Під головуванням заступника голови комітету В. Кириленка 2 липня Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці розглянув стан виконання законів «Про зайнятість населення», «Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001—2004 роки» та практики застосування Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». За результатами розгляду робота Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття визнана задовільною. Водночас проблеми, що розглядалися, мають актуальність і соціальну, і політичну, бо нині навколо питання існування загалом страхової системи соціального захисту населення точаться численні дискусії. І безпосередній стосунок до обох аспектів питання має Державний центр зайнятості. Тому ми звернулися до його директора і керівника виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття Володимира Галицького з проханням розповісти про ситуацію, що склалася на сьогодні в цій сфері.

 — Володимире Михайловичу, по-перше, мені хотілося б трохи зупинитися на структурі керованої вами служби. Як це впливає на ефективність роботи?

— Передусім хочу звернути вашу увагу, що головним завданням Фонду страхування на випадок безробіття, його виконавчої дирекції в особі державної служби зайнятості, яка створена відповідно до постанови уряду в 2000 році, є надання державних соціальних послуг населенню. Для цього практично в кожному адміністративно-територіальному центрі України створено центри зайнятості — робочі органи виконавчої дирекції, де безпосередньо проводять прийом і обслуговування безробітних. Загалом до системи державної служби зайнятості входить 683 центри зайнятості, в яких працює 15 тис. осіб, 80 відсотків з них — працівники базових центрів зайнятості, що безпосередньо надають послуги населенню. У середньому по Україні один працюючий у базовому центрі зайнятості обслуговує практично щодня 106 безробітних і 84 платника внесків у фонд.

За минулі періоди створено грунтовну нормативно-правову базу з питань страхування на випадок безробіття, утворено міцну тристоронню систему управління страхуванням, запроваджено систему фінансового менеджменту. За цей час накопичено досвід розв’язання проблем безробіття. Не допущено серйозних конфліктів, вибухів.

— Які переваги має така система для тих, хто користується її послугами?

— За два з половиною роки її існування забезпечено поліпшення соціального захисту безробітних, значно підвищено рівень їхнього матеріального забезпечення в період пошуку роботи.

Так, із запровадженням системи страхування на випадок безробіття соціальним захистом було охоплено кожного другого з числа реально безробітних громадян нашої країни, яких в Україні понад 2,5 млн. осіб. Для прикладу, в 1995 році це був лише кожен десятий безробітний.

— Скільки це в абсолютних цифрах?

— Нагадаю, що за даними обстежень домашніх господарств із питань економічної активності населення, що проводяться за методологією Міжнародної організації праці, число безробітних в Україні в середньому за 2002 рік становило 2,5 млн. осіб (або 10,2 відсотка серед економічно активного населення віком 15—70 років та 10,9 відсотка серед економічно активного населення в працездатному віці).

Соціальні послуги і матеріальне забезпечення відповідно до закону за 2001—2002 роки і п’ять місяців цього року одержали понад 5 млн. громадян, що втратили роботу і зареєструвалися в центрах зайнятості. Крім цього, консультації з пошуку роботи було надано більш як 2,2 млн. незайнятим і 2,0 млн. зайнятим громадянам, учням, студентам і інвалідам. За допомогою державної служби зайнятості одержали роботу майже 2,0 млн. безробітних. Щорічно за направленнями центрів зайнятості працевлаштовується майже третина від загального числа прийнятих на роботу в галузі економіки, а, наприклад, у 1995 році це була лише десята частина.

— Тобто тепер ви працюєте, так би мовити, утричі ефективніше. За рахунок чого?

— Крім усього, й завдяки реалізації концепції посилення взаємодії з роботодавцями, переходу від адміністративних методів співробітництва до методів, що підвищують зацікавленість роботодавців у доборі кадрів через центри зайнятості. Унаслідок цього кількість підприємств і організацій, з якими працює служба з працевлаштування безробітних, значно зросла. Нині це майже кожне друге працююче в країні підприємство проти кожного п’ятого в 1997 році. Кількість вільних робочих місць і вакантних посад, що були заявлені в службу зайнятості, зросла майже в 3,6 разу.

Ще одним результатом діяльності фонду, що свідчить про його досить високу ефективність, стало впровадження в системі виконавчої дирекції фонду і її робочих органів у всіх центрах зайнятості України єдиної технології обслуговування населення. На її основі триває створення єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості. Як новітні, найсучасніші розробки вони одержали авторське посвідчення і патент.

— У чому суть цього ноу-хау?

— По-перше, у стандартизації процесу прийому й обслуговування клієнтів служби зайнятості, і безробітних, і роботодавців. По-друге, у створенні єдиного інформаційного простору, єдиного по всій Україні банку вакансій, що працює в режимі реального часу. По-третє, у комп’ютеризації й автоматизації всієї роботи центрів зайнятості, усіх рівнів (базового, регіонального, державного), починаючи від ведення персональної справи безробітного і закінчуючи обробкою й одержанням статистичних даних, фінансової звітності, документообігу тощо.

Введення в дію в повному обсязі інформаційної системи дасть можливість державній службі зайнятості кардинально змінити своє обличчя, стати високоорганізованою державною структурою, що цілком відповідає сучасним вимогам.

— І всі проблеми у сфері зайнятості населення буде розв’язано?

— Звичайно, ні, бо безробіття — це насамперед категорія економічна, але вони вирішуватимуться більш ефективно. Крім того, ми маємо намір істотно поліпшити зміст і якість послуг, що їх надають. Основні зусилля передбачаємо спрямувати на роботу з тими категоріями безробітних, котрі зазнають найбільших труднощів адаптації на ринку праці. Це довгострокові безробітні, випускники навчальних закладів, діти-сироти, матері-одиначки. Розширити можливості їхнього працевлаштування можливо через забезпечення адресності таких послуг і насамперед шляхом надання роботодавцям дотацій з фонду для створення для таких безробітних робочих місць. За минулі два роки на дотаційні робочі місця було працевлаштовано 40,8 тисячі таких безробітних, а протягом п’яти місяців цього року вже 16,4 тисячі.

Для підвищення ефективності цього виду соціальних послуг, на наш погляд, потрібно вдосконалення механізму надання дотацій з фонду в частині забезпечення подальшого закріплення працевлаштованих безробітних на таких підприємствах.

Крім того, з огляду на те, що суть надання дотації полягає не в інвестуванні створення робочого місця, а в забезпеченні зайнятості конкретного безробітного, вважаємо за доцільне ввести в законодавче поле нову термінологію — «субсидії для працевлаштування». Відповідні зміни до базового закону сьогодні практично підготовлено і вони потребують узгодження із зацікавленими міністерствами.

— Але серед безробітних є й чимало людей, які хотіли б започаткувати власну справу. На жаль, багатьом з них бракує коштів...

— Виконавча дирекція фонду реалізує цілий комплекс заходів, спрямованих на розвиток і підтримку підприємницької ініціативи серед безробітних. Це надання необхідної інформації, добір і тестування бажаючих, здатних до цієї діяльності, допомога в підготовці бізнес-плану, конкурсний відбір кращих бізнес-планів і, звичайно, фінансова підтримка за рахунок коштів фонду. Зокрема, досить результативним за час дії страхової системи на випадок безробіття був такий вид матеріального забезпечення, як одноразова виплата всієї суми допомоги з безробіття для підприємництва. А загалом за 2001—2002 роки стали підприємцями і зареєструвалися в місцевих органах виконавчої влади, одержавши у фонді матеріальну підтримку, 59,3 тисячі безробітних. За п’ять місяців цього року — ще 22,2 тисячі.

Вважаємо, що сьогодні діяльність, спрямована на розвиток підприємництва, повинна стати домінуючою і мати реальну й більш конкретну підтримку місцевих органів влади, Держкомітету з регуляторної політики, банківських та інших фінансових органів. Практика показує, що молодим підприємцям потрібен стартовий капітал, який не може надавати фонд. Однак на сучасному етапі в Україні фінансові організації з населенням практично не працюють.

— Яким ви бачите вихід з цієї ситуації?

— Ми пропонуємо повернутися до практики, що діяла до запровадження страхування на випадок безробіття і мала позитивні результати. Це — надання безпроцентної позики безробітним на поворотній основі для ведення підприємницької діяльності. Такий вид діяльності був досить ефективний. Тоді допомогу у вигляді безпроцентної позики одержали 594 безробітні, з яких продовжують підприємницьку діяльність і повернули надані кошти у фонд 486 осіб, що становить 82 відсотки загального числа тих, хто отримав допомогу. Решта повертають отримані позики в терміни, що визначені в угодах.

Нині до базового закону підготовлено проект змін та доповнень у частині введення додаткового виду матеріального забезпечення безробітних — фінансової допомоги на поворотній основі. Пропоновано надавати її в розмірі 100 і 200 мінімальних зарплат, залежно від використання найманої робочої сили. Адже сьогодні головний резерв створення робочих місць і подолання безробіття перебуває саме у сфері малого і середнього бізнесу.

— Але здійснення цієї пропозиції потребує спільних зусиль зацікавлених сторін...

— Ми сподіваємося на розуміння та підтримку не лише в уряді, а насамперед Верховної Ради. Ще один напрям діяльності фонду, який не може здійснюватися одним лише фондом і ефективна реалізація якого потребує комплексного підходу, це — забезпечення роботодавців високоякісною робочою силою. Сучасну робочу силу неможливо підготувати в системі утворення, що відірвана від потреб економіки, на застарілій базі професійно-технічних навчальних закладів. Навіть за значного рівня безробіття в країні (у березні 2003 року 10,1 відсотка серед економічно активного населення у працездатному віці) реформовані підприємства не в змозі забезпечити себе відповідними кадрами. Навчальні заклади готують кадри без урахування кон’юнктури ринку праці, що часто призводить до того, що, закінчивши навчання, випускники звертаються в службу зайнятості. І в результаті зусилля і кошти фонду витрачаються на їхнє перенавчання.

Отож розв’язання цієї проблеми ми бачимо у встановленні чіткого зв’язку між ринком освітніх послуг і ринком праці. Нагальним є визначення для кожної галузі економіки перспективи розвитку і відповідної потреби у фахівцях різного рівня кваліфікації. Але насамперед підготовку фахівців слід погодити з конкретними замовниками, підприємствами й організаціями, де в майбутньому випускники будуть працевлаштовані.

Для подолання професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці державна служба зайнятості — виконавча дирекція фонду, зі свого боку, передбачає розвивати нові форми і підходи до професійного навчання і перенавчання безробітних. Це передусім збільшення обсягів навчання за індивідуальним замовленням роботодавців, стажування на підприємствах, навчання за модульними програмами. Ці види досить трудомісткі. Однак з точки зору адресного забезпечення працевлаштування конкретного безробітного і задоволення потреб роботодавців вони найрезультативніші.

— Як можна оцінити рівень задоволення ваших клієнтів послугами, що надає служба зайнятості?

— Відповідно до програми дій уряду головним критерієм оцінки діяльності служби зайнятості визначено зростання рівня охоплення активними заходами сприяння зайнятості, зокрема, сприяння у працевлаштуванні, навчанні нових професій, підвищенні кваліфікації тощо. Загалом в Україні цей рівень зростає. Водночас є проблема некоректної оцінки на регіональному і місцевому рівнях виконавчої влади результатів роботи регіону, виходячи з показників зареєстрованого безробіття. Так, застосування в системі рейтингової оцінки соціально-економічної ситуації в регіонах показника рівня зареєстрованого безробіття призводить до того, що частина керівників місцевої влади, бажаючи поліпшити своє місце розташування в рейтингу, штучно стримує реєстрацію в центрах зайнятості. Це обмежує право безробітних на соціальний захист у разі настання страхового випадку і знижує вплив державних структур на регулювання процесів на ринку праці. Виходить, що проблеми безробіття в регіонах пов’язують безпосередньо із соціальним захистом безробітних, наданням їм страхових послуг, гарантованих і законодавством, і Конституцією. Тобто, згорнувши соціальний захист, проблеми з безробіттям у регіоні зникнуть самі по собі. Ми не можемо погодитися з такими підходами.

На наш погляд, спільні зусилля повинні бути зосереджені не на боротьбі з безробіттям, а на прагненні до збільшення зайнятості. А це і питання ефективності використання робочої сили на підприємствах, створення робочих місць, підвищення мотивації до праці, продуктивності праці тощо.

Тому нам, разом з Мінпраці, Держкомстатом, Мінекономіки, наукою потрібно буде розробити систему показників, яка найбільш повно і вірогідно відображала б ситуацію в країні в сфері зайнятості і з безробіттям.

До того ж розв’язання проблем, пов’язаних з підвищенням матеріальної підтримки безробітних, розширенням програм активного сприяння зайнятості, підвищенням конкурентоспроможності, підтримкою підприємництва і багатьох інших завдань, що ставить перед собою фонд, буде можливо лише у разі забезпечення економічної безпеки і стабільності фонду.

— Але є думка про включення страхових фондів до складу державного бюджету України. Як ви до неї ставитеся?

— Я вважаю цей крок хибним і надзвичайно небезпечним, бо він призведе до зникнення системи соціального страхування в цілому. В результаті буде ліквідована система тристороннього управління фондом, а фактичним розпорядником коштів буде лише одна сторона — держава.

Ми вже мали гіркий досвід у минулому, коли кошти державного Фонду сприяння зайнятості в 1996 році було забрано в держбюджет. Це призвело до штучного створення заборгованості з матеріальних соціальних виплат безробітним. Тобто кошти у фонд надходили, але казначейство фінансувало службу лише частково, менш як наполовину. Було згорнуто програми навчання, профорієнтації, громадських робіт. До 2000 року було заморожено мінімальний розмір допомоги з безробіття. Місяцями не виплачували зарплату працівникам служби зайнятості.

Входження фонду до складу держбюджету призведе до повернення неефективної системи соціального забезпечення. Такий крок суперечить світовій практиці, політиці Євросоюзу, інтеграція в який є стратегічною метою України. Мені здається, що нині не час проводити такі експерименти зі страховою системою країни. Перефразуючи Еклезіаста, можна сказати, що був час шукати, а тепер настав час зберігати створене. Час розвивати набуте. Тим паче що нам є що розвивати.

Вів розмову Антон ДМИТРЕНКО.