«Літо-2003» — так зветься операція, яка розпочинається цими днями на півдні України. У Криму, Запорізькій, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях захисники довкілля першими приступили до здійснення «Міжрегіональної програми зниження екологічного та соціального напруження шляхом створення системи збирання, переробки та утилізації тари (упаковки), твердих побутових відходів як вторинної сировини». Розробила програму і керує роботами з її реалізації державна компанія Кабінету Міністрів України «Укрекокомресурси».

— Чому для старту обрано саме південні регіони? — запитуємо голову наглядової ради ДК «Укрекокомресурси» народного депутата України Валентина САВИЦЬКОГО.

— Тому, що там, на берегах двох морів, у зонах наймасовішого відпочинку й оздоровлення під час курортного сезону набагато зростає кількість населення за рахунок напливу відпочивальників, а отже —збільшуються обсяги продажу товарів, упаковка яких переважає у складі твердих побутових відходів.

— Розкажіть, будь ласка, про проблему, над якою працює ваш колектив і про заходи щойно названої програми.

— Через недбале, нецивілізоване поводження з відходами територія України вкрилася незліченними звалищами і дозволеними владою, і недозволеними або незаконними. Звалища завдають величезної шкоди довкіллю й здоров’ю населення, вони займають понад 160 тисяч гектарів земельних площ. У 1998 році постановою № 188 Верховна Рада визнала екологічну ситуацію в Україні кризовою і загрозливою для генофонду.

Через низький рівень промислової переробки відходів їх в Україні вже накопичилося понад 26 мільярдів тонн. Ці обсяги щорічно зростають майже на 11 мільйонів тонн лише за рахунок твердих побутових відходів, більше половини яких становлять використані тара і упаковка, тобто полімери, скло макулатура, шкіра, гума, текстиль, чорні та кольорові метали — все те, що можна надалі використовувати як вторинні матеріали та енергетичні ресурси.

Правила експлуатації полігонів, навіть узаконених, грубо порушують. Сюди потрапляють небезпечні відходи — залишки гальванічних джерел струму, люмінесцентних ламп із вмістом важких металів. У сільських місцевостях дощі й талі води розмивають недбало облаштовані склади пестицидів, і від отруйних потоків на ланах, у водоймах потерпає все живе. Полігони швидко переповнюються через недостатнє ущільнення того, що туди скинуто. Поширюються неприємні запахи, утворюється сприятливе середовище для скупчень комах, гризунів, бродячих тварин. Лише невеличка частина відходів на звалищах розкладається під дією сонця, повітря, води, мікроорганізмів. Більшості сміття для його розкладу природним шляхом треба дуже багато часу. Зокрема, для поліетилентерефталату (ПЕТФ), з якого випускають пляшки для пива і безалкогольних напоїв, потрібно аж кілька сотень років. Це ще одна з причин стрімкого розростання велетенських смітників.

— А як із цим справи в далекому зарубіжжі?

— У розвинених західних країнах добре себе зарекомендувало ущільнення маси сміття, непридатного для вторинного промислового перероблення, способом пресування й заливання бітумом. Це набагато зменшує обсяги звалищ, ізолює їх вміст від вологи, ліквідує неприємні запахи. У НДР до об’єднання Німеччини налічувалося 500 полігонів, а тепер в усій ФРН їх лише 350. У США на початку нинішнього сторіччя звалищ поменшало аж на 600. У Чехії на території одного з ліквідованих полігонів після нетривалих рекультиваційних робіт обладнали привабливий гольф-клуб.

Але головним чинником різкого зменшення засміченості територій у далекому зарубіжжі є те, що там переважну більшість відходів не викидають, а повертають у господарський обіг як вторинну сировину. Тисячі тонн використаних ПЕТФ-пляшок валяються у нас як непотріб, а у США, Японії, кількох західноєвропейських країнах у більш як трьох десятках фірм уже реалізують технології переробки цієї використаної тари. Подрібнена на гранули, вона йде на виготовлення меблів, будівельних деталей, тари для хімікатів, електроізоляції, подушок, автомобільних сидінь, утеплювальних компонентів верхнього одягу.

Алюміній, вилучений із використаної тари, удвадцятеро дешевший від одержуваного з бокситів і не гірший за якістю. Чимало можливостей для практичного застосування знаходить за рубежем бите скло. Зокрема, для Олімпіади у норвезькому місті Ліллехаммері велетенський факел олімпійського вогню було відлито із склобетону, де основний компонент — бите скло. Прикладів можна наводити безліч.

Використанню вторинних матеріальних ресурсів у далекому зарубіжжі приділяють велику увагу. Проблеми з використаними тарою, упаковкою й іншими твердими побутовими відходами розв’язують на державному рівні, бо приватний бізнес не зацікавлений у витратах (хоч у цій ситуації їх спрямовано на захист довкілля). На Заході прийняті і успішно функціонують національні програми, в основу яких покладено мудрий принцип «платить той, хто забруднює», тобто виробники відходів відповідають за негативний вплив своєї діяльності на навколишнє середовище.

— Але Україна, як і інші країни СНД, у цьому дуже відстає... Як реагує на тривожну ситуацію керівництво нашої держави?

— У 1998 році Верховна Рада прийняла Закон України «Про відходи». Низку важливих постанов із вищеназваних питань прийняв у 1997—2001 роках Кабінет Міністрів України. Щоб покласти край захаращуванню величезних територій нашої держави звалищами, захистити довкілля і людей, створено державну компанію «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України. На неї покладено завдання створювати і впроваджувати загальнодержавну систему роздільного збирання, комплексного переробляння і утилізації відходів як вторинної сировини, створення розгалуженої мережі сортування відходів, передусім використаної упаковки, впровадження сучасних технологій і обладнання, потужностей із перероблення й утилізації відходів з метою їх залучення у господарський обіг. Це ще один свідомий крок держави, яка піклується про довкілля, здоров’я своїх громадян.

Компанія «Укрекокомресурси» має регіональні відділення в усіх областях держави. Вже розпочато активну роботу із створення системи перероблення й утилізації твердих побутових відходів. Організоване наукове об’єднання, яке розробляє відповідні технології.

— Валентине Вікторовичу, багато європейських країн досить успішно застосовують так зване роздільне збирання побутових відходів.

— Здебільшого на цьому принципі державна компанія побудувала програму, про початок реалізації якої сказано на початку нашої розмови. Передбачено запроваджувати прогресивні технології, істотно допомагати вітчизняній економіці, створити велику кількість нових робочих місць.

В Україні, інших країнах СНД на практиці застосовується лише транспортування сміття до звалищ однією змішаною масою, без розподілу на фракції. Але у змішаному стані відходи дуже незручно обробляти. Та й занадто багато місця така незграбна суміш займає на вантажних автомашинах і полігонах, швидко переповнює місткості. Є ще один варіант — вивезення на сміттєспалювальні заводи. В Україні їх побудовано чотири, але нині діють лише два, та й то не на повну потужність. Практика багатьох держав показала, що сміттєспалювання завдає чимало шкоди довкіллю і не виправдовує витрат. Раз-по-раз до нас навідуються західні бізнесмени, пропонують купити в них устаткування для спалювання сміття, рекламуючи його як «панацею від усіх хвороб». Але передові країни вже відмовляються від таких підприємств через численні вади названого способу боротьби із засміченням довкілля. Його вже не рекомендує застосовувати Євросоюз...

Так-от, стосовно роздільного збирання. Вже тепер є істотна потреба, щоб мешканці квартир, викидаючи сміття, складали харчові залишки окремо, скло до скла, папір до паперу, пластмасу до пластмаси, жерсть до жерсті, алюміній до алюмінію. На жаль, переважна більшість нашого населення ще не підготовлена до свідомої участі у запровадженні й поширенні системи роздільного збирання відходів, як цього вже досягнуто у розвинених зарубіжних країнах. Але роз’яснювальну, освітню роботу серед людей нам час уже розгортати.

Здійснення програми потребує організації попереднього сортування відходів у місцях їх утворення, зокрема, у житлах — так би мовити, «біля джерела». Для налагодження поводження із відходами по-новому, створено механізм матеріального заохочення населення.

— Отже, здійснення програми почалося. Назвіть, будь ласка, перші найважливіші її заходи.

— У проектах передбачене введення в дію пересувних і стаціонарних закупівельних пунктів, устаткування для яких виготовляють у Кіровограді. В його складі двовісні автопричепи, здатні вміщувати до 6—7 кубічних метрів вторинної сировини. Причепи робитимуть зупинки в так званих сезонних місцях, найзручніших для населення, тобто поблизу морських пляжів та інших зон масового відпочинку. Владні структури областей нині розглядають питання про виділення спеціальних майданчиків для розташування стаціонарних пунктів.

Наша компанія закупила вантажівки для обслуговування служб із заготівлі вторинної сировини місткістю до 33 кубометрів. Кожен наш «МАЗ» щодня обслуговуватиме до десяти об’єктів. Закуплено також устаткування з переробки ПЕТФ-тари, насамперед використаних пляшок із поліетилентерефталату. Ці агрегати на першому етапі виконання програми встановлено на підприємстві у Сімферополі. На одержувані після переробки гранули є чималий попит і в Україні, і за кордоном. Тобто те «сміття», яке прибуло до нас із-за кордону і захаращувало наші землі, тепер охоче закуповуватиметься зарубіжними фірмами — зрозуміло, в зміненому вигляді (воно стає цінною вторинною сировиною). У такий спосіб Україна і поліпшить своє довкілля, і отримає чесно зароблені гроші.

Для потреб усіх областей вже придбано новітнє устаткування для зважування придбаної вторинної сировини. Тепер кожен стаціонарний і пересувний заготівельний пункт буде оснащено сучасними електронними вагами з комп’ютерними датчиками.

— Застосування досконалішою техніки підвищить і культуру праці...

— Безперечно. Ось приклад: за старої системи центральну частину обласного центру водночас обслуговували 20—25 вантажівок. А тепер їх успішно замінюють чотири—п’ять сучасних великовагових автомобілів. Це лише один штрих із загальної картини. Запроваджуючи нове, ми робимо професію збирача відходів привабливішою. Отже, дістаємо можливість залучити до галузі працівників високого рівня.

Найголовніша стратегія програми — це скорочення того страхітливого потоку відходів, який іде на звалища — і санкціоновані, і несанкціоновані. За розрахунками наших фахівців, завдяки роздільному збиранню, відокремленню ресурсоцінних матеріалів ця «повінь» мусить зменшитись уже на першому етапі (два-три роки) на 25—35 відсотків. А в перспективі нам необхідно довести до 60 відсотків кількість твердих побутових відходів, які не підуть на звалища, а стануть цінною вторинною сировиною.

— На яких партнерів і інвесторів ви розраховуєте?

— Згідно з постановою Кабінету Міністрів України 2001 року № 915 і змінами до неї виробники тари й упаковки повинні або власноруч переробляти ці відходи, або платити державній компанії чи іншим спеціалізованим підприємствам за те, що вони їх утилізують. І саме ці гроші ми сьогодні використовуємо на закупівлю нового устаткування, обладнання, на запровадження передових технологій і рішень у сфері утилізації відходів. Ось приклади: на івано-франківському заводі «Автоливмаш», який нині проходить реорганізацію і реконструкцію, розпочалося виготовлення вітчизняної сортувальної лінії, яка замінить імпортні агрегати подібного призначення, котрі іноземні фірми пропонують нам купувати за великі гроші. Укладаємо угоди з підприємствами, організаціями, які мають компактні джерела утворення відходів (супермаркетами, магазинами, кафе, ресторанами, заводами, ринками, вокзалами, установами).

— Мабуть, ще не з усіма підприємцями переговори успішні?

— Поки що, на жаль, деякі керівники підприємств не усвідомили життєву потребу істотних змін у поводженні з відходами. А це (повторюємо і наголошуємо) дасть величезну користь і екології, і економіці... Ціла низка юридичних осіб заявила про негативне ставлення до ідеї стягування плати за перероблення й утилізацію їхніх відходів. За роки безгосподарності й хаосу багатьох привчили до думки, що чимало сум, котрі стягували для певних проголошених цілей, пішло за іншими, маловідомими адресами, простіше висловлюючись, «до інших кишень». Використання стягнутих коштів надто часто було непрозоре. Ситуація, про яку ведемо розмову, істотно відмінна: гроші, що згідно з науково обгрунтованими, досить низькими тарифами надходять до державної компанії «Укрекокомресурси», використовують прозоро. Кожний платіж обгрунтований, затверджений технічною радою, до якої входять представники міністерств, відомств, наукових установ. Фінансовий план контролює наглядова рада. Проекти відбирають і затверджують на об’єктивній (конкурсній) основі. Проте деякі підприємницькі структури, нехтуючи інтересами суспільства і дбаючи лише про власні вигоди, у будь-який спосіб, зокрема й шляхом скасування чинної законодавчої бази та просуванням нових проектів законодавчих актів намагаються ліквідувати багаторічні напрацювання в цій сфері, надовго загальмувати розв’язання в Україні названих проблем.

Уже чимало керівників підприємств повідомили про свою згоду плідно співпрацювати з державною компанією, уклали з нею відповідні угоди. У кількох регіонах підрозділи ДК організували навчання населення з роздільного збирання, сортування та раціонального використання відходів як вторинної сировини.

19 червня нинішнього року Комітет з екології Державної Думи Російської Федерації ухвалив рішення, де рекомендував уряду РФ «розглянути питання про використання досвіду України і Білорусі щодо створення єдиної організації державного управління відходами». Цим рішенням рекомендовано розглянути питання про створення у Російській Федерації (подібно до ДК «Укрекокомресурси») державної компанії, яка організовуватиме і координуватиме діяльність у галузі утилізації та переробки відходів. Наголошено на важливості прискорення розробки закону «Про плату за негативний вплив на навколишнє середовище» (принцип, схожий на той, за яким діє ДК «Укрекокомресурси»). Також рекомендовано Міжпарламентській асамблеї СНД розробити «Кодекс про відходи в країнах СНД» — подібно до кодексу, який вже створено компанією «Укрекокомресурси».

Отже, українські захисники довкілля почали рішучий наступ на сміттєзвалища, послідовно визволяючи від цих «окупантів» гектар за гектаром нашої родючої землі. А земля, як відомо, — найбільше багатство.

Розмову вів Вадим РУДНИК.