...Ось уже друге століття операційні зали найстаріших банків Швейцарії сяють мозаїчними підлогами, що викладені метлахською плиткою з маркуванням південноукраїнських заводів. На червоній цеглі патріархальних німецьких міст, які розчулюють іноземців гострими дахами, допитливий турист побачить клеймо промисловців із Бахмута, нинішнього Артемівська. У готелях початку минулого століття можна ще зустріти перші в Європі, пробачте, ватерклозети, обладнані сантехнікою німецької марки «Dіtmar», виробленої, між іншим, у Славуті саме з наших українських каолінів.
За часів більшовицької індустріалізації керамічні матеріали не жалували. Залізобетонні конструкції відображали нібито непохитну міць комуністичної ідеї. Цеглу взагалі вважали безперспективним матеріалом. Похмура одноманітність великопанельного домобудування архітектурно підкреслювала всю недолугість утопії загальної рівності. Про українську будівельну кераміку в Європі забули, здавалося б, назавжди.
Індустріальний бренд
Цьогорічної весни відбулася визначальна подія. Облицювальна керамічна цегла марки СБК, здолавши чотири тисячі кілометрів, з’явилася в Астані — новоспеченій столиці Казахстану, що динамічно розбудовувалася.
Три скромні літери СБК — нині відомі у Москві та Кишиневі, Мінську та Санкт-Петербурзі.
СБК — бренд, який не можна перекласти, а отже —чудовий повпред української мови. Сьогодні провінційні Ромни, де й працює ЗАТ «Слобожанська будівельна кераміка», ефективніше і надійніше, ніж часом столичні дипломати і політики, стверджують українську ідею в умовах глобалізації. Адже цілком очевидно: що більше наша держава матиме індустріальних брендів, то поважнішою вона буде у світовій спільноті.
Клімату поганому всупереч
Для початку — трохи цифр. 1990 року в Україні було 300 заводів, які випускали 10 мільярдів штук цегли на рік.
Виробництво облицювальної — в межах 2—3 відсотків. Фігурну облицювальну цеглу — вона особливо до вподоби архітекторам — не виробляли взагалі. Водночас в економічно розвинених країнах її обсяги (зокрема і фасонної) становили і становлять 90 відсотків випуску взагалі.
Причина такої відсталості, як уже зазначалося, —залізобетонна ідеологія у цивільному будівництві. На цегельних заводах спрощували і без того застарілі технології. Робота на цегельних заводах ставала непрестижною.
Інвестиції
Можна бігати з простягнутою рукою по всьому світу, жаліючись при цьому на нестерпний інвестиційний клімат. А можна ощадливому іноземному бізнесменові запропонувати бездоганний у своїй реальності бізнес-план. Принаймні команді І. Телющенка вдалося отримати загалом 7,5 мільйона доларів США прямих інвестицій від міжнародного фонду Westem NІS Enterprіse.
Янкі — аж ніяк не альтруїсти. Копійчину рахувати вміють. І хоча Westem NІS Enterprіse Fund перші свої 150 мільйонів доларів капіталу отримав від американського уряду, на вітер викидати їх він не збирався і не збирається. Працює як венчурна компанія. Фінансує малий і середній приватний бізнес в Україні, Молдові та Білорусі, вкладаючи гроші в статутні фонди підприємств.
Дивіденди для фонду — не головна мета, хоча він їх отримує регулярно як повернення вкладених коштів. Головне — сприяти виходу проінвестованого підприємства на такий рівень, коли ціна його акцій значно, якщо не в кілька разів, перевищить номінал. Тоді здійснюється їхній продаж, а отриманий зиск набагато перекриває всі здійснені фондом витрати.
Одне слово, фонд не портфельний інвестор, що спекулює на біржі, але й не остаточний власник. А своєрідний, дуже привабливий для серйозних підприємців мосточок між фінансовим і промисловим капіталом. Лишається лише шкодувати, що нашим доморослим олігархам, що шукають карколомні схеми виведення власних капіталів у офшори, такий фінансовий бізнес нецікавий.
На модернізованому в Ромнах заводі тепло людських рук замінив інтелект мислячих машин. Цифрові технології супроводжують (управляють і контролюють!) усі виробничі процеси: підготовку шихти, формовку, пресування, випал, відпуск, упаковку і відправлення готової продукції кінцевому споживачу-замовнику. Посадника сирої цегли у піч — завжди напівп’яного дядька у драній кацавейці як невід’ємну приналежність більшості вітчизняних цегельних заводів — у цехах ЗАТ «СБК» замінили оператори автоматичних ліній, одягнуті в ошатну фірмову спецівку.
Саме комп’ютеризація виробництва дала змогу роменчанам розв’язати, здавалося б, невирішувану суперечність між взаємовиключними якісними характеристиками керамічної цегли — теплопровідністю і міцністю. За практично нульової теплопровідності — вона витримує здавлення майже в 160 кілограмів на квадратний сантиметр. Звісно, не сталь, але... Морозостійкість — до 100 циклів «зима—літо» з перепадом температур у 60—70 градусів за Цельсієм.
Родзинка не від Держстандарту
Нині ЗАТ «Слобожанська будівельна кераміка» виробляє цеглу 45 фасонів і шести кольорів. Ідеальні геометрія і колір цього матеріалу нарешті розв’язали руки українським архітекторам, чий творчий потенціал десятиріччями животів під тягарем залізобетонних панелей.
Але сучасні технології дають повний результат лише в умовах сучасного менеджменту. І на підприємстві запроваджено міжнародний стандарт менеджменту якості —ІSO—9001—2000. Що й підтверджено зовнішнім аудитом.
ІSO — не дивацтво, а боротьба за якість
У середині 70-х років минулого століття на підприємствах колишнього СРСР централізовано, під егідою Держстандарту, скрізь було запроваджено АСУ ЯП — автоматизовану систему управління якістю продукції. Результат, однак, був нульовий. Конкурентоспроможність радянських товарів на міжнародному ринку була не найкращою. Винятком була хіба що продукція ВПК.
Програма «п’ятирічки якості» не досягла мети з тієї простої причини, що АСУ ЯП практично потребувала лише дотримання технологій. Людина, що застосовувала технології — насамперед якість праці керівників середньої і вищої ланки, якість праці лінійних інженерів, — залишалася поза системою. Міжнародний стандарт ІSO—9001—2000, навпаки, у центрі процесу боротьби за якість ставить людину. Від робітника до генерального директора.
Один лише приклад. До запровадження стандарту ІSO—9001—2000 на роменському цегельному заводі, як і на більшості вітчизняних підприємств, ремонтні служби працювали, як то кажуть, дискретно, за фактом. Зламався вузол чи агрегат — біжать до нього слюсарі та інженери, ремонтують, виявляючи свою кмітливість і знання, якщо вони є. Немає поломок — працюють на підхваті на інших ділянках, якщо просто «не забивають козла».
Стандарт ІSO—9001—2000 націлює на системну профілактику. Суворо за днями і годинами регламентує дії всіх працівників ремонтної служби, від слюсаря і інженера до головного механіка, щоб узагалі унеможливити аварійні ситуації. В результаті в ЗАТ «Слобожанська будівельна кераміка» непланові простої обладнання зведено до нуля.
Регламент робіт з профілактики обладнання задає та контролює їх виконання комп’ютерна програма. Комп’ютери аналізують і ефективність самого регламенту та за необхідності коригують його в бік підвищення надійності роботи всього технологічного обладнання.
Аналогічним чином забезпечено високу якість роботи решти служб. І не лише інженерних. Менеджери відділу продажу, наприклад, кожен з яких обслуговує певні зони потенційних споживачів, розподілені за територіальним принципом, щоденно виконують визначені стандартом ІSO—9001—2000 дії, забезпечуючи виробництво продукції винятково під замовлення, а не на склад. Товар іде споживачу, як то кажуть, з колес. Це, в свою чергу, прискорює оборотність поточного капіталу, збільшуючи фінансову ефективність роботи всього виробничого комплексу.
ІSO забезпечує й регулярний зворотний зв’язок із замовниками, що гарантує облік усіх побажань покупця. Їх аналізує спеціальна програма «Рівень задоволеності споживачів» за суворо вивіреними алгоритмами. Інтуїція менеджерів, яку зводять у реальному житті до горезвісного «якось буде», поступилася місцем математичним розрахункам. Що й дало змогу сухій абревіатурі СБК перетворитися на справжній індустріальний бренд міжнародного класу. Який завоював серця архітекторів та будівельників на теренах СНГ. Поки що. Наступний крок, безсумнівно, вихід слобожанської цегли на Європу. Повернення українській будівельній кераміці її колишньої слави.
Хронологія успіху
1988 рік — болгарські фахівці (своїх не знайшли!) у рамках діючої в ті роки соціалістичної РЕВ (економічної противаги об’єднаній Західній Європі) здають в експлуатацію на Сумщині новий цегельний завод продуктивністю 60 мільйонів керамічної цегли на рік. За попередні 40 років у СРСР нові підприємства такого профілю не будували. Але й тут технології далекі від сучасних. Через що його проектна потужність виявляється недосяжною.
1994 рік — роменський цегельний завод дихає на ладан. Політика відкритих дверей викинула на український ринок імпортні будматеріали. Вітчизняні вельми програють їм через низьку якість. Україна імпортує не лише унітази та облицювальну плитку, а й звичайну цеглу. Щоб вижити — необхідна сучасна технологія. А отже, інвестиції. В країні грошей немає. Річна ставка за банківськими кредитами в умовах галопівної інфляції сягає 1200 відсотків. Однак інженери заводу під керівництвом гендиректора І. Телющенка розробляють проект (бізнес-план) модернізації виробництва. Розпочинається пошук закордонного інвестора.
1997 рік — роменчани отримують першу закордонну інвестицію в розмірі 1,5 мільйона доларів США.
1998 рік — запуск першої лінії модернізованого виробництва. В Україні з’явився конкурентоспроможний будівельний матеріал — облицювальна керамічна цегла.
2002 рік — стала до ладу друга черга оновленого заводу. Продуктивність підприємства досягла розрахункової — 5 мільйонів штук облицювальної цегли на місяць.
