Чоловікові — вила, бабі — сапу, і робіть міцні господарства

Г. КВІТКА: Ми почули від Юрія Яковича, що 50 відсотків озимих торік посіяно із запізненням, недотримали агротехнології і таке інше. У дослідних господарствах Миронівського інституту пшениці імені академіка Ремесла Української академії аграрних наук, напевне, сіяли вчасно, достатньо вносили добрив, дотримувались агротехнології, але, за словами директора цього наукового закладу, добре перезимувало лише чотири відсотки площ пшениці. До того ж найкраще, як він говорив, себе показали не ті сорти, які вважались морозостійкими. Чим пояснюється така ситуація?

М. ЗУБЕЦЬ: Директора Миронівського інституту пшениці вже замінили, бо це був занадто слабкий керівник. Помилка академії, що вона призначила цього директора. Інформація, яку він дає, — не зовсім об’єктивна. То його особисті враження від ситуації.

Г. КВІТКА: В деякі області вже завозиться насіння пшениці ростовської селекції. Навіть у пресі з’явилися публікації, що нібито ті сорти кращі за вітчизняні...

М. ЗУБЕЦЬ: Щоб підтвердити, що наші сорти здатні в Україні давати урожай навіть у екстремальних умовах, наведу такий приклад. Минулого місяця Голова Верховної Ради і група народних депутатів, працівники Міністерства аграрної політики побували в Одесі, у головному селекційному центрі країни — Селекційно-генетичному інституті. Це основний науковий заклад, який сьогодні створює потужні, абсолютно конкурентні сорти озимої пшениці і ячменю. Там вони приїздили на полігон, де посіяно понад 140 сортів пшениці нашої української та понад 50 сортів іноземної селекції. Жоден іноземний сорт не витримав цих умов. А з наших 70 залишилося. В Миронівському інституті пшениці імені академіка Ремесла в останні роки напрям селекції був не тим. Ми ставили науковцям завдання: не гнатися за високою урожайністю, якщо сорти не витримують засухи, морозів і хвороб. Ми навіть понизили у системі державного випробування стандарти для оцінки сорту, знизили на десять центнерів стандарти для порівняння нових сортів, але поставили умови стійкості їх до вимерзання, захворювання тощо. У Миронівському інституті пшениці це не було враховано. Тому не випадково частина їхніх сортів загинула. І, на жаль, було й недотримання технологій. Як показують спостереження — наука відстежувала щоденно стан перезимівлі, починаючи з осені, — за комплексом чинників погодних умов, які зазнала Україна у цьому сільськогосподарському році, вперше таке трапилося за останні 60 років. З осені озимі культури отримали потрійний удар природних явищ. Ми запізнилися з посівом, кажуть, на 50 відсотків. Це дуже скромно сказано, бо ми все посіяли пізно, за винятком небагатьох культур. Ось перед нами господар сидить. Має серйозну матеріально-технічну базу. Він, мабуть, встиг посіяти вчасно. Хоча йому теж заважали дощі. Друге. На голу землю в листопаді—грудні вдарили серйозні морози. І третє. Наприкінці грудня залягла льодова кірка, яка трималася від півтора до трьох місяців. Що могло там залишитися? Які пшениці могли устояти? То в оцих умовах, де дотримувалися технологій, а це насамперед ті господарства, які мали відповідну матеріально-технічну базу, де вносили міндобрива, виконували всі організаційні заходи, можуть отримати пристойний урожай.

Г. КВІТКА: Є запитання від читача Миколи Івановича Губіна, головного агронома дослідного господарства «Елітне» Харківської області.

Дослідне господарство «Елітне» з довоєнних років накопичило величезний досвід з виробництва високої репродукції насіння. Сорти озимої пшениці Харківська-105, Харус здатні давати урожаї 70—80 центнерів з гектара. Це підтверджує сільськогосподарська практика багатьох підприємств Харківщини. Однак не менше половини вирощеного нами високорепродуктивного зерна залишається на складах, переробляється просто на борошно, а то й на корм худобі, бо немає попиту, коштів, а точніше — державного підходу до цієї архіважливої справи. Цікаво було б дізнатися про вашу точку зору з цієї проблеми.

М. ЗУБЕЦЬ: У мене завжди є точка зору на використання елітного високопродуктивного насіння. Позитивна і на підтримку головного агронома. Тому що ті затрати, які несуть дослідні господарства на вирощування елітного насіння, майже вдвічі більші, ніж для вирощування товарного насіння. Сільгоспвиробники не раз переконувалися, що високорепродуктивне насіння, елітне насіння завжди дає вищі врожаї. Та господарства не мають коштів придбати це насіння. А воно наполовину дорожче порівняно з товарним насінням. Але воно окуповує себе врожаєм. І така картина не тільки у селекційному господарстві Інституту рослинництва імені Юр’єва, а й, на жаль, майже у всіх господарствах, що виробляють еліту.

Л. БРОВЧЕНКО: А який ви бачите вихід із ситуації?

М. ЗУБЕЦЬ: У цьому році вихід може бути єдиним: усе насіння, яке буде вироблено в Україні, в тому числі і в селекційних господарствах, має бути використане. Ми дещо не сходилися з міністерством по ціні насіння. Але вже домовилися з віце-прем’єром. Нам потрібно в цьому році засіяти щонайменше сім мільйонів гектарів озимих. Чим засіяти? Це велике і проблематичне питання. Бо на всіх рівнях говоримо про ту пшеницю, яку нам потрібно завезти для споживання людям. Ми ще не порушували питання про посівну. А це треба десь 1,8 мільйона тонн насіння озимих. Дуже і дуже складне питання. Ось тільки-но я повернувся з регіону. Ми проводили виїзне засідання президії академії у складному регіоні — в Херсоні. Керівники районів, керівники господарств сумніваються, що ми засіємо цю площу. Тому і наші рекомендації, і Міністерства аграрної політики зводяться до того, що всі площі озимих, які залишилися до збирання, потрібно інвентаризувати, а насіння доочистити і зберегти, щоб було чим засівати площу.

По насіння до Ростова

Г. КВІТКА : А як ви вважаєте, вітчизняного насіння вистачить чи доведеться для посіву докуповувати за кордоном?

М. ЗУБЕЦЬ: Давайте порахуємо. Щоб пшениці сіяти хоча б мільйонів шість, треба насіння майже півтора мільйона тонн. А отримаємо пшениці не більше чотирьох мільйонів.

Г. КВІТКА: Може, передусім треба вирішувати питання не про продовольче зерно, а про насіння?

М. ЗУБЕЦЬ: Передусім маємо сіяти своїм. Але оскільки безвихідь у цьому році, то будемо завозити й ті ростовські сорти, про які ви сказали, що вони стійкі до морозів. Свого нам не вистачить. Хоча в нас є районовані сорти, пройшли державні випробування, які комісія допустила до використання. Тут наведено порядок. Загалом по Україні у кращі роки отримували по 40 центнерів пшениці з кожного гектара. Ми могли б отримувати понад 30 мільйонів тонн озимої пшениці, засіваючи нашими українськими сортами.

Біда змусить нас трішки по-іншому дивитися на проблему вирощування зернових культур. Тому якщо ми і зменшимо площі посівів озимих культур до семи мільйонів гектарів, то навіть у структурі посівів озимих культур відбудуться деякі зміни. Перш за все збільшення площ посіву озимого жита, тритикале (злак, отриманий шляхом схрещення пшениці і жита.— Ред.).

Г. КВІТКА: Сіятимемо озимі жито і тритикале як більш зимостійкі культури?

М. ЗУБЕЦЬ: І більш зимостійкі, і кращі можливості у забезпеченні насінням саме цих культур. Площі під ними думаємо розширити у півтора разу. Дещо зменшимо посіви озимого ячменю.

Ю. ЛУЗАН: Якщо казати про структуру посівних площ, то треба більше орієнтуватися на посіви ярої пшениці. Ця культура може істотно поліпшити баланс зерна і виробництво хлібобулочних виробів.

За нашими оцінками, дефіцит насіння становитиме десь у межах 500 тисяч тонн. Покриття відбудеться за рахунок міжрегіональних перевезень. Крім того, за рахунок імпорту з Росії, від наших західних сусідів. Якщо активніше працюватимемо, то ми зможемо забезпечити насіння під посіви озимих зернових культур. Наші фінансові можливості, я вже казав, буде спрямовано у межах мільярда гривень ресурсів саме на вирішення питання забезпечення насінням, а також мінеральними добривами під озимі.

Л. НОВІЦЬКИЙ: Ви не скажете, який буде механізм розподілу ресурсів? Кого підтримуватимемо? Допомагатимемо найефективнішим, середнім, біднішим?

Ю. ЛУЗАН: Ми дали можливість, щоб це вирішували безпосередньо в регіонах. У кожній області створено комісії позичальників кредитів. При адміністраціях, з участю представників від усіх самоврядних організацій, асоціацій фермерів, союзу сільгосппідприємств, комерційних банків, інших організацій. Хто не зможе взагалі залучити кредитні ресурси, скажімо, немає застави, частково надаватимемо допомогу за рахунок страхового насіннєвого фонду. Але підтримку буде спрямовано на дійових товаровиробників. Тому, хто не може розпорядитися і забезпечити виробництво, допомогати просто недоречно.

Ю. ЛУЗАН (продовжує): Леонід Антонович правильно сказав: треба визнати помилки. Їх було зроблено немало. Скажімо, реформування власності, реструктуризація сільгосппідприємств не супроводжувалися іншими реформами економічного спрямування, запровадженням фінансових механізмів, регулюванням ринків сучасними методами.

Якщо говорити за інші, економічно розвинені країни, то немає у них державного замовлення, є інші методи регулювання ринку. Нам потрібно зробити все, щоб функціонували нормальні ціни для сільгоспвиробників. А ще треба створити нормальні умови для торгівлі. Це і буде, мабуть, найкраща підтримка з боку держави. За рік ці проблеми не вирішити. Без участі держави, без фінансування з державного бюджету тут, звичайно, не обійтись. Однак наш державний бюджет обмежений. Тому ми задовольняємося тими крихтами, які можемо отримати. Навіть у бюджеті-2003 безпосередньо коштів на підтримку сільського господарства закладено трохи більш як 300 мільйонів гривень. Це підтримка селекції, здешевлення кредитів і деякі інші питання.

О. Юхновський: Не можу погодитися стосовно цих 300 мільйонів гривень. Доцільніше було б говорити не лише про обсяги бюджетного фінансування, а ефективніше використання коштів. Це стосується і одновідсоткового збору на розвиток садівництва та виноградарства (понад 180 мільйонів гривень), державних програм селекції у тваринництві і рослинництві, централізованих капіталовкладень.

Уряд мав би серйозно подумати над проблемою ефективного використання державних коштів. Особливо перейматися цим має аграрний блок уряду. І тоді не поставало б питань від виробників: прийнято відповідне рішення Верховною Радою чи Кабінетом Міністрів, то чому я, мовляв, не бачу цих коштів, чому я їх не отримую. Не бачать і не побачать. Бо сьогодні аграрний блок уряду, окрім адміністративного розподілу коштів, на жаль, не має інших механізмів. І насамперед ефективної системи цільових дотацій у сільському господарстві. Це — серйозна проблема. Навіть ті незначні кошти, які акумульовані державою, мають спрямовуватися цільовим призначенням на підтримку конкретного виробника, конкретного виду продукції.

Л. БРОВЧЕНКО: Жниварі села Ішунь Красноперекопського району Кримської області пишуть: невідповідність цін на енергоносії і сільгосппродукцію до такої міри заважає аграрній реформі, що коли владники якнайшвидше не змінять ситуацію, то в селах скоро не буде чим обробляти землю і збирати урожай. Та й нікому — молодь просто масово тікає в міста. І запитують, коли ж таки з`явиться украй і вже давно потрібна — не паперова, а реальна комплексна державна програма відродження нашого підірваного сільського господарства?

О. Юхновський: Заходи, дії, здійснювані в рамках аграрної реформи, на жаль, були вкрай непослідовні. Іноді навіть нелогічні. Треба сказати про це чесно. Саме тому не лише рядові селяни, а й керівники сільгосппідприємств втратили довіру до аграрної реформи. І вона сьогодні не сприймається як така. І ми це відчуваємо. Мусимо реально про це говорити. Звідси, напевно, має будуватися державна політика. Треба серйозно аргументувати, для чого вживаються ті чи інші заходи, приймається той чи інший законодавчий акт, щоб селяни розуміли, що відбувається, в якому напрямі працюють Верховна Рада та уряд. Адже була постанова Верховної Ради попереднього скликання, де Кабінету Міністрів доручено розробити державну програму — концепцію розвитку агропромислового комплексу на перспективу. На жаль, уряд проігнорував цю постанову, мотивуючи прийняттям закону про стимулювання розвитку агропромислового комплексу до 2004 року. Треба виходити з того, що комплексна державна програма розвитку АПК усе-таки потрібна країні. До її розробки варто залучити широке коло фахівців, виробничників, науковців. Вона має стати предметом дискусії у суспільстві, щоб донести до селян, що така реформа справді потрібна і що вона здійснюється в їхніх інтересах. Селяни мають бути зацікавлені у її проведенні. Якщо немає зворотної реакції — це серйозний сигнал для законодавчої і виконавчої влади.

Про кризову ситуацію у цьому році. Складні природно-кліматичні умови лише посилили негативні тенденції, які вже торік простежувалися в аграрному секторі економіки. І про це ми не раз говорили на засіданні нашого комітету.

Уряд досить вдало провалив ринок зерна в минулому році. Що практично сприяло повному вимиванню обігових коштів у сільгоспвиробників. Адже виробництво зерна — основне у плані одержання прибутків для переважної більшості господарств, крім того, негативні тенденції на ринку цукру, у тваринництві та інших напрямах практично призвели до такого стану. Ось чому 60 відсотків господарств ще торік стали збитковими. Нагадаю, у 2001 році ми мали майже 90 відсотків рентабельних господарств. Ситуація тоді вирівнялася після прийняття урядом і Верховною Радою низки законодавчих актів. Оскільки економічних заходів, економічних методів підтримки агропромислового комплексу не було запроваджено, ситуацію втримати не вдалося.

Коли ми говорили про дотації, ці підходи не сприймалися. Не раз дискутували з цього приводу. Лише сьогодні уряд зрозумів, що держава має бути активним учасником на ринку, зокрема й сільськогосподарської продукції, а також запроваджувати механізми ефективних цільових дотацій в аграрному секторі.

Пільговий імпорт зерна — тимчасовий захід. Але ми вимушені йти на це, щоб зняти ажіотаж.

М. ЗУБЕЦЬ: А аграрний комітет не турбує, що пільгове завезення зерна знову зіб’є ціну на ту незначну кількість зерна в Україні?

О. ЮХНОВСЬКИЙ: У нас були такі зауваження. Але будьмо відверті. Ми мали б розглядати у Верховній Раді проект закону, поданий Кабінетом Міністрів. Для того, щоб Кабінет Міністрів чітко економічно обґрунтував, грунтуючись на балансі хліба, який дефіцит, які умови імпорту тощо. Уряд нині не бере на себе політичної відповідальності за ці проблеми. А це ще раз свідчить про те, що уряд сьогодні або не має реального балансу зерна, або перекладає відповідальність на Верховну Раду. Але проблема залишається, і ми вимушені її вирішувати.

М. ЗУБЕЦЬ: Я поставив це запитання, бо ви сказали: цей рік дуже тяжкий. За прогнозами науки, з оцих десяти років нового сторіччя, на жаль, буде два роки врожайні, а третій — ні. Нам треба бути готовими до такої тяжкої ситуації.

О. ЮХНОВСЬКИЙ: До Верховної Ради для обговорення пропонується внести проект закону, в якому є три базові моменти. Перший. Термін пільгового імпорту зерна — до 1 листопада, щоб не допустити перенасичення ринку. Друга позиція. Відстрочення сплати податку на додану вартість. І третє питання. Ініціатива, з якою сьогодні вийшов Кабінет Міністрів, перший віце-прем’єр: за рахунок збільшення державного боргу, внутрішнього державного боргу, залучити 400 мільйонів гривень для поповнення державно-матеріального резерву продовольчим зерном. Уряд має зробити серйозні висновки із ситуації, яка склалася в агропромисловому комплексі, щоб тимчасові норми не переросли у постійні. В систему.

М. ЗУБЕЦЬ: У цій ситуації треба повертатися до використання зрошуваних земель. З 2,5 мільйона гектарів зрошуваних земель принаймні 2,3 мільйона, де ще збереглася технічна база, яку треба відремонтувати. І не буде таких проблем. Свого часу держава, тоді ще Радянський Союз, кинула величезні кошти — побудували Каховську зрошувальну систему. Маємо таке багатство! Їдеш сьогодні вздовж цієї Каховської системи, море води стоїть, а поля всі згоріли. Все посохло, все загинуло. Посіяти на зрошені два мільйони гектарів озимої пшениці — це по 40 центнерів з гектара, то 8 мільйонів тонн пшениці могли б зібрати. Вирішимо проблему споживання. Але в нас завтра виникне не менш непросте питання — забезпечення селян основними засобами виробництва. Я не кажу за великі підприємства.

Проаналізували і з’ясували: до введення у дію мережі Каховської зрошувальної системи було в тих засушливих областях 350 міліметрів опадів. Коли попрацювала зрошувальна система, почало випадати в тих зонах 470 міліметрів. Напевне, оце випаровування піднімалося і назад падало. У цьому році очікуємо знову менш як 350 міліметрів опадів. Ми так недооцінюємо чинник поливу. Скільки затрат! Яке багатство стоїть! І ніяк не можемо здешевити електроенергію. Якщо сьогодні цю державну проблему вирішити, то на наступний рік гарантовано матимемо сім-вісім мільйонів тонн зерна.

Г. КВІТКА: Михайле Васильовичу! Які ще чинники, крім зрошення, здатні гарантувати потрібний вал зернових? Скажімо, у країнах Західної Європи немає з року в рік значних перепадів урожайності.

М. ЗУБЕЦЬ: Одна із причин, крім катастрофічних погодних умов, — слабка матеріально-технічна база. Вона не дає змоги виробникові дотримуватися технологій. Кожна культура, кожний сорт потребує відповідної технології. На жаль, непоодинокі поля, де нормальний керівник їде до сусіда косити пирій. Це порушення технології.

Г. КВІТКА: Михайле Васильовичу, повернімося до високих технологій. Наш читач Петро Савчук з Полтави запитує, чи не має загрози, що за імпортом в Україну завезуть трансгенне зерно. Вже й нині на ринку майже вся соя саме така — а її програмно вирощують в нашій країні, фермери зокрема.

М. ЗУБЕЦЬ: Ви, напевне, знаєте, що недавно виступив президент США і мало не погрожував усім європейцям, буцімто вони гальмують завезення і використання генетично модифікованих продуктів. До нас свого часу було завезено картоплю з Канади. Деякі бізнесмени, які займаються сьогодні птахівництвом, завозять сою, а вона майже вся в США генетично-модифікована для використання в комбікормах для годівлі птиці. Ми ще не знаємо, як вона впливає через м’ясо, що ми будемо споживати. Від «стегенець Буша» ми відмовляємося, бо під час відгодівлі там використовують і добавки, і медикаментні препарати, і стимулятори росту. Але, гадаю, нам не загрожує трансгенне зерно, бо не плануємо його завозити ні з Канади, ні зі Штатів, де цю роботу дуже широко ведуть. Європа, ви знаєте, веде тільки наукове дослідження, як і ми. До речі, в системі Української академії аграрних наук ідуть наукові пошуки і дослідження, вчені працюють над створенням генетично модифікованих рослин із заданими характеристиками — цей напрям наукової діяльності відкидати не можна. Це справді прогресивний напрям, який допоможе зробити прорив у селекційних досягненнях. Міністерство охорони здоров’я, інші органи вивчатимуть вплив цих рослин на організм тварин, людей тощо.

Років шість чи сім тому компанія «Монсанто» пропонувала для вирощування в Україні трансгенну картоплю. Я категорично виступив проти цього, бо тоді майже не було даних, отриманих нашими науковими установами, про її безпеку, а саме впровадження здійснювалося практично без участі нашої науки. Це ви, напевно, знаєте. Десь на початку наступного місяця планую поїхати до Сполучених Штатів і відвідати компанію «Монсанто», щоб вивчити проведену ними роботу, оцінити біобезпеку генетично модифікованих продуктів, поділитися власним досвідом. Але це не означає, що ми рекомендуватимемо наосліп: давайте завозити, будемо використовувати. Нам потрібно проводити цю роботу з точки зору глибоких наукових пошуків. До речі, ми також маємо певні наукові розробки в цій сфері, зокрема стосовно цукрових буряків і кукурудзи.

Г. КВІТКА: Запитання із Сімферополя про зловживання із зерном, що надається з Держкомрезерву. Лист перед вами.

Наш головний харч — хліб —стрімко подорожчав на 20—30 відсотків. Це без урахування попереднього недавнього зростання цін на всі види продуктів. Якщо ще два тижні тому ми купували сірий буханець за гривню, то нині —на 25—35 копійок дорожче. Ціни підняв «Кримхліб», який на наші запитання відповідає: «Ви що, ситуацію на ринку зерна не знаєте? Пшениця подорожчала!». І сьогодні оголосив про «благодіяння»: «як подарунок бідним —ухвалено рішення знизити ціни на хлібобулочні вироби на чотири-вісім копійок залежно від сорту».

Ми думаємо, що ціни «Кримхліб» підняв безпідставно. Адже Кабмін виділив регіонам з держрезерву пшеницю за прийнятну вартість. Тож виходить, що «Кримспоживспілка» купує в держрезерві України борошно вищого сорту по 1100 гривень за тонну, першого — по тисячі гривень, а «Кримхліб» бере у своєму структурному підрозділі — на сімферопольському хлібокомбінаті — борошно вищого сорту по 1800 гривень за тонну, першого — по 1600.

Гадаємо, не випадково «Кримспоживспілка» купує в держрезерві борошно, а «Кримхліб», який об`єднує дев’ять найбільших кримських хлібозаводів і випускає щодня 170 тонн хлібобулочних виробів, — зерно. Звісно ж, щоб молоти з нього борошно на своєму сімферопольському підприємстві. То чому антимонопольники досі не поставили собі питання: чого борошно з одного й того ж держрезервного зерна, але зроблене в Сімферополі, значно дорожче? Це при тому, що, як запевняють нас кримські урядовці, в автономії є ще 14 тисяч тонн продовольчого зерна, і вона готова його продавати «Кримхлібу» по 850 гривень за тонну. Отже, борошно навіть вищого сорту з такого зерна коштуватиме не більш як 1300 гривень за тонну, але аж ніяк не 1800.

Хто знайде управу на нашого півострівного монополіста і одночасно дестабілізатора та невтомного вивищувача цін на хліб на кримському ринку? Ніякого толку від того, що уряд автономії вже давно обмежив рівень рентабельності, нема, адже наші напівпорожні кишені вже давно не витримують постійних скачків цін. Усім очевидно, що ця приватизована (в обхід указу Президента, яким не допускалася приватизація цього підприємства) за минулого складу кримського уряду компанія — колишнє державне виробниче об`єднання, розігравши сцену своєї штучної збитковості, зі створеної ситуації отримує свою вигоду, не рахуючись з інтересами більшості населення. Тим часом масовий психоз ажіотажного змітання з прилавків щодня дорожчих круп і борошна, макаронів і цукру торішнього урожаю і минулорічної продукції, схоже, триватиме до нового урожаю. Хто змушує нас, напівжебраків, вимітати товари з прилавків? Чи не для того, щоб ми звільнили простір тому «комусь» під нові поставки — масові завезення хліба та інших продуктів з-за кордону? Знову хочуть нажитися на найбідніших ? Як цьому дати раду? Чи не час розібратися, наскільки законною була приватизація «Кримхліба» — відібрання у держави стратегічного важелю опіки над бідними верствами населенням?

Ю. ЛУЗАН: Це для нас нова тема. І щоб давати відповідь, треба зробити ретельні перевірки. А перевіряти рух зерна із держрезерву — це не входить у наші повноваження. Хто отримав квоту, за якою ціною продав, це схема відома, але там Міністерство аграрної політики участі не бере.

Г. КВІТКА: Кілька запитань стосується технічного забезпечення села. Дасть Бог, наука допоможе і виростимо наступного року щедрий врожай. З косою вже ніхто косити не піде. Директор Бородянського екскаваторного заводу Сергій Сергєєв вважає, що треба протягнути руку допомоги «Херсонським комбайнам», поставити на потік «Славутичі».

Ю. Лузан: А що допомогти?

Г. КВІТКА: Надати підприємству пільги в оподаткуванні, пільгові кредити... Щоб мати все-таки вітчизняний комбайн.

О. ЮХНОВСЬКИЙ: Усі ці програми, коли 200 мільйонів гривень, передбачених у державному бюджеті, розпорошується на 10—20, а то і 100 підприємств, які випускають, вибачте, по одній машині, проблеми села не вирішують. Однією з головних складових, вважаю, має бути можливість у сільгоспвиробників отримувати довготерміновий безвідсотковий кредит для придбання потрібної техніки.

Ю. ЛУЗАН: Ситуація, яка склалася в агросекторі, багатьом додасть усвідомлення, що таке сільське господарство як галузь і яку роль воно відіграє в Україні, в нашому суспільстві. Ми дивимося на АПК ще зі старими стереотипами, ніби там проблеми вирішуватимуться самі по собі. Ринок зерна минулого року було завалено. І відповідальність нам треба ділити порівну — і законодавчій владі, і виконавчій, учасникам аграрного ринку. Міністерство агрополітики працювало над вирішенням усіх цих питань у рамках, запропонованих ВР і урядом. Це не для виправдання кажу. Без достатніх фінансових ресурсів із державного бюджету ми навіть компрометуємо вже визначені ідеї, які покликані формувати аграрний ринок, цінові ситуації. Завтра ми повинні вступати у Світову організацію торгівлі. Тому нам треба забезпечити конкурентоспроможність нашого сільського господарства хоча б на середньому рівні тих країн, куди ми йдемо. Якщо споглядатимемо збоку і сподіватимемося, що все вирішуватиметься саме по собі, то фінал буде дуже сумний.