Політ над чернігівськими виборами-2003 уві сні і наяву, або Хто знову наступив на граблі

На проміжних виборах до Верховної Ради, що відбулися 8 червня у Чернігові, перемогу здобув Олександр Ярославський. Коли ж новообраний народний депутат складав присягу, у стінах парламенту лунали вигуки «ганьба». Такого ще не було. І не могло бути, бо жоден із народних обранців не потрапляв до владного Олімпу таким ганебним і безсоромним чином, так нехтуючи елементарними етичними нормами поведінки. І це надзвичайно тривожний симптом для морального клімату в державі, духовного здоров’я нації, політичного майбутнього України, її місця в європейській сім’ї. З цієї точки зору оптимістична нотка власного кореспондента газети «Голос України» Сергія Павленка у його статті «Опозиція знову наступила на граблі» стосовно «успіху новітнього українського капіталу» є на тлі загальної тональності оцінок результатів проміжних виборів у 206-му окрузі принаймні несподіваною, якщо не сказати більше. Зразу відчувається, що Сергій Олегович не брав участі в роботі прес-центру «Вибори-2003», котрий працював 8 червня. Це, по-перше. А по-друге, не повністю володіє ситуацією навколо «Хімволокна». Констатація загальновідомого факту, що президент «УкрСиббанку» вклав перед виборчою кампанією значні інвестиції в «тупикове» «Хімволокно», зіграла з маститим журналістом злий жарт: у висновках він бажане видав за дійсне. Адже ще задовго до дня виборів стало зрозумілим, що кошти у «Хімволокно» вкладалися не з благородною метою підняти виробництво, допомогти місту розв’язати проблему безробіття, а для того, щоб створити імідж такого собі лицаря, котрий задля чернігівців готовий пожертвувати всім. Насправді, поки на всіх телевізійних каналах з відвертим цинізмом цілодобово демонструвалися рекламні відеоролики про сучасного «месію», котрого порівнювали з Олександром Невським і Олександром Суворовим, склади «Хімволокна» заповнювалися нереалізованою продукцією низької якості. Водночас підприємство в особі пана Ярославського за його «благодійність» отримало дозвіл Національної комісії регулювання електроенергетики України (постанова за № 417 від 21.05.03) на постачання по всій території України природного газу за нерегульованим тарифом. Саме це у найкоротші терміни і компенсує пану Ярославському всі фінансові витрати на тимчасову реанімацію колишнього велета радянської хімічної промисловості. Справді тимчасову, бо вже сьогодні велика кількість «щасливчиків», що пройнялися вдячністю до харківського банкіра і родича Президента, вимушені піти у безстрокову неоплачувану відпустку. Так що, всупереч оптимізму автора статті у парламентській газеті, хепі-енд переноситься на невизначений термін, можливо, до того часу, коли чернігівці, як електорат, і опозиція, як політична сила, пройдуть свої відрізки шляху, вчасно обійшовши злощасні граблі.

Отже, один із уроків чернігівських проміжних виборів — не забувати мудрого попередження древніх римлян «бійся данайців, що дари приносять». Бо на так звані «інвестиції» Ярославського справді був куплений великий відсоток виборців. Саме у прямому значенні цього слова, а не переносному — «куплений», як подає це явище Сергій Олегович. І аж ніяк не можу погодитися з таким твердженням: «... капітал — це все-таки конкретне розв’язання проблем у бідному обласному центрі. Не завтра, через відповідні закони, прожекти, а сьогодні». Якщо не буде відповідних законів, то і на наступних виборах «бідні виборці голосуватимуть за тих, хто має великі гроші», сподіваючись, що вони працюватимуть на регіон. Це прописна істина. Як і те, що інвестиції у вітчизняну економіку мають надходити не раз у чотири роки, щоб забезпечити місце конкретній людині у вищому законодавчому органі держави, а регулярно. А для цього необхідні у крайньому випадку дві речі — чіткі і зрозумілі закони про розвиток вітчизняної економіки, що включають у себе механізми інвестування; істотне підвищення життєвого рівня людей. Люди типу Ярославського не зацікавлені ні в першому, ні в другому: для продовження неправедного збагачення їм невигідна прозорість економічної політики і, навпаки, вигідна бідність, бо бідного легко купити задешево. На превеликий жаль, виборці Чернігова, котрі проголосували за Ярославського, не захотіли чи не змогли зрозуміти цього очевидного факту. І це ще один урок чернігівських виборів 2003 року.

Окремо варто зупинитися на трактуванні новітніх політичних технологій у статті «Опозиція знову наступила на граблі». Треба володіти чималою фантазією, щоб діяльність створеного під вибори благодійного фонду народного депутата Олексія Ярославського, брата Олександра Владиленовича, зарахувати до категорії політтехнологій. Будемо відверті самі перед собою — через фонд здійснювався елементарний підкуп простих виборців, керівників підприємств, цілих колективів, йшло додаткове фінансування передвиборної кампанії, що категорично суперечить чинному законодавству. Якщо і спробувати віднайти для згадуваного фонду більш пристойну, ніж «інструмент протизаконного підкупу», класифікаційну ознаку, то нічого розумнішого в голову не приходить, окрім «резерв адміністративного ресурсу». Вважаєте таке визначення притягнутим за вуха? Тоді уявіть собі, що подібний фонд був би створений на підтримку Дмитра Іванова і діяв відповідним чином. Уявили? А тепер скажіть, скільки часу він проіснував би і на який день на початку передвиборної кампанії Д. Іванов був би знятий з реєстрації за порушення виборчого законодавства?

Подвійні правила гри можуть існувати лише за наявності адмінресурсу і можливості його безперешкодного використання. Навіть з цієї точки зору заувага Сергія Павленка, що «адмінресурс,.. маючи на руках головні козирі О. Ярославського, схоже, і не дуже напружувався», виглядає, скоріше, як чорний гумор. Наступна теза «принаймні грубого, нахрапистого нав’язування цього кандидата (О. Ярославського. — Авт.) ніде не спостерігалося» може належати прибульцям з космосу, а не незалежним спостерігачам. Якщо вони не побачили того, що бачили пересічні виборці, то виникають законні підстави засумніватися в їх незалежності. Звичайно, можна затіяти схоластичну суперечку стосовно того, що вважати «напруженням» адмінресурсу, що «грубістю, нахрапитістю» у проштовхуванні владного кандидата. Я не збираюся цього робити і готовий запропонувати нейтральний термін «тихий», або «повзучий» адмінресурс. Наскільки він відповідає конкретним діям посадовців, наділених владними повноваженнями, під час передвиборної кампанії, судити читачам.

Газета «Сіверщина» матеріал про підсумки виборів подала під промовистим заголовком «Ярославського вибрали депутатом тюрми, інтернат та психлікарня». Спростувати це твердження навряд чи хто візьметься. Факти — річ уперта. А пояснити «неорадянський» результат у 99,9 відсотка за Ярославського у цих закладах чимось іншим, окрім звичайного примусу, важко. Адже в тюрмі можна не дати нормального харчування чи навіть посадити в карцер; в інтернаті для старих людей — затримати пенсію, забрати телевізор; у психлікарні — застосувати препарати, що зумовлюють сильні больові відчуття, позбавити «імператорського титулу». В принципі, простір для застосування адмінресурсу в таких закладах, як і військових частинах, необмежений. «Тихою сапою» спрацював адмінресурс в органах правопорядку (міліція, СБУ, прокуратура), бюджетних організаціях. Скрізь були проведені наради з керівництвом; віддані чіткі вказівки, за кого голосувати; популярно пояснено, що може чекати на непокірних, в тому числі у разі надання можливості для виступу в своїх колективах кандидата від об’єднаної опозиції (саме від об’єднаної опозиції, бо всі інші, включно кандидат від КПУ Р. Ясочко, під сувору заборону не підпали). Щоправда, коли стало зрозуміло, що Олександра Кужель, на відміну від своїх чернігівських візаві Сергія Кнуренка і Віктора Мироненка, не збирається знімати кандидатуру на користь О. Ярославського, вона також відчула силу тиску адмінресурсу. Чого вартий, як делікатно зазначає С. Павленко, «неприємний інцидент» з головою Національного банку України Сергієм Тігіпко! Його заздалегідь домовлена зустріч зі студентами Чернігівського технологічного університету в підтримку кандидатури О. Кужель була несподівано відмінена, бо університетське керівництво «десь поділося». Так що стосовно застосування адмінресурсу, здається, все зрозуміло.

Отож перемогу О. Ярославського забезпечили два чинники — підкуп виборців і адміністративний ресурс. Обидва вони в нормальному демократичному суспільстві передбачають карну відповідальність. Дехто скаже, що був і третій — зрада комуністів. Це буде не зовсім правильно по суті. Це була не зрада рядових комуністів, а швидше, егоїзм лідерів КПУ, який, на жаль, не додає авторитету чернігівським комуністам. І якщо те, що відбувалося в Чернігові, ми слідом за С. Павленком назвемо «успіхом новітнього українського капіталу», то нам справді залишається ще на довгі-довгі роки вдовольнятися долею жебраків. А Ярославському, якого переважна більшість виборців в очі не бачила, і подібним до нього, буде глибоко начхати на вигуки «ганьба». У таких людей деформовані загальнолюдські цінності завдяки прискореним процесам трансмутації особистості.