважаючи на нинішній характер політичної боротьби в Україні за крісло Президента за формулою «влада погана, бо погана конкретна людина», політична реформа є єдиним і найефективнішим інструментом перемоги кандидата від влади на наступних президентських виборах. Передбачаю, що політреформа триватиме у будь-якому разі. Якщо Президент відкличе свій законопроект, то він може: а) подати його знову восени, і КС, розглянувши його як невідкладний, дасть можливість парламенту ще на четвертій сесії попередньо його схвалити; б) може підписати компроміс із різними політичними силами, попросити їх відкликати свої законопроекти, врахувати їхні пропозиції і подати новий узгоджений законопроект, щоб прискорити його прийняття; в) не подавати жодний законопроект. Власне, в парламенті вже є законопроекти 0999 і 0998 (у авторстві А. Матвієнка, П. Симоненка, О. Мороза та ін. — Ред.), які вже отримали висновок КС і фактично є моделлю парламентсько-президентської держави. Сьогоднішня модель влади в Україні конфліктує з національними інтересами, оскільки влада є скоріше корпоративною, аніж національною командою. І Президент чудово розуміє: якщо не проведемо політичної реформи, заблокуємо розвиток нашої держави.
Розмову вела Юліана ШЕВЧУК.
