Є зірки, що пульсують, вибухають. На наше щастя, Сонце не таке: стара зірка напрочуд стабільна. Але не без сюрпризів — спалахів, які часто супроводжуються викидами плазми. Зі швидкістю 600—3000 км/с вона, досягаючи Землі, збурює атмосферу протягом однієї-трьох діб. Шуми на радіочастотах, перешкоди в навігаційних системах суден і літаків, збої у роботі мереж мобільного зв’язку, систем орієнтації космічних апаратів — так електроніка реагує на потужні сонячні спалахи. А що вже казати про людей! Магнітні бурі погіршують їхнє самопочуття: тиск стрибає, хоч плач, порушується серцевий ритм, а звідси — сплеск інфарктів, інсультів, нервових зривів. А ще послаблення уваги водіїв... Одна з газет назвала Сонце агресивним до нас, землян.
Іншої думки астрофізик Лев Курочка, який 45 років гризе граніт науки — фізики Сонця. Наша цивілізація існуватиме доти, доки світитиме найближча до нас зірка, у якої своє пекельне життя. Усередині невпинно відбувається термоядерний синтез із температурою у мільйони градусів за Цельсієм і тільки на поверхні Сонце «охолоджується» до шести тисяч градусів.
Через кожних 11—13 років сонячна активність змінюється: на поверхні з’являється багато плям — темніші ділянки поверхні з високою напруженістю магнітних полів. У цей період і зростає кількість спалахів, які за енергетикою дорівнюють приблизно мільйонам найпотужніших водневих бомб. Таке явище є джерелом випромінювання у рентгенівському, оптичному і радіодіапазонах. Саме невловимі для вуха шуми на сантиметрових, дециметрових хвилях і спричинюють нестабільність нервової системи.
Після спалаху на Сонці потоки плазми через одну—три доби дістаються Землі, і тоді ймовірна поява полярного сяйва. Дуже рідко, але бувало, що барвистим видовищем милувалися і на наших широтах, приміром, у Києві в другій половині 50-х років — це був віковий максимум сонячної активності, коли виникали вельми потужні викиди.
Як повідомили в астрономічній обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за останній час сонячну активність відзначали у 1979, 1989—1991, 2000—2002 роках. Щодо спалахів, то відчутний був 16 червня 2000 року, а нинішнього — зовсім недавно — 18 червня.
Від жорсткої частини радіації ми захищені магнітним полем і атмосферою. До поверхні Землі доходить випромінювання лише в оптичному діапазоні спектра — ультрафіолетове, видиме, інфрачервоне — з позитивною і з негативною дією.
За мінімуму і максимуму сонячної активності однаково треба захищати очі. На окулярах скло (а саме воно, на відміну від пластику, поглинає ультрафіолет) краще обирати зеленкуватих спокійних тонів. Сині лінзи — не найкращий вибір, тим паче фіолетове забарвлення, яке не тільки пропускає випромінювання, а й загрожує цілісності сітківки ока.
З рівнем сонячної активності пов’язана й урожайність сільськогосподарських культур, бо 11-річному циклу підпорядковується розподіл опадів на земній кулі. Існує навіть 11-літній період зміни вартості зерна на міжнародному ринку. До того ж віруси особливо розмножуються у пік сонячної активності, що спричиняє епідемії. Раніше була чітко виражена повторюваність холери, чуми, віспи, але з проведенням масових щеплень ця залежність зникла.
Вивчати Сонце важливо не лише для фундаментальних досліджень (природа протуберанців, спалахів, плям тощо), а й з практичною метою. За допомогою винайденого доктором фізико-математичних наук Левом Курочкою методу реєстрації корпускулярних потоків (від латин. корпускула — частинка), породжених спалахами, можна точно визначати дні, коли зростає кількість катастроф, аварій. Зрештою, попереджувати людей з ослабленою серцево-судинною і нервовою системами, а також медиків, щоб були напоготові і встигли вжити запобіжних заходів. До слова, в ці небезпечні дні зростає кількість викликів «швидкої допомоги».
Утім, зауважує Лев Курочка, спалахи, яких буває кілька на добу, не завжди супроводжуються викидами плазми, а отже, це не означає, що обов’язково станеться геофізичне збурення.
Спостерігаючи Сонце у знайденій ділянці спектра, можна робити достовірні, а не статистичні, прогнози магнітних бур та їх впливу на біосферу, зокрема на людину. Скажімо, атмосфера, що розігрівається потоком, змінює свою щільність і висоту, що важливо, зокрема, під час запуску балістичних ракет. Вони керовані, але навіщо вмикати додаткові двигуни, якщо можна без зайвих витрат задати потрібну траєкторію, врахувавши тимчасові зміни в середовищі? Чи, наприклад, треба знати, коли космонавтові виходити у відкритий космос, щоб від потоків частинок не отримати надлишкове радіаційне опромінювання.
В астрономічній обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1980-х роках під керівництвом Лева Курочки створили ешельний спектрограф, дифракційний вузол (гратка і призма) якого розкладає увесь спектр світла і дає змогу за одну експозицію сфотографувати всі необхідні ділянки.
— Мені пощастило визначити ту ділянку спектра, в якій можна реєструвати саме потоки, — каже Лев Миколайович. — Де на Сонці стався викид плазми, видно в оптичному діапазоні. Вся сіль у двох простих фільтрах, у сто разів дешевших за ті, за допомогою яких нині спостерігають спалахи. Це не переворот у науці, а практичне застосування досліджень. Перед одержанням патенту дзвонили з посольства США і пропонували співробітництво, я відмовив. А тепер думаю, у загальнолюдських інтересах доцільно було б погодитися.
Досі прогнозують геофізичні збурення лише статистично: що потужніший спалах і ближчий до центру диска Сонця, то ймовірніше відбуватиметься збурення земної атмосфери. Наприклад, цими даними користуються служби розповсюдження радіохвиль на короткометровому діапазоні.
Метод реєстрації корпускулярних потоків запатентовано в Україні, і якщо спецфільтри встановити на супутниковому телескопі, на якому можна цілодобово спостерігати Сонце, то, вважає Лев Миколайович, могли б не тільки відвертати катастрофи, а й продавати космічні прогнози погоди багатим країнам.
А тим часом, куди б Лев Курочка не звертався з пропозицією про використання цього методу — у міністерства та відомства, зустрічає розуміння і тільки. А далі — все упирається в гроші, яких у нас часто бракує на втілення в життя результатів досліджень вітчизняної науки.
