Габріеле Лоренцетті нещодавно відсвяткував 60-річчя. Він —колишній робітник склозаводу — вже шостий рік на заслуженому відпочинку. На пенсію в Італії прожити складно, тому іноді Габріеле підробляє нічним сторожем.
— Я мешкаю з дружиною, — розповідає «ГУ» синьйор Лоренцетті з маленького містечка Ногара в провінції Верона. — Вона домогосподарка. А наша дочка, яка працює медсестрою в лікарні, нещодавно вийшла заміж. Молодим поки що жити нема де, і нам довелося переробити будинок. Ми виділили молодятам верхній поверх і зробили окремий вхід з вулиці, прибудувавши сходи.
— Яку пенсію ви отримуєте і на що її витрачаєте?
— Пенсія становить 950 євро на місяць (5 тисяч 700 гривень. — Авт.). Переважно всі гроші йдуть на харчування та оплату витрат по будинку. Те, що вдається заощадити, відкладаємо на відпустку. Стараємося двічі на рік відпочити на озері або на морі. Оскільки я вже пенсіонер зі стажем, то не знаю, як нині обчисляюють пенсії. Здається, в Італії продовжили термін перебування на роботі. Мені пощастило: застав той час, коли, виплативши протягом 35 років внески до державного пенсійного фонду із зарплати, я зміг піти з роботи й одразу цілком одержувати пенсію.
— Чи відвідуєте ви театр і кіно. Скільки коштують в Італії ці розваги?
— Не пам’ятаю, коли ходили останній раз. Скільки коштують? Навіть не уявляю!
— А чи можете ви дозволити собі обід або вечерю в ресторані? Коли так, то як часто?
— Двічі на місяць по суботах усією родиною ходимо до піцерії. Новий рік обов’язково відзначаємо з друзями в ресторані. А, коли відпочиваємо на морі, то завжди харчуємося в трактирі або недорогому ресторані.
— Чи маєте ви автомобіль? Скільки витрачаєте на бензин?
— У нас дві машини. Їздимо часто, але недалеко. Взагалі без авто тут неможливо жити, бо містечко маленьке, і громадського транспорту в нас немає.
Скільки витрачаю на бензин, не підраховував, але напевне чимало, бо бензин і сама машина — задоволення дуже дороге. Особливо страховка.
— Про Україну чули щось?
— Знаю більше, ніж пересічний мешканець нашого містечка, бо протягом кількох років у мене в будинку на різдвяні канікули зупинялися діти з Києва. Наша сім’я — член асоціації, яка приймає українських дітей, щоб вони змогли якийсь період пожити в екологічно чистішому місці та добре харчуватися. Крім того, їх безплатно обстежують у нашій лікарні.
Я поки що не був в Україні, а от інші італійські родини з асоціації бували. Дехто по кілька разів, і не жалкують про це. Я теж не проти того, щоб вирушити в подорож, але тепер через одруження дочки не знаю, коли ми з дружиною зможемо приїхати до вас. Адже треба допомогти молодятам. Хоча б попервах і поки ще маємо можливість.
— А як часто італійській пенсіонер може поїхати за кордон?
— Я за кордоном жодного разу не був. Та й у столиці, в Римі, вперше з дружиною ми змогли побувати кілька років тому. Хочеться повернутися туди ще, тож про закордон поки що не думаємо. Хіба що виграємо в «Супереналотто» (український аналог — «Укрлотто». — Авт.).
