Добре, погодьтеся, коли прокуратура бере під козирок, виконуючи закони і, зокрема, укази Президента. Сумно, коли вона робить це на догоду комусь, заради справної цифри. І калічить при цьому долі людей. Звідси запитання до шановного Генпрокурора (вчорашнього, нинішнього, майбутнього — до посадової особи, не конкретної персони): коли головне наглядово-правове відомство працюватиме стабільно, не надриваючись і не кидаючись у крайнощі?
Чому, запитаємо конкретно, прокурори почали суворо і надактивно захищати права та інтереси співгромадян, які не отримували зарплати місяцями, лише після відповідного указу глави держави? Чому наглядовий орган круто взявся за порушників законодавства стосовно використання дитячої праці чи підземних надр, лише отримавши грізне «Карати!» з Печерських схилів? Хіба до цього правоохоронці не мали потрібних повноважень?
Що це за державна машина, законів у якій дотримуються лише після чергового «упорскування» пального від головних механіків?..
Та досить натяків. Відомо, що заборгованість із зарплати та виплат не погашено. І вчителям, і шахтарям, і медикам, і... Та якщо, приміром, сіячі «розумного, доброго, вічного» своє невдоволення демонструють переважно на присадибних ділянках, вуглевидобувачі б’ють касками по асфальту Києва.
«Не пущать!» — демократія не дозволяє. Зупинити їх, приспати активність найкраще — посадивши на лаву підсудних з десяток чи зо два хлопчиків для биття, що в народі звуть козлами відпущення. Тобто керівників шахт. Машину собі купив, будинок відгрохав, «мобілки» придбав? Сидіти! Як-то кажуть, стригти то стригти. Під один гребінець.
Ох цей хибний зв’язок...
Олександр Кир’яков, голова правління ВАТ «Шахта ім. Д. Мельникова» компанії «Лисичанськвугілля», потрапив під машинку прокурора рік тому. За що голову шахтаря з 30-річним підземним стажем вирішили на сміх курям постригти наголо? А щоб не висовувався з-під землі, вважає екс-директор. Послухаємо його.
— Шахта ім. Мельникова — особливо небезпечне виробництво зі специфічними умовами праці й відповідно управління. Вона належить до надкатегорної. Я, директор шахти, керувався законом, який зобов’язує мене забезпечити систему протиаварійного захисту та безпеки ведення гірничих робіт. Кожна шахта повинна мати надійний зв’язок і сигналізацію.
Лише люди, які нічого не розуміють у нашому виробництві й не бажають вникнути в суть проблеми, можуть вважати забезпечення зв’язком заходом, що не є невідкладним. Схоже, такими виявилися працівники місцевої прокуратури.
З 1999 року, коли розпочався «мідний бум», почастішали випадки крадіжок кабельно-провідникової продукції, і шахта часто залишалася відрізаною від зовнішнього світу від 12 годин до семи діб. Почастішали аварії, які загрожували виведенням шахти з ладу, людськими жертвами.
Неодноразові звернення керівника, а їх понад 20, до правоохоронних органів належних результатів не дали, хоча з 11 фактів порушили кримінальні справи і більшість із них розглядали суди. Шахта вживала заходів із відновлення викрадених кабелів, доки була можливість їх придбати, але становище ускладнювалося з кожним місяцем. Дійшло до того, що почали вирубувати кабель зв’язку в будинках працівників підприємства.
На одній із планірок ітеерівці, підтримані головою профкомум вимагали закупити безпровідний зв’язок, тобто мобільні телефони для керівників служб шахти.
— Ми колегіально розглянули, скільки і кому їх потрібно, підрахували все і закупили 12 телефонів на суму 1500 гривень,— згадує Кир’яков. — Закупили, зазначте, за обігові кошти підприємства, отримані від реалізації продукції. Із запровадженням мобільного зв’язку багато проблем з організації виробництва відпало.
Зате почалися потому проблеми у самого Кир’якова і головного бухгалтера ВАТ.
Прокуратура Лисичанська притягнула їх до кримінальної відповідальності за порушення Указу Президента України «Про невідкладні заходи з забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат». Цим указом, нагадаємо, запроваджувався мораторій на будівництво і капітальний ремонт адмінприміщень і приміщень, спортивних споруд, придбання легкового транспорту, офісних меблів і обладнання для обслуговування адмінапарату, а також здійснення інших заходів, що не є невідкладними, за рахунок державних фінансових ресурсів. Директор, нібито, знаючи про указ, реалізуючи свої злочинні наміри, використовуючи службове становище, фінансував державним коштом ті самі заходи, тобто придбав 12 мобільних телефонів в особистих інтересах та інтересах третіх осіб. Так сказано в обвинувачувальному висновку.
— Вважаю, придбання телефонів для керівників служб і підрозділів підприємства вимушеним заходом, продиктованим виробничою необхідністю, — каже Олександр Євгенович. — Порівняйте: для відновлення провідникової системи потрібно було 350 тисяч гривень, а на «мобілки» і послуги зв’язківців ми витратили удесятеро менше.
Прокурор Лисичанська С. Джунь іншої думки.
— На шахті імені Мельникова на 1.06.2001 р. заборгованість із зарплати становила 9.260.000 гривень. А керівництво, закупивши «мобілки», зловжило службовим становищем, що призвело до тяжких наслідків і завдало істотної шкоди... правам і інтересам... у розмірі 29479 гривень 48 копійок.
Суд, однак, аргументи і докази прокуратури не взяв до уваги і виправдав директора і головного бухгалтера з епізоду про закупівлю «мобілок» через відсутність у їхніх діях складу злочину.
Запитання до Генпрокурора Святослава Піскуна: чи буде притягнуто до відповідальності прокурора Лисичанська С. Джуня і, зокрема, слідчого Г. Антонова, який незаконно порушив кримінальну справу проти керівників? Хто і чиїм коштом компенсує їм матеріальні і моральні збитки? Як ви оцінюєте дії Лисичанської прокуратури стосовно виправданих: як надмірну пильність чи як зловживання службовим становищем?
Хто головніший — ДПАУ чи ДПІ?
Олександр Кир’яков «погорів» не лише на зв’язку. Податкова міліція водночас із прокуратурою також звинуватила його в декількох гріхах. Цю кримінальну справу об’єднали зі справою про «мобілки».
Те, що не вдалося стражам закону одного відомства, вдалося міліції. Кир’якова таки позбавили волі терміном на чотири роки з відстрочкою виконання вироку на один рік. За що?
Директор, як з’ясувало слідство, з яким погодився суд, з тим-таки главбухом «вчинили відчуження майна та майнових прав шахти, що перебували в податковій заставі». Тобто, отримавши два векселі від «Лисичанськвугілля» за реалізоване вугілля, керівники розплатилися ними з іншою шахтою за обладнання. Векселі у такий спосіб було використано як платіжний засіб, що не забороняє закон і визнано ДПАУ ще 1998 року (лист ДПАУ щодо Указу Президента №5151/11/24-0216 від 15.05.98 р.). Податкова адміністрація визнає подвійну природу векселя: він може виступати як цінний папір-товар (тобто як майно і майнове право) і як розрахунковий документ. Вищий господарський суд у своєму роз’ясненні від 11.12.2000 р. також підтверджує подвійну природу цінного паперу. У листах Мін’юсту від 15.10.98 р., Нацбанку від 10.09.92 р. йдеться про те саме!.. Але для податкової інспекції Лисичанська, судячи з її дій, думка столичних інстанцій — не указ.
— Не указ для місцевих заповзятих виконавців, судячи з усього, й відповідний Указ Президента про заходи з підвищення відповідальності за розрахунками з бюджетами та державними фондами, — зазначає екс-директор шахти ім. Мельникова, — і постанова Кабміну, де чітко сказано: «Предметом застави не можуть бути: ... майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації». А наша шахта в процесі корпоратизації з 1996 року, а тому весь її майновий комплекс не міг бути предметом податкової застави.
І, нарешті, про останній епізод. Суд дослівно, як стверджує адвокат Артур Сімейко, переписав із обвинувального висновку: «... директор шахти... з відома главбуха... без письмової згоди ДПІ... вчинив відчуження майна.., що перебувало в податковій заставі, на загальну суму 128398,68 грн.».
— Уточнюю: майно це — брухт і два насоси, — говорить адвокат. — Брухт, зокрема, — це, згідно з законом, стратегічна сировина, тобто товар в обігові. А на відчуження його, згідно зі згаданим Указом Президента, не потрібно письмової згоди податківців. Однак і цю обставину не взяли до уваги ні слідство, ані суд...
Треба зазначити, що в 2000—2001 роках шахту перевіряла податкова інспекція, але тоді до операцій з векселями та брухтом вона претензій не мала. 2002 року вони виникли стосовно векселя, а ще пізніше з’явився акт про порушення під час відчуження брухту. Така непослідовна позиція податкової інспекції дивує не лише шахтарів...
Запитання до голови Державної податкової адміністрації України Юрія Кравченка: як ви розцінюєте факт різночитання законів вашими підлеглими? Чим поясните нехтування працівниками податкової служби Лисичанська роз’яснень і рекомендацій вищестоящих органів?
Міністерство директорів недолюблює?
На підставі постанови слідчого прокуратури від 19.06.02 п. Г. Антонова міністр палива і енергетики видав 3.07.2002 р. наказ про звільнення О. Кир’якова з посади «на час проведення досудового слідства». Слідство закінчилося (до слова, за два дні до видання наказу міністра), але прокуратура не поспішала надсилати в Київ відповідну інформацію, на підставі якої Кир’якова мали відновити на посаді. Минуло понад чотири місяці, відбувся суд, який виправдав керівників шахти в епізоді придбання злощасних «мобілок», але прокуратура повідомлення не надіслала. Ще через три місяці, у січні п. р., суд, розглянувши скаргу Олександра Євгеновича на дії працівників прокуратури, зобов’язав старшого слідчого Г. Антонова «надіслати до міністерства... повідомлення про дату закінчення терміну дії його постанови про відсторонення...» Думаєте, правоохоронець Антонов негайно виконав рішення суду?.. А в березні 2003-го уже новий міністр звільнив з посади директора Кир’якова (вирок суду з інших епізодів на той час набув чинності). А якби прокуратура виконала свій обов’язок вчасно, Олександр Євгенович міг би працювати на шахті: вирок не позбавляє його права обіймати певні посади...
Суд, що не кажіть, цього разу вчинив гуманно. А прокуратура зробила все, щоб Олександр Кир’яков на шахту не повернувся.
Коли слідчий зрозумів, що його звинувачення необгрунтовані, а кримінальну справу про закупівлю телефонів порушено ним незаконно, він, мабуть, вирішив діяти інакше. І, як бачимо, діяв.
Тільки не думаю, що без підтримки начальства він дозволив би собі те, що дозволив...
Від запитань до Міністра палива і енергетики утримаюся.
Київ—Лисичанськ—Київ.
