Таке запитання не випадкове, оскільки в Україні, де є власні родовища фосфорної сировини, розробляють плани її завезення з Марокко і Єгипту
Сільське господарство України щороку зазнає серйозних втрат через брак фосфорних добрив. А тим часом маємо солідні запаси фосфоритів. Потрібно лише розпочати їх видобуток. Найлегше це зробити на Волині.
Сьогодні без фосфору наше життя важко уявити. Він увійшов у щоденний побут, починаючи від сірника і закінчуючи мінеральними добривами, яких щороку Україна потребує кілька мільйонів тонн. А потребує тому, що вони сприяють розвиткові кореневої системи рослин, підвищують їх зимостійкість і врожайність, прискорюють достигання врожаю та поліпшують його якість. Без внесення фосфорних добрив сьогодні не можна розраховувати на високі результати в сільському господарстві. Як же подолати їх дефіцит? Саме над цією проблемою вже десять років працює Поліський філіал національного наукового центру — Інституту грунтознавства і агрохімії імені О. Соколовського Української академії аграрних наук.
— В останнє десятиріччя використання мінеральних добрив на Волині практично зведено до нуля, — констатує директор філіалу Михайло ШЕВЧУК — Минулого року на кожен гектар внесено лише по 29 кілограмів діючої речовини, коли у свій час давали по 145, а під таку культуру, як цукрові буряки, загортали їх по 400 і навіть більше кілограмів. Якщо говорити про види добрив, то з цих 29 кілограмів азотні становлять 21, калійні і фосфорні — по 4 кілограми. Як бачите, використовуємо в основному азотні добрива. Та й ті вносимо переважно під озимину і, частково, під цукрові буряки. Якщо говорити про фосфорні добрива, то у 80-х—на початку 90-х років кожен гектар отримував їх по 45—60 кілограмів діючої речовини.
Фосфорні добрива в Україні майже не виробляють. Раніше сировину для їх випуску завозили з Росії (апатити з Кольського півострова), і на ній частково працювали два заводи (в Сумах і Рівному). Нині вирішується питання про закупівлю фосфоритів у Марокко та Єгипті. Попередні дослідження з якості мінералу свідчать, що за багатьма показниками він поступається кольським. Крім того, в ньому є чимало шкідливих для людського організму елементів.
— Проте роками ведемо мову про використання власної сировини...
— Справді, в Україні відкрито багато родовищ фосфоритів. Зокрема, зернисті маємо по всьому Західному регіону — у Волинській, Рівненській, частково у Львівській, Тернопільській і Хмельницькій областях. Найпродуктивніший пласт залягає на глибині 50—70 метрів. Крім того, ці руди містять до 40 відсотків кальцію.
— Але ж їх застосування потребує детального вивчення?
— За 10 років, відколи наш філіал займається згаданою проблемою, напрацьовано вагомий матеріал стосовно впливу місцевих фосфоритів на родючість грунтів. Ці добрива також вивчали науковці Інституту цукрових буряків, Інституту агроекології і біотехнології УААН. І в усіх грунтово-кліматичних зонах, на всіх типах грунтів вони дали обнадійливі результати. Якщо говорити про Волинське Полісся, досліди тут проводилися в Старовижівському районі на дерново-підзолистих грунтах, практично на щирих пісках. Їх ефективність у прямій дії дещо поступається суперфосфату. Але коли взяти ланку сівозміни — картопля, ярий ячмінь, багаторічні трави, то вона помітно перевищує дію суперфосфату. Тобто, судячи з трьох років внесення однакової дози суперфосфату гранульованого і зернистих фосфоритів, за ефективністю фосфорити перевищують дію суперфосфату. Агрохімічні показники теж на користь зернистих фосфоритів. Те саме можна сказати і про сірі опідзолені грунти (Луцький район) та чорноземи вилугувані (Горохівський район). Тут теж є переконливі результати на користь місцевих ресурсів.
— Останнім часом дедалі більше розмов точиться довкола використання другого типу фосфоритів, так званих жовнових.
— Вони теж присутні на Волині. Зокрема, в Любомльському, Старовижівському, Ратнівському і Камінь-Каширському районах. Якщо взяти саму Поступельську ділянку Ратнівського родовища, то розвідані там запаси обчислюються в межах 7,1 мільйона тонн у діючій речовині. Саме там, найімовірніше, і буде збудовано невеличкий цех. За рік він зможе переробляти до 300 тисяч тонн жовен із вмістом Р2О5 до 12%, з яких 75% доступні рослинам, що надзвичайно важливо. Тобто вже в перші роки буде віддача. Окрім того, добрива міститимуть до 15% кальцію і цілком мають право називатися комплексними. Адже впливатимуть на зниження кислотності грунтів, поліпшуватимуть їхній поживний режим.
Свого часу в Старовижівському районі діяв дослідно-промисловий цех. І хоч там добуто невелику кількість жовнових фосфоритів — 600—700 тонн, однак і це дозволило вивчити їх ефективність на основних типах грунтів і, що важливо, перевірити у виробничих умовах. Господарства переконалися в їхній практичній цінності та ефективності. Тож варто продовжити цю справу. На жаль, цех розібрали і всі його механізми здали в металобрухт.
— Кілька років тому мені довелося бути у тому цеху. Простота технології видобутку просто вразила. Чому ж не продовжити корисну справу?
— На Ратнівському родовищі це питання вирішується дуже повільно. Начебто вже й інвестор є, але реальних зрушень у видобутку нема. Держава, мабуть, теж повинна сприяти освоєнню цього родовища. Адже воно чи не єдине в Україні, яке сьогодні можна розробляти. Це не Стремигородське чи Новополтавське родовища, де фосфорити залягають глибоко і, щоб ввести їх в експлуатацію, необхідно чимало мільйонів гривень. Тут пласт завтовшки 50—70 сантиметрів лежить за 3—4 метри від поверхні. У загальній масі агроруда становить майже 80%. На місці її будуть подрібнювати, збагачувати, а вміст Р2О5 доводитимуть до 24—27%. До того ж робитимуть це без шкідливого впливу на довкілля.
Пророблявся і вивчався інший варіант: виробництво на ВАТ «Рівнеазот» на основі жовнових фосфоритів амофосу. Ті партії амофосу, які тут виготовили і навіть дослідили на Рівненщині, показали, що заготовляти амофос з місцевої сировини можна, бо він майже ідентичний тому, який виготовляли з кольських апатитів. Це один з універсальних видів добрив стосовно впливу на грунт і врожайність.
Тукосуміші готуються на основі домішування до амофосу інших добрив. Тому, з огляду на перспективу, розробка лише Ратнівського родовища дала б змогу забезпечити західні регіони України фосфорними і навіть частково вапняковими добривами для підтримувального розкислення.
— Яке бачиться співвідношення ціни до якості?
— Кожен кілограм діючої речовини фосфору, який міститься в суперфосфаті, коштує 20 гривень. У наших добривах він буде в 2—2,5 разу дешевший. Врахуйте ще зменшення транспортних видатків.
— Коли можна чекати вдалого початку?
— Уже створено фірму, відкрито рахунки в Ратному, є попереднє погодження з керівництвом сільської ради, райдержадміністрації. Якби був серйозний інвестор, котрий вклав би хоч 30 мільйонів гривень, через рік можна було б запустити цех продуктивністю до 300 тисяч тонн у фізичній вазі. Цех окупиться десь за три з половиною роки. Запасів фосфоритів для нього вистачить на багато десятиріч. Справа досить вигідна.
Перспективними для використання є і зернисті фосфорити. Поблизу волинського селища Колки, а пізніше й на Рівненщині, успішно випробували гідроструменевий спосіб їх видобування. Було доведено, що можна видобувати фосфорити з глибини 50—70 метрів без шкідливого впливу на природу. Два роки тому розпочалася розробка Милятинського родовища, що в Острозькому районі Рівненщини. Як повідомив Володимир Бардась, голова правління ЗАТ «Волинська гірничо-хімічна компанія», котра видобуває фосфорити в цьому районі, після майже півторарічних поневірянь по різних відомствах нарешті отримано ліцензію Міністерства екології та природних ресурсів на розробку жовнових фосфоритів у Ратнівському районі Волинської області. Восени планується розпочати роботи з їх дослідного видобування. Отже, справа все-таки зрушила з мертвої точки.
 
Волинська область.