Коли йдеться про гроші, неодмінно бувають і борги. Розмірковуючи про святая святих — бюджет органів місцевого самоврядування, голова Ужгородської районної ради Наталія Сейковська мала на увазі борги аж ніяк не фінансові.

— Отже, шановна пані Наталю, проясніть ситуацію?

— Інколи створюється враження, що наші законодавці витають в небесах і не бачать реального життя. Ми змирилися з тим, що формування місцевих бюджетів відбувається за старою природою. На основі так званих міжбюджетних трансфертів. Процес цей складний. Щоб він був зрозумілий простій людині, скажу: там, де доходи перевищують обов’язкові видатки, їх частково забирають і централізовано спрямовують у ті райони, де неспроможні забезпечити видатки.

Одне слово, трансферт — це безоплатне, безпроцентне виділення коштів дотаційним районам для того, щоб вони могли якось жити і розвиватися. Ужгородський район, зокрема, є одним з найбільших донорів міжбюджетних трансфертів на Закарпатті. Разом з тим у цій, на перший погляд, раціональній схемі на практиці дір більше, ніж у старому решеті.

— Наприклад?

— Почну з простого. Такі видатки з районного бюджету, як позашкільна освіта, видатки на земельну реформу, засоби масової інформації і ще з десяток, не враховуються під час визначення трансфертів. Їх мають планувати з районного бюджету, попри те, що доходи під них відсутні.

— Можливо, не треба й акцентувати увагу на позакласній освіті, коли в країні така економічна скрута? Сім років мак не родив, і голоду не було...

— Припустімо, хоча категорично з цим не згодна. Але підемо далі. Візьмемо місцеву пожежну охорону. При визначенні міжбюджетних трансфертів видатки для неї також не враховано. Пожежна охорона діє на основі відповідних законів України, де передбачено допустиму штатну кількість пожежників та матеріальну базу. Хіба під силу сільському, селищному бюджетам утримувати її за рахунок власних доходів? Тож не таїна, що у більшості сіл України такої охорони нема. Щоб бачити це, окулярів не треба.

Така проблема і з правоохоронними органами. Добре, що зміни у Бюджетному кодексі передбачають фінансування цієї структури з одного державного бюджету. Але є ще дільничні інспектори, які мають безпосереднє відношення до місцевих рад. Чому б цю категорію не передати до місцевих бюджетів. Але з урахуванням видатків на їхнє утримання під час визначення міжбюджетних трансфертів.

— Сільські, селищні та й міські голови скаржаться на нечувані бюрократизм та тяганину навколо бюджетних розрахунків. Чи це так?

— Наведу приклади з цільовими фондами бюджету, тобто видатками на будівництво та ремонт доріг, охорону довкілля тощо. Торік в Ужгородському районі кошти цільових фондів усі сільські ради делегували районному бюджету. Цього року жодна рада цього не зробила. Чому? Адже це вигідно. Акумульовані кошти можна використати набагато ефективніше. І контролювати їх легше. Але місцеві ради натрапили на таку паперову заметіль, що підняли руки вгору. Кошти переганяють через велику кількість рахунків. Це не збільшує їх обсяг і не робить прозорішими. Навпаки, п’ятирічне перекидання коштів вимагає багато нервів і часу та додаткових штатних одиниць.

Правильніше було б спрямувати кошти на один рахунок районного бюджету, з якого відповідно здійснювати й видатки. При цьому районна рада має затверджувати об’єктивний розподіл коштів. Знову-таки для цього треба внести зміни в податкове законодавство та Бюджетний кодекс щодо розподілу коштів цільових фондів між бюджетами, їх зарахування та використання.

Те саме стосується і використання коштів спеціального фонду. Необхідно надати право органам місцевого самоврядування спрямовувати на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг не лише податок з власників транспортних засобів, а також надходження до бюджету розвитку та власні кошти установ. Нині власні кошти установ так розпорошено, що кількість облікових операцій по них удесятеро перевищує таку само кількість звітності по загальному фонду, тоді як обсяг цих коштів удесятеро менший від загального фонду. Куди це годиться? Можливо, так вигідно Мінфіну та Державному казначейству, але законодавець має подивитися на справу по-іншому. Наприклад, спонсори готові надати спонсорську допомогу конкретній раді передусім на газифікацію населених пунктів, але Бюджетний кодекс не передбачає використання на капітальні вкладення спонсорських надходжень. Заплутана ситуація також і з використанням залишків коштів на бюджетних рахунках на початок року. Згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» ці залишки спрямовують за рішенням ради. За ці кошти можна було б здійснити видатки, не передбачені бюджетом, але в яких є нагальна потреба. Та у Бюджетному кодексі і така норма відсутня. Насправді залишки планують повторно у наступному році.

— Ви переконали, що дір у решеті багато, але, як то кажуть, не хлібом єдиним. Є ще й духовні потреби...

— На території кожного населеного пункту має бути ну хоча б мінімум осередків культури — клуб і бібліотека. Не кажу про школи естетичного виховання, художню самодіяльність, народні колективи тощо. Бюджетний «культурний» норматив на одного сільського мешканця становить 1 грн. 44 коп. У багатьох селах нашого району кількість мешканців не перевищує 1000 осіб. За нормативами такому селу на культуру належить 1,5 тисячі гривень на рік. Як можна утримувати на півтори тисячі гривень клуб чи бібліотеку, коли тільки для однієї штатної одиниці потрібно мінімум удвічі більший. А ще плата за енергоносії, тепло, інші витрати. Навіщо вигадувати абсурдні нормативи на сміх селу і шкоду державі. За такими нормативами через кілька років не буде громаді де навіть власні збори провести.

Це саме можна сказати і про норматив на утримання органів місцевого самоврядування. Його визначено сумою 7 грн. на одного жителя. У невеликих селах цих коштів вистачає на 5—6 місяців. А далі, виходить, сільська рада має заробляти на себе сама, лише невідомо, як.

І, нарешті, негайного вирішення вимагає введення у штатний розпис селищних рад бухгалтерів. Мінфін проти. Ми вважаємо, що посаду головного бухгалтера сільської ради, який має право другого підпису на банківських та касових документах і несе відповідальність нарівні з головою, мають планувати у штатному розпису сільської ради включно з переліком посад держслужбовців.

Усі ці проблеми видно як на долоні. Вони — на поверхні і не потребують теоретичних потуг. Треба лише бажання їх розв’язувати та більше довіряти органам самоврядування.

— Дякуємо за розмову.